Ухвала суду № 37155463, 11.02.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року справа №805/16012/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е. Г., суддів Яманко В. Г., Васильєвої І. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2014 р. у справі № 805/16012/13-а (головуючий І інстанції Бєломєстнов О.Ю.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Маріуполя про визнання дій незаконними та скасування вимоги від 05.07.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання дії щодо прийняття вимоги від 05.07.2013 року № 2232 незаконною та скасування вимоги від 05.07.2013 року № 2232.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2014 року позовні вимоги задоволені частково. Суд першої інстанції визнав незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя щодо прийняття вимоги від 05.07.2013 року № 2232 у частині сплати боргу у розмірі 684,00 грн., скасував вимогу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя від 05.07.2013 року № ф-2232 у частині сплати боргу у розмірі 684,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Позивач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій зазначив на порушення судом норм матеріального права. Просив постанову суду першої інстанції змінити та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_2, зареєстрований як фізична особа - підприємець, знаходиться на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку.

Позивач перебуває на обліку у відповідача, як пенсіонер та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням.(а.с.4)

В грудні 2010 року позивачем було здійснено сплату єдиного податку за січень-червень 2011 року у розмірі 1200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.12.2010 року № 3.

Зазначені кошти в сумі 1200 грн., були розподілені Жовтневою МДПІ м. Маріуполя на сплату єдиного податку у розмірі 43% (516 грн.) та на сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 57 % (684 грн.), що підтверджується листами Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекцій м. Маріуполя від 06.06.2011 року № 6649 та Державної податкової адміністрації у Донецької області від 19.07.2011 року № 133350/10/17-113-10.

27.06.2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя нараховане позивачеві зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-липень 2011 рік у розмірі 2312,07 грн., що підтверджується розрахунком відповідача (а.с.30). Зазначений розрахунок був отриманий позивачем 28.07.2013 року, що підтверджується поштовим повідомленням.

У зв'язку з цим та відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» (далі - Закон № 2464) відповідачем було сформовано вимогу від 05.07.2013 року № Ф-2232 про сплату недоїмки з єдиного внеску за 2011 рік у розмірі 2312,07 грн.

Позивач не погодився з наведеною вище вимогою та надав заяву про її узгодження. Рішенням Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя від 18.07.2013 року № 17110/08 про результати розгляду заяви про узгодження вимоги, заяву залишено без задоволення, а вимогу від 05.07.2013 року № Ф-2232 без змін.

Позивач не погодився з вимогою та рішенням Управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя на підставі чого звернувся зі скаргою до Пенсійного фонду України щодо узгодження спірної вимоги. Рішенням Пенсійного фонду України від 28.10.2013 року № 28619/03-10 скаргу залишено без задоволення, а вимогу від 05.07.2013 року № Ф-2232 без змін.

Позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції, щодо відмови в задоволені позовних вимог щодо скасування вимоги УПФУ щодо нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1628,07 грн.

В іншій частині постанова Донецького окружного адміністративного суду позивачем не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"№1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058), Законом України "Про пенсійне забезпечення"№1788-ХІІ від 05.11.1991 р. (далі Закон № 1788).

У відповідності до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011.

Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі -Закон № 2464) Пенсійний фонд України - орган, уповноважений вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до ч.11 ст. 8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, як передбачено частиною 12 статті 9 Закону № 2464.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 (у редакції на час складання вимоги) територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно зі п. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

На підставі викладеного, з врахуванням ст. 22 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», мінімальний розмір єдиного внеску у 2011 році становить: з 1 січня - 326,53 грн. (941 грн. *34,7%), з 1 квітня - 333,12 грн. (960 грн.*34,7 %), з 1 жовтня - 314,80 грн. (985 грн.*34,7%), з 1 грудня - 348,39 грн. (1004 грн.*34,7%). Тобто, сума єдиного внеску за період з січня по липень 2011 року складає 2312,07 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, позивачем було здійснено сплату єдиного внеску у розмірі 684,00 грн.

Таким чином, загальна сума зобов'язань позивача зі сплати єдиного внеску за період з січня по липень 2011 року складає 1628,07 грн., тобто, відповідачем було правомірно сформовано вимогу від 05.07.2013 року № 2232 у частині сплати боргу у розмірі 1628,00 грн.

Колегія судді не приймає посилання апелянта на звільнення його, як інваліда, від сплати за себе єдиного внеску на підставі ч.4 ст.4 Закону № 2464, з наступних підстав.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» №3609-VI від 07.07.2011 року, який набрав чинності 06.08.2011 року, внесено зміни в Закон № 2464 та доповнено ст.4 Закону пунктом 4 наступного змісту «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.»

Відтак, саме з 06.08.2011 р. звільняються від сплати єдиного внеску фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Таким чином, на момент виникнення заборгованості в період з січня по липень 2011 року зазначена норма не існувала, а тому позивач в цей період не був звільнений від сплати єдиного внеску за себе.

Стосовно посилання позивача на частину 1 статті 58 Конституції України щодо застосування пункту 4 ст.4 Закону № 2464, колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Крім того, зазначеним рішенням Конституційного суду України встановлено, що положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права, тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вимога відповідача про сплату недоїмки з єдиного внеску за 2011 рік не є юридичною відповідальністю позивача за вчинене правопорушення та стосується обов'язку позивача щодо сплати сум єдиного внеску.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду постанови Донецького окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року було рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за неподання звітності, в той час, як предметом розгляду даної справи є вимога від 05.07.2013 року № Ф-2232 про сплату позивачем недоїмки з єдиного внеску за період з січня по липень 2011 року.

Тобто, в даному випадку вимоги ст. 72 КАС України не застосовуються та суд оцінює зазначене рішення, за своїм внутрішнім переконанням.

На підставі викладеного, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2014 р. у справі № 805/16012/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2014 р. у справі № 805/16012/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий Е.Г. Казначеєв

Судді В.Г. Яманко

І.А. Васильєва