Ухвала суду № 37163922, 30.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2014 р. м. Київ К/800/56022/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І., Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експозит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 4753,95 грн. та пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у сумі 318,60 грн., всього на суму - 15072,55 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, мотивували свої рішення тим, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги, позивач зазначає, що відповідач повинен самостійно працевлаштовувати інвалідів; повинен вживати всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів, однак здійснення цих заходів не є обставиною, що звільняє від відповідальності за не працевлаштування інвалідів.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Судами попередній інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) ТОВ «Експозит» становить 76 чоловік. Для працевлаштування інвалідів відповідачем створено 3 робочих місця, з яких 2 зайняті інвалідами (а.с. 9).

Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» за 2012 рік становить - 3 особи.

Вважаючи, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу робочих місць для інвалідів та не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до звітів про наявність вакансій за формою 3-ПН, які щомісячно протягом 2012 року направлялись відповідачем на адресу Донецького міського центру зайнятості, встановлено, що ТОВ «Експозит» інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Зі звітів про наявність вакансій за формою 3-ПН, що щомісячно подавались відповідачем до позивача, та повідомлень про вакантні робочі місця для інвалідів вбачається, що ТОВ «Експозит» було вжито необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, які передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Позивачем, в свою чергу не надано доказів направлення інвалідів для працевлаштування на підприємстві відповідача та відмови останнього в їх працевлаштуванні.

Обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що зазначені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є протиправним, тому заявлений адміністративний позов не підлягає до задоволення, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з оскаржуваних судових рішень вбачається, що при їх ухвалені, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2013 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі № 805/12249/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Я. Олендер

Судді В.І. Бутенко

Я.Л. Іваненко