Ухвала суду № 37163535, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/62064/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівЛеонтович К. Г., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" до Державної фінансової інспекції в м. Києві, треті особи: Державна адміністрація залізничного транспорту України, Південна митниця про визнання протиправними та скасування вимог,

встановив:

Державне підприємство "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції в м. Києві про визнання протиправним та скасування пунктів 2, 3, 4, 5, 6 вимог зазначених в листі Державної фінансової інспекції в м. Києві "Про усунення виявлених порушень" № 26-08-1414/4266 від 02 квітня 2013 року .

Постановою Окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченнях позивач просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача.

Ревізією встановлено ряд порушень, які відображені в листі Державної фінансової інспекції в м. Києві "Про усунення виявлених порушень" № 26-08-1414/4266 від 02 квітня 2013 року.

Не погоджуючись з пунктами 2, 3, 4, 5, 6 вимоги, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу" (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

В оскарженому позивачем пункті 2 вимоги зазначено про виявлення відповідачем факту недоотримання позивачем відшкодування витрат на утримання та обслуговування майна, орендованого Південною митницею, в сумі 38 678 грн. 25 коп.

У зв'язку з цим позивача зобов'язано опрацювати матеріали ревізії та розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних у допущених порушеннях осіб; відобразити дебіторську заборгованість за Південною митницею на загальну суму 38 678 грн. 25 коп.; стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок коштів підприємства витрат сторонніх юридичних осіб, 38 678 грн. 25 коп., в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Скасовуючи цей пункт вимоги, судами зазначено, що відповідно до пункту 2 статті 188 Митного кодексу України адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує митні органи необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює їм належні умови для роботи.

Згідно зі статтею 557 Митного кодексу України у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється митними органами безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати митним органам у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку.

З огляду на вказані приписи, суди дійшли висновків про відсутність в діях позивача вказаного відповідачем порушення, відтак про неправомірність заявленої на цій підставі вимоги щодо його усунення.

У пункті 3 вимоги відповідачем зазначено про зайве нарахування та сплату позивачем 27 644 грн. 38 коп. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на фонд оплати праці, в який безпідставно включено суми виплачених працівникам компенсацій за невикористані відпустки.

Посилаючись на таке, відповідач ставить перед позивачем вимогу провести перерахунок і відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до Пенсійного фонду України та повернути зайво сплачені кошти (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Однак, судами зазначено, що відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Відповідно до пункту 2.2.12 Інструкції оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівників, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, відносяться до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Отже, вище визначені виплати є об'єктом для нарахування та утримання страхових внесків до Пенсійного фонду.

Статями 65, 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці, на які відповідно по Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір (внески) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що у відповідача відсутні законні підстави вимагати від позивача проведення перерахунку та повернення зазначених коштів, обґрунтовано сплачених до Пенсійного фонду України.

Пункт 4 вимоги ґрунтується на тому, що позивачем відображено в бухгалтерському обліку операції по зарахуванню пені за неналежне виконання позивачем господарських зобов'язань. Відповідач зазначив про незаконність сплати цих коштів та зобов'язав позивача їх відшкодувати.

Скасовуючи п. 4 вимоги суди вказали на те, що відповідно до статті 218 Господарського кодексу України вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання є підставою господарсько-правової відповідальності. Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договорами, на підставі яких позивач сплатив відповідні кошти, встановлений обов'язок позивача сплачувати пеню за здійснення несвоєчасних розрахунків.

При цьому, чинне законодавство не містить норм, які передбачають відповідальність суб'єкта господарювання державного сектору економіки за вчинення ним порушення господарського зобов'язання, у вигляді відшкодування сум штрафних санкцій, сплачених контрагенту відповідно до умов договору.

Таким чином, судами задоволено позовні вимоги про скасування цієї вимоги з огляду на її протиправність.

У пункті 5 вимоги зазначено, що позивач не відобразив по бухгалтерському обліку інші доходи на загальну суму нарахованої амортизації на безоплатно отриманий рухомий склад за період з 01 січня 2012 по 30 вересня 2012 року на загальну суму 4 385 854 грн. 59 коп., і це призвело до заниження фінансового результату підприємства. Вказуючи на те, що така обставина свідчить про порушення позивачем вимог бухгалтерського обліку, відповідач пред'явив йому вимоги про відображення вказаних доходів по бухгалтерському обліку.

Статтею 5 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю. Управління майном підприємств залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею в межах повноважень, визначених чинним законодавством України. Рішення про закріплення транспортних засобів та їх безоплатну передачу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям та підприємствам без зміни форми власності приймаються Укрзалізницею.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

Керуючись вищезазначеною нормою Закону, Державній адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» Міністерством транспорту України делеговано право на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою КМУ від 28 жовтня 1998 року № 1706, а саме: у разі необхідності, відповідно до галузевих особливостей, розробити на базі національних П(с)БО необхідні методичні рекомендації щодо їх застосування на залізничному транспорті.

Головним фінансово-економічним управлінням Укрзалізниці розроблено методологічні рекомендації, відповідно до яких отриманий рухомий склад відображається як додатковий капітал для формування статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця».

Виходячи з того, що передача рухомого складу є об'єктивною необхідністю для забезпечення ефективного використання існуючого рухомого складу, що здійснена у рамках єдиного виробничо-технологічного комплексу, видано методологічне роз'яснення Укрзалізниці від 03 лютого 2012 року № ЦЗЕ-11/3-01, яке передбачає відображення в обліку передачу рухомого складу у межах системи залізничного транспорту та не призводить до втрат бюджету.

При такій передачі залізниці не нараховують витрати, а підприємства не нараховують доходи, оскільки суть такої господарської операції - перерозподіл майна між підприємствами залізничного транспорту у зв'язку з єдиним технологічним процесом та реструктуризацією галузі, що дозволяє зберегти статутний капітал галузі.

Тобто залізниці при передачі рухомого складу його залишкову вартість не включають до складу інших витрат, а зменшують суму статутного капіталу.

Підприємством вартість отриманого рухомого складу відображено у складі іншого додаткового капіталу, який після прийняття рішення про збільшення статутного капіталу підприємства буде зараховано до складу його статутного капіталу.

На підставі вищезазначеного суди прийшли до висновку, що позивач під час відображення господарських операцій з безоплатної передачі об'єктів рухомого складу діяв у межах норм чинного законодавства України, відповідно до Статуту підприємства та наказів, вказівок Укрзалізниці, а тому п. 5 вимоги є незаконним і підлягає скасуванню.

На підтвердження свого висновку суди також послались на висновок науково-правової експертизи Ради науково-правових експертів при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України щодо застосування окремих норм законодавства стосовно порядку нарахування амортизації на безоплатно отриманий рухомий склад (вантажних вагонів) суб'єктів господарювання (крім залізниць), що належать до сфери управління Мінінфраструктури та Укрзалізниці, з якого вбачається, що позивачем відображення господарських операцій з безоплатної передачі об'єктів рухомого складу проведено відповідно до вимог законодавства.

Щодо викладених в пункті 6 вимог забезпечити повернення наданих працівникам ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» безпроцентних цільових позик, наданих, на думку відповідача, всупереч вимогам законодавства, суди встановили наступне.

Положенням про надання безпроцентних цільових позик на будівництво, придбання житла та інші невідкладні потреби працівникам ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски», що є додатком до Колективного договору в редакції 2005-2011 років затверджено склад постійно діючої комісії з вирішення питань надання безпроцентних цільових позик працівникам ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски».

Вищезазначеній комісії надано повноваження з прийняття рішення по наданню безпроцентних позик працівникам підприємства, в тому числі для придбання житла.

Судами встановлено, що вказані особи в силу законодавства мають право на забезпечення житлом, а також на його придбання на пільгових умовах. Повноваження комісії з надання цільових позик передбачені Колективним договором. Вказані відповідачем порушення умов щодо недостатнього стажу роботи у вказаних осіб спростовані наданими позивачем доказами.

За таких обставин, суди прийшли до висновку про безпідставність вимоги відповідача забезпечити повернення цих коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для зобов'язання позивача вчиняти вказані відповідачем дії з огляду на недоведеність останнім фактів порушення законодавства.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідач згідно з Порядком проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

Пунктом 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Однак, на думку колегії суддів, пред'явлені позивачу вимоги не відповідають таким вимогам.

Так, відповідач зобов'язує позивача порушити певні питання та вчинити дії. Однак не зазначає, якою нормою закону (підзаконного акту) передбачено відновлення порушених вимог законодавства саме у такий спосіб.

Вимагаючи від позивача вчинити певні дії з метою повернення на свій рахунок грошових коштів, відповідач не зазначає, чим за правовою природою є такі кошти - боргом, шкодою, збитками тощо, при цьому не посилається на положення чинного законодавства, якими передбачено їх повернення у визначений відповідачем спосіб.

Водночас, відсутність посилань на норми чинного законодавства, якими передбачено обрані відповідачем шляхи усунення зазначених ним порушень, стосується всіх оскаржених пунктів вимоги.

Крім того, вимога про відшкодування з працівників підприємства, винних у безпідставному покритті за рахунок коштів підприємства витрат сторонніх юридичних осіб, в тому числі, шляхом проведення претензійно-позовної роботи, суперечить пункту 35 Порядку, оскільки заявлена відповідачем без встановлення таких осіб.

До того ж, така вимога не носить вичерпний характер.

Таким чином, вирішуючи цей публічно-правовий спір, суди дійшли правильного висновку, що оскаржувані пункти вимоги суб'єкта владних повноважень прийнято без достатнього обґрунтування та за межами повноважень відповідача.

На думку суду касаційної інстанції, при розгляді справи судами повно встановлені обставини у справі та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для скасування рішень судів відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: