Постанова № 37165097, 20.12.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

20 грудня 2013 року справа № 814/4581/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Марича Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖ-СВ", вул. Наваринська, 20, м. Миколаїв, 54030

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.04.2013 № 0003842220

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖ-СВ", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.04.2013 № 0003842220.

Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем без достатніх правових підстав, висновок про безтоварність господарської операції ґрунтується на припущеннях, тоді як правочин позивача з контрагентом спрямований на досягнення мети, обумовленої ним, що підтверджується наявними первинними документами, тому податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідач заперечив проти зазначених у позовній заяві доводів з підстав, викладених в акті перевірки (арк. справи 213-217).

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

За приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Суд дослідив матеріали і обставини справи та встановив наступне.

Позивач є юридичною особою, узятий на облік в органах державної податкової служби (арк. справи 15-16).

З 22.03.2013 по 28.03.2013 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "СПЕЦМОНТАЖ-СВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за періоди березень 2010 року, вересень 2010 року, лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, податних ТОВ "СПЕЦМОНТАЖ-СВ" по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ "КОЛЕНС", за період березень 2010 року, ТОВ "РЕГІОНАЛЬНЕ ПРОМИСЛОВЕ ПІДПИЄМСТВО «ЄВРОСТАЛЬ»" за період вересень 2010 року, ТОВ "ТРАНСПОРТНА-МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»" за періоди лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року та контрагентами-покупцями.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 105 587 грн, у т.ч. за лютий 2012 року у сумі 19 937 грн, за березень 2012 року у сумі 63567 грн, за квітень 2012 року у сумі 22083 грн (арк. справи 63).

За результатами перевірки складено Акт від 04.04.2013 № 357/22-200/3470748 (арк. справи 27-64).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 № 0003842220 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 105587 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 52793,5 грн (арк. справи 77).

За наслідками адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.06.2013 податкове повідомлення-рішення залишено без змін та збільшено грошове зобов'язання на суму 1075 грн (арк. справи 89-96), а рішенням Міністерства доходів і зборів України від 29.07.2013 зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишено без змін (арк. справи 89-96, 108-110).

Суд проаналізував характер спірних правовідносин, дослідив їх обставини і прийшов такого висновку.

03.02.2012 між ТОВ "ТРАНСПОРТНА-МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»" (продавець) та ТОВ "СПЕЦМОНТАЖ-СВ" (покупець) укладений договір поставки № 03/02-12 товарів відповідно до специфікацій (арк. справи 163-165).

На виконання умов договору позивач подав податкові декларації з податку на додану вартість, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідач заперечення аргументує безтоварністю здійснених господарських операцій з контрагентом ТОВ "ТРАНСПОРТНА-МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»" за лютий-квітень 2012 року, оскільки посадові особи цього товариства відсутні за фактичною та юридичними адресами, товариство здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги контрагентам-покупцям; у товариства відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, виробничі потужності, поясненнями колишнього керівника і засновника товариства ОСОБА_1, товариство здійснювало операції без мети настання реальних наслідків та укладено правочин без мети настання правових наслідків; встановлення звіркою фактів укладення недійсних правочинів, що підтверджується актами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 17.05.2011 № 113/22-200/13853514 2Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТМФ "ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД" з питань взаємовідносин з контрагентами за лютий 2012 року", від 12.06.2012 № 155/22-200/13853514 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТМФ «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за березень 2012 року", від 27.06.2012 № 184/22-200/13853514 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ТМФ «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень 2012 року".

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Зокрема, пункт 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначає які операції платників податку є об'єктом оподаткування, а пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг.

При цьому, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, а саме: від перебування контрагента за юридичною адресою, від його господарських та виробничих можливостей, від наявності в ланцюгу постачальників підприємств з ознаками фіктивності.

Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон N 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, дана стаття визначає обов'язкові реквізити таких документів.

Надані позивачем первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, що є підтвердженням реальності спірних операцій.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12 зазначає наступне: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

З приводу твердження відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних про рух товарів, суд зазначає, що вимогами податкового обліку не передбачено обов'язковості складання таких накладних у підтвердження витрат. На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства; сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції є недостатнім для висновку про безтоварність операцій з придбання товару.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету. Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд перевірив відповідність податкового повідомлення-рішення вимогам, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і дійшов висновку про необхідність визнання його протиправним та скасування.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 22.04.2013 № 0003842220.

3. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖ-СВ" понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 316, 76 грн з Державного бюджету України.

4. Стягнути з Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на користь Держави судовий збір в сумі 2 850, 85 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич