Постанова № 37159640, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14308/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

при секретарі - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю «Воєводино Груп» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Воєводино Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

06 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2013 року за №0006432204 та №0006442204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено колегією суддів, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, відповідно до наказу від 12 квітня 2013 року № 1210 та направлення від 12 квітня 2013 року № 782/23-11 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Воєводино Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Арикон» за період з січня по вересень 2011 року»

За результатами вказаної перевірки складено акт від 22 квітня 2012 року №389/22/4/36678643, яким встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу.

26 квітня 2013 року ТОВ «Воєводино Груп» подано до податкового органу письмові заперечення на акт перевірки від 22 квітня 2012 року №389/22/4/36678643, за результатами розгляду яких рішенням від 13 травня 2013 року № 20236/10/22.4-10 висновки, викладені в акті перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 16 травня 2013 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0006432204 та № 0006442204.

Не погодившись з наведеними рішеннями та з метою до судового вирішення даного спору ТОВ «Воєводино Груп» подано до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України скарги, за результатами розгляду яких податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 16 травня 2013 року № 0006432204 та № 0006442204 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Вважаючи порушенням своїх прав з контролюючого органу та з метою їх відновлення ТОВ «Воєводино Груп» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення ПП «Арикон» фінансово-господарської діяльності відбувалось поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності, правочини укладені з контрагентами є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а відтак, правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

01 червня та 02 липня 2011 року між ПП «Арикон» (Виконавець) та ТОВ «Воєводино Груп» (Замовник), укладено договори за №1/06 та №2/07 купівлі - продажу № 25/04-2011. Відповідно до умов даного договору Виконавець надає Замовнику комплекс послуг з проведення конференції, спрямованих для задоволення потреб Замовника згідно з письмовим замовленням, а Замовник приймає послуги та оплачує їх на умовах даного Договору. Кількість учасників конференції, місце проведення, терміни перебування, перелік послуг, у тому числі додаткових та інше обумовлюються сторонами додатково.

На виконання умов вказаних вище договорів, позивачем надано суду акти прийому-передачі наданих послуг, зокрема: акт № 00150 від 16 червня 2011 року; акт № 00151 від 21 червня 2011 року; акт № 0060 від 06 липня 2011 року; акт № 0061 від 18 липня 2011 року; податкова накладна № 150 від 16 червня 2011 року; податкова накладна № 151 від 21 червня 2011 року; податкова накладна № 60 від 06 липня 2011 року; податкова накладна № 61 від 18 липня 2011 року.

Також, слід відмітити, що позивачем надано до суду документи щодо підтвердження реалізації придбаних послуг, а саме: акт №ОУ-0000226; акт №ОУ-0000212; акт №ОУ-0000166.

27 січня 2014 року Товариством, на вимогу суду апеляційної інстанції надано документи, що додатково відображають реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: факт оплати придбаних послуг, їх зміст та реалізації, шляхом надання таких послуг іншим суб'єктам господарювання.

Вище наведені документи бухгалтерської та податкової звітності на думку колегії суддів є достатніми, для підтвердження реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача було зареєстроване як юридична особи та платник податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

В даному випадку господарські відносини між позивачем та його контрагентами підтверджуються укладеними договорами, податковими накладними, актами прийому-передачі. У свою чергу, факт реалізації придбаних послуг та товару знайшов своє підтвердження завдяки наданих позивачем документів.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Підсумовуючи вище викладене судова колегія приходить до переконання, що обставини за настанням яких прийнято спірні податкові рішення є таким, що не залежать від волевиявлення позивача та не свідчать про безпідставне формування податкового кредиту. Натомість наявні у справі матеріали підтверджують реальне виконання договорів між позивачем та його контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а позовні вимоги ТОВ «Воєводино Груп» задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю «Воєводино Груп» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2013 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженої відповідальністю «Воєводино Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 16 травня 2013 року №0006432204 та №0006442204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.