Ухвала суду № 37162536, 29.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2014 рокусправа № 1170/2а-879/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Чепурнова Д.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Федосеевої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі №1170/2а-879/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Світловодський завод «Спецзалізобетон» до про Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Світловодський завод «Спецзалізобетон» (далі по тексту - Позивач) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі по тексту - Відповідач), в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000032300 від 13.01.2012 року.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №1170/2а-879/12. (т.1, а.с.1)

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що ним придбавався товар у Підприємства «Спецбуд-інвест» СМОІ «Злагода», ПП «Украгропродукт», ПП «Нафтобудком», ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2 та ПП «Дніпрогес-Сервіс», що підтверджується належними первинними документами, а тому висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з даними підприємствами, є безпідставними.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі №1170/2а-879/12 адміністративний позов задоволено в повному обсязі. (суддя - Чубара Н.В.) (а.с.219-221)

Відповідач - Світловодська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі №1170/2а-879/12 та відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Господарські операції купівлі-продажу з ПАТ Світловодський завод «Спецзалізобетон» відповідно до п.п. 1,2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Позивач та Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили, про причину неявки своїх представників суд не сповістили, з клопотаннями про розгляд справи за їх обов»язковою участю - не звертались.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об»єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032300 від 13.01.2012 року. є предметом судового спору.

Сторони щодо встановлених судом фактичних обставин справи, заперечень не заявляли.

Суд розглядає справу в межах апеляційного оскарження.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Податковим кодексом України; Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем по даній адміністративній справі не надано доказів нездійснення господарських операцій, суми по яких Позивачем були включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість за перевіряємий період.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено,матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Голови комісії з проведення реорганізації в.о.заступника начальника Світловодської ОДПІ від 19.12.11 р. № 695, фахівцями Відповідача 28 грудня 2011р. проведено позапланову виїзну документальну перевірку Позивача з питань щодо правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам останнього з підприємством "Спец-Інвест" СМОІ "Злагода" за період лютий-травень 2011 року; ПП "Украгропродукт" за період серпень-вересень 2010 року, ПП "Нафтобудком" за період вересень 2010 року, ПП ОСОБА_1 за період вересень-листопад 2010 року, ПП ОСОБА_2 за листопад 2010 року та січень-вересень 2011 року, ПП "Дніпрогес-Сервіс" за період серпень 2011 року, за результатами якої складено акт №380/2300/00132003 від 28.12.2011 року.

З наданої суду ксерокопії вказаного акту вбачається, що в ході перевірки були встановлені порушення, допущені Позивачем, а саме: ст.198.2, 198.3 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму - 637 473,91 грн.; п. 2 ст. 3 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.08.2010 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму ПДВ - 637 473,91 грн.; ч.1,5 ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ПАТ "Світловодський завод "Спецзалізобетон" з зазначеними у акті перевірки постачальниками (т. 1, а. с. 56 - 152).

На підставі акту перевірки Відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000032300 від 13.01.2012 р.(т. 1, а. с. 154).

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач по даній адміністративній справі здійснював господарські операції з Підприємством "Спецбуд-інвест"СМОІ "Злагода"; ПП ОСОБА_1; ПП ОСОБА_2; ПП "Украгропродукт"; ПП "Нафтобудком"; ПП "Дніпрогес-сервіс".

З кожним з зазначених контрагентів останнім були укладені господарські договори.

На підтвердження виконання умов договорів, Позивачем надано накладні, податкові накладні та видаткові накладні, виписки з банківських рахунків останнього та іншими первинними документами, які містяться в матеріалах справи і які надавались податковому органу під час зазначеної перевірки.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів керується вимогами ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV, згідно яких первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу зазначених законодавчих норм колегія суддів робить висновок, що отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з акту-перевірки, вбачається, що надані Позивачем первинні документи, належним чином складені на виконання укладених між ним та його контрагентами договорів.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що на час здійснення господарських операцій в період що перевірявся, контрагенти Позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та мали чинні свідоцтва платника податку на додану вартість, що підтверджено належними доказами (т. 1, а. с. 44 - 51 )

Як вбачається з матеріалів справи, за позицією заявника апеляційної скарги, правочини які були укладені Позивачем з вищезазначеними контрагентами є нікчемними, оскільки вчинені без мети настання реальних правових наслідків.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, не погоджується із вказаними висновками податкового органу та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зі змісту ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення правочинів між Позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження відсутності реального характеру здійснених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що матеріали перевірки контролюючого органу не свідчать про встановлення фактів, які б були підставою того, що Договори, укладені між Позивачем по справі та вищевказаними контрагентами, порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави.

До такого висновку колегія суддів приходить, в тому числі з урахуванням того, що факт несплати податків не може впливати на дійсність договорів купівлі-продажу (поставки), оскільки ч. 1 ст. 228 ЦК України не пов'язує нікчемність договору купівлі-продажу (поставки) з виконанням його сторонами податкових зобов'язань. Останні носять похідний характер стосовно цивільно-правових зобов'язань і не можуть впливати на дійсність договору. Крім того, матеріали Акту перевірки не містять та не ставлять під сумнів факти поставки товарів Позивачу за Договорами. Навпаки Акт перевірки містить дані, згідно яких при проведенні перевірки були виявлені документи, що свідчать про факт перевезення товарів за вказаним Договорами.

Статтею 19 Конституцією України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог колегія суддів керується, практикою Європейського суду, а саме: у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02, п. 38 рішення), Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

У справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03, п. 71 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У силу ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності включення Позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість сум коштів за правочинами, укладеними з підприємством "Спецбуд-інвест"СМОІ "Злагода", ПП ОСОБА_1, ПП ОСОБА_2, ПП "Украгропродукт", ПП "Нафтобудком"та ПП "Дніпрогес-сервіс".

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 11 вересня 2012р. необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.160,196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Світловодської об»єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012р. у справі №1170\2а-879\12 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а вразі складання рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 зазначеного Кодексу - з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст складено - 03 лютого 2014р.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна