Рішення № 37168785, 13.02.2014, Центрально-Міський районний суд м. Горлівки

13.02.2014 Суддя: Попова В. О.

Справа № 253/6817/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2014 року м. Горлівка

Центрально-Міський районний суд м. Горлівки Донецької області у складі:

головуючого - судді Попової В.О.,

при секретарі - Лисенко В.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Косинського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Горлівка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд із названим позовом, мотивуючи тим, що з відповідачем перебував у трудових відносинах з 01.06.2010 року по 30.11.2012 року. На день звільнення відповідач не виплатив йому належні суми в рахунок повного розрахунку у вигляді заробітної плати, остаточний розрахунок по заробітній платі мав місце лише у травні 2013 року. Вважає дії відповідача такими, що порушують норми КЗпП України, тому вбачає підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Невиплата заробітної плати спричинила йому моральну шкоду, моральні страждання, які виявилися в тому, що внаслідок недоотриманої на протязі тривалого часу належних йому грошових коштів, він зазнав труднощі матеріального характеру, що в свою чергу призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків. Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні протягом періоду з 01.12.2012 р. по 20.05.2013 р. в сумі 21551,65 гривень та моральну шкоду 6 000 гривень.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи їх аналогічно викладеному в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечував щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати. Проте вважав що суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, необхідно зменшити на суму отриманої позивачем соціальної допомоги по безробіттю. Зазначив, що остаточний розрахунок з відповідачем відбувся 17.05.2013 р. шляхом перерахування в безготівковому порядку на картковий рахунок позивача заборгованості по заробітній платі . Наполягав на тому, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, тому просив в задоволенні позовних вимог в цієї частині відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача , дослідивши в судовому засіданні зібрані в справі докази в їх сукупності, вважає встановленим наступне.

Наказом від 01.06.2010 року №142 л позивача було прийнято на посаду водія тролейбуса Комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради». 30.11.2012 року згідно наказу №320л його було звільнено за ст.36 ч.1 КЗпП України. Тобто позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем КП «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» з 01.06.2010 року по 30.11.2012 року, що підтверджується копією трудової книжки,/а.с.4/.

У судовому засіданні встановлено, що остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем відбувся 17.05.2013 року, що підтверджено довідкою бухгалтерії підприємства відповідача, /а.с. 11/.

Таким чином, на підставі наданих сторонами доказів, ст.2 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995р., судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі остаточно була виплачена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів в безготівковому порядку на особистий рахунок позивача в Брокбізнесбанку.

Тобто 17.05.2013 року позивачем отримано в безготівковому порядку заборгованість по заробітній платі . Розміри цих виплат сторонами не оспорювались .

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства проводиться в день звільнення.

Відповідно до ч.3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказів про те, що у несвоєчасному розрахунку винен сам позивач суду не надано.

Згідно вимог ст.117 КЗпП України, - у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності їх спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник, або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" п. 20 передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Стаття 116 КЗпП України не передбачає виключень по своєчасній виплаті заробітної плати.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно частині перший статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з довідкою, наданою відповідачем, заперечень щодо якої позивачем не висловлювалось, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 178,20 грн., /а.с.51/. Позивача звільнено з підприємства 30 листопада 2012 року, який за діючим законодавством був останнім днем роботи позивача.

Згідно листа Мінпраці та соціальної політики України від 23.08.2011 року № 8515/о/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» кількість робочих днів у грудні 2012 року складає 21 день .

Згідно листа Мінпраці та соціальної політики України від 21.08.2012 року №9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік» кількість робочих днів становить з 30 листопада 2012 року - 117 днів ( у січні 2013 року - 21 день, лютому 2013 року - 20 днів, березні 2013 року - 20 днів, квітні 2013 року 22 дні , травні 2013 року 12 днів), у зв'язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку буде дорівнювати: 117дн. х 178,20 = 20 849,40 гривні та підлягає стягненню з відповідача. Тобто вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню в сумі 20 849,40 грн.

Аналізуючи пояснення представника відповідача щодо врахування виплаченої позивачу допомоги по безробіттю при вирішенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, тобто зменшення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача , на суму отриманої позивачем соціальної допомоги по безробіттю, суд приходить до наступного.

Згідно з довідкою за вих.№ 05/298 від 11.02.2014 року, ОСОБА_1 перебував на обліку в Горлівському міському центрі зайнятості з 13.12.2012 року по 09.09.2013 року та отримував допомогу по безробіттю /в загальній сумі - 19 607,13 гривень , /а.с.57/.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, частину третю ст. 117 КЗпП України, яка передбачала зменшення розміру компенсації на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи, виключено відповідно до Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 20.12.2005 року.

Таким чином, встановлені ст. 117 КЗпП України заходи визначаються як один із видів відповідальності власника (підприємства) перед працівником, підставою такої відповідальності відповідно до зазначеної норми є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, а та обставина, що заробіток за місцем нової роботи(одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час може якимсь чином впливати на стягнення з роботодавця середній заробіток за весь час затримки, зазначеною нормою не передбачена.

Тому, посилання представника відповідача на необхідність врахування судом при ухваленні рішення роз'яснень, що викладені в п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів" є безпідставними.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Судом встановлено, що несвоєчасною виплатою заробітної плати, порушені законні права позивача, передбачені ст. 115 КЗпП України, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку з відсутністю можливості розпорядитися належними від підприємства коштами для забезпечення відповідного рівня життя та спричинило моральні страждання. Для поновлення своїх порушених прав позивач змушений був звертатися до суду. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги тривалість порушення законних прав позивача, характер і тривалість її моральних страждань і, враховуючи що ОСОБА_1 перебував на обліку в Горлівському міському центрі зайнятості з 13.12.2012 року по 09.09.2013 року та отримував допомогу по безробіттю /в загальній сумі - 19 607,13 гривень/ приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині в розмірі 500 грн.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-11, 57- 60, 212-217 ЦПК України, -

В И Р I Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 20 849 / двадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять / гривень, 40 копійок та у відшкодування моральної шкоди 500 ( п'ятсот ) гривень.

Стягнути з Комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Центрально - Міський районний суд м. Горлівки протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. О. Попова