Постанова № 37159648, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/359/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Аптека» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

25 січня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 15.01.2013 № 0000222300, № 0000202300, № 0000212300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-VI (КАС України) суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у Києво-Святошинському районі відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Пані Аптека» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012.

В результаті чого, 04.12.2012 складено Акт № 468/22-01/32920616, в якому встановлено, що зміст порушень законодавства полягає у тому, що правочини між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», ПП «АВП-Буд», ТОВ "МСК Трейдінг», ТОВ «Ньюсістемс-Технолоджі» з придбання товарів, робіт, послуг не направленні на реальне настання правових наслідків, і є нікчемними.

За наслідками складеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 15.01.2013 року № 0000222300, № 0000202300, № 0000212300.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Пані Аптека» звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження виконання договору про надання послуг 07/11-10 від 01.11.2010, договору №1 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 19.08.2011, договору №28, №32/2011 про надання послуг від 01.04.2011 та договору №78 про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.12.2011 позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, рахунки фактури (а.с. 98-135).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведене свідчить про не відповідність висновків суду першої інстанції щодо дотримання позивачем вимог ст. 9 вказаного Закону та п. 2.4., п.2.7 Положень.

Що стосується господарських відносин позивача з ТОВ «Укртехномас-Сервіс», судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи, постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2012 по справі №1-167/12, Небеський М.В., який у свою чергу є директором даного контрагента, визнав, що створив дане Товариство за грошову винагороду, без наміру здійснювати будь-яку діяльність підприємства.

Наведене, також відображається в поясненнях Небеського М.В., які відібрані в останнього працівниками ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області. В даних поясненнях керівник ТОВ «Укртехномас-Сервіс» зазначив, що статутних документів Товариства не складав, податкових декларацій про прибуток та ПДВ, а також інших документів податкової звітності не заповнював, до податкового органу не подавав, бухгалтерський та податковий облік не вів та нікому вчинення відповідних дій не доручав, до господарської діяльності Товариства фактично не має ніякого відношення.

Даючи оцінку поясненням керівника Товариства-контрагента викладених в наведеній постанові та відповідних поясненнях, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини першої ст. 70 КАС України такий доказ є належним, оскільки містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Отже, обставини щодо фіктивності реєстрації Товариства з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності господарської діяльності, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Що ж стосується решти контрагентів позивача, то в даних випадках відсутні первинні документи, які зокрема підтверджуватимуть: факт реалізації придбаних послуг чи використання у власній господарській діяльності; факт їх оплати (платіжні доручення, банківські виписки); факт транспортування товару (товарно-транспортні накладні).

Зокрема, в результаті ретельного дослідження господарських відносин між даними суб'єктами, колегією суддів вважає за необхідне вказати наступне.

19 серпня 2011 року між позивачем та ПП «АВП-Буд» укладено договір №1 про надання інформаційно-консультаційних послуг на загальну суму 76000 грн, в підтвердження придбаних послуг надано акт №44 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну та рахунок фактуру. Однак, з наведених первинних документів не вбачається, які саме консультації надавались позивачу. Більше того, відповідно до абз. 3 п.п. 2.1. п.2 цього договору виконавець зобов'язується підготувати та надати замовнику на узгодження необхідні матеріали для проведення семінарів та консультацій (додаток №1 Договору, який є невід'ємною частиною даного Договору), проте ні таких матеріалів ні додатку №1 позивачем не надано, що у свою чергу позбавляє можливості встановити доцільність придбання цих послуг.

ТОВ «Пані Аптека» не відображено належним чином взаємовідносини з ТОВ «МСК Трейдінг», оскільки за відсутності товарно-транспортних накладних неможливо встановити перевезення наведених у рахунках-фактур товарів. Окрім того, позивачем не доведено мети придбання та реалізацію цього товару.

01 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Ньюсістемс-Технолоджі» договори №28 та №32 про надання послуг, предметом яких є хімічна чистка технологічного одягу 10 разів на місяць в кількості 156 комплектів такого одягу та вологе прибирання стін, стелі і дверей у 20 приміщеннях, що знаходяться в таких містах: Київ, Дніпропетровськ, Камянець-Подільський, Одеса, Іллічівськ, Запоріжжя, Луганськ. Проте, за відсутності основних фондів та те, що на даному підприємстві працює тільки одна особа, з урахуванням реального часу на виконання таких операцій, судом ставиться під сумнів реальність виконання таких робіт. Більше того, позивачем не надано протоколу погодження договірної ціни по договору №32, що у свою чергу позбавляє можливості визначити ціну за 1 м2 та площу приміщень.

01 грудня 2011 року між позивачем (клієнт) та ТОВ «Аква Плюс» (експедитор) укладено договір №78 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, предметом якого є отримання вантажу в пункті призначення і здача його отримувачу, перевірка вантажу по кількості вантажних місць, перевірка його зовнішнього стану, перевірка наявності пломб.

Так, відповідно до п. 3 Договору №78 клієнт зобов'язаний вказувати в подорожньому листі час прибуття транспортного засобу до місця розвантаження, надавати інформацію експедитору про властивості вантажу, забезпечувати своєчасне і належне оформлення усіх товарно-супровідних документів, які безпосередньо відносяться до вантажу, а згідно п. 4 цього договору товарно-експедиційні послуги надаються по попередній заявці клієнта, яка передається експедитору по телефону та дублюється по факсу, по прибуттю на місце розвантаження і після її завершення клієнт здійснює відмітку подорожньому листі водія/експедитора про час прибуття, вантажо-відправник клієнта або сам клієнт здійснює оформлення товарно-транспортної накладної, яка є основним документом по якому здійснюється прийом вантажу до перевезення і здача його вантажо-отримувачу.

Відтак, за відсутності таких документів, неможливо визначити щодо якого саме вантажу здійснювалось надання транспортно-експедиційних послуг та взагалі встановити дійсність виконання таких господарських операцій.

Окрім викладеного, на думку судової колегії слід зауважити і на те, що статус даних контрагентів, як платників ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, адже за змістом наведеного вище п. 198.6 ст. 198 ПК не дозволяється віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, що оформлені з порушенням вимог ст. 201 ПК. Також не спростовують відсутність належно оформлених первинних бухгалтерських і податкових документів по взаємовідносинах з даними суб'єктами господарювання.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Підсумовуючи вище викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстав для їх скасування відсутні.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно скасуванні постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року - скасувати.

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Аптека» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.