Ухвала суду № 37150465, 11.02.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4595/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Бучко О.М.

представників відповідача: Радомської Л.Б., Мусорівського О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги , -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2013 року Виконавчий комітет Ладижинської міської ради Вінницької області звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій про визнання протиправною та скасування вимоги.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками відповідача проведено ревізію фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Ладижинської міської ради за період з 01.06.2010 р. по 01.07.2013 р.

За результатами ревізії складено акт № 08-07/16 від 27.09. 2013 року, який підписано представниками позивача із запереченнями (а.с. 8-28).

В ході ревізії встановлено порушення позивачем вимог ст. 84 Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", ст. 1 Закону України "Про колективні договори", оскільки протягом періоду з 01.06.2010 р. по 01.07.2013 р. зайво нараховано та оплачено додаткових оплачуваних відпусток терміном 3 календарних днів працівникам у зв'язку із власним весіллям, весіллям дітей, смертю рідних та до 1 вересня на загальну суму 5068,34 грн. та відповідно зайво нараховано Єдиного соціального внеску на загальну суму 1801,20 грн., внаслідок чого Раді завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 6869,54 гривень (а.с. 24).

З метою усунення виявлених порушень відповідачем була направлена на адресу позивача вимога № 02-08-25-15/7558 від 18.10.2013 року.

В пункті 6 вказаної вимоги відповідач в місячний термін зобов'язав позивача: стягнути 5068,34 грн. зайво виплаченої заробітної плати з осіб, що безпідставно її отримали, або з особи, винної у зайвих грошових виплатах, з подальшим зарахуванням коштів до міського бюджету на реєстраційний рахунок № 31410544700008, ККД24060300 "Інші надходження" в УДКСУ у м. Ладижині, МФО 802015 в УДКСУ у м. Ладижині, МФО 802015, код 35878997; провести перерахунок та відповідну взаємозвірку, щодо єдиного соціального внеску та забезпечити повернення зайво сплачених коштів в сумі 1801,20 грн. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Задовольняючи позовні вимоги, сул першої інстанції виходив з того, що висновки ревізії щодо порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, зважаючи на таке.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначаються Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (Закон № 2939-XII).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 цього Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (з наступними змінами і доповненнями), акт ревізії - це документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Пунктом 40 вказаного Порядку передбачено, що у разі наявності заперечень щодо змісту акта ревізії керівник, головний бухгалтер чи інші особи підписують його із застереженням.

Судом встановлено, що погодившись з висновками акту ревізії уповноваженими особами позивача підписано такий із застереженнями (а.с. 27).

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 13 зазначеного Закону дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

В ході судового розгляду встановлено, що висновки відповідача щодо порушення позивачем вказаних вимог трудового законодавства ґрунтуються на тому, що позивачем незаконно у колективному договорі передбачено додаткові оплачувані відпустки. Крім цього, дані відпустки фактично були профінансовані із загального фонду бюджетної установи, до якого не належать власні надходження бюджетної установи, які підлягають зарахуванню до спеціального фонду.

Згідно із ч.1 ст.9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

У відповідністю із ч.2 ст. 4 Закону України "Про відпустки", законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" від 01.07.1993 р., № 3356-XII (Закон № 3356-XII), колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно ст. 5 Закону № 3356-XII, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Водночас ч. 2 ст. 7 Закону № 3356-XII передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги (ч. 3 ст. 7 Закону № 3356-XII).

Встановлено, що протягом ревізійного періоду трудові відносини працівників Ради регулювалися на підставі Колективного договору, укладеного між апаратом ради та її виконавчого комітету і первинною профспілковою організацією працівників Ради та схваленого загальними зборами колективу та зареєстрований рішеннями виконавчого комітету Ради від 15.03.2010 року № 125 та від 25.02.2013 року № 61.

Пунктом 5.4 Колективного договору до додаткових оплачуваних відпусток передбачено зарахування відпустки у зв'язку із: власним весіллям - 3 дні; весілля дітей - 3 дні; народження дитини (батькові) - 3 дні; смерті членів сім'ї - 3 дні; проводів на військову службу (батькам) - 3 дні (а.с. 39). Також апарату Ради надано право на вільний від роботи день, оплачуваний у розмірі середнього заробітку працівника, у випадках: власного дня народження та жінкам, діти яких навчаються у 1-3 класах - 1 вересня.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відповідності умов Колективного договору вимогам трудового законодавства в частині встановлення додаткових оплачуваних відпусток.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оплати вказаних додаткових відпусток колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про відпустки" в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Встановлено, що фінансування видатків на оплату відпусток, які передбачені п. 5.4. Колективного договору здійснювалось позивачем за рахунок коштів загального фонду міського бюджету, що підтверджується кошторисами та зведеними кошторисами на 2010 - 2013 р.р. та в межах бюджетних асигнувань.

Крім того, у акті перевірки № 08-07/16 від 27.09.2013 року відповідачем не встановлено випадків фінансування без затверджених кошторисів чи понад бюджетні асигнування, що вказує на правомірність оплати позивачем вказаних відпусток із загального фонду бюджету в межах затверджених видатків та суперечливість висновків ревізії.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 лютого 2014 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.