Рішення № 37146282, 10.02.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "10" лютого 2014 р. Справа № 906/1813/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Хлобистін Д.М., довіреність №26 від 01.01.2014р.;

від відповідача: Пивовар В.М., довіреність від 27.012014р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (м.Дніпропетровськ)

до Приватного підприємства "МК-Технобуд" (м.Житомир)

про стягнення 9116,00грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 9116,00грн. штрафу за неправильне зазначення коду та адреси одержувача вантажу на перевізних документах.

10.02.2014р. від позивача на адресу господарського суду надійшла заява, згідно якої останній просить стягнути з відповідача судові витрати на відрядження повноважного представника до суду на загальну суму 386,60грн. (а.с.51).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що зазначив у відзиві на позовну заяву (а.с.53), просив зменшити розмір штрафних санкцій до 5000,00грн. (а.с.54).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2013 року зі станції Житомир Південно-Західної залізниці Приватне підприємство "МК-Технобуд" (відповідач) здійснило відправку вагону №53154662 згідно накладної №32157703 на станцію Дніпродзержинськ Придніпровської залізниці, одержувач вантажу - ПАТ "ДМК ім.Ф.Е.Дзержинського".

У накладній №32157703, яка супроводжувала вантаж, відповідач вказав найменування одержувача вантажу - ДП "Трансгарант-Україна", код 9248, без зазначення адреси одержувача вантажу (а.с.9).

При надходженні вантажу на станцію призначення виявлено факт відсутності адреси ДП "Трансгарант-Україна", одержувача з найменуванням ДП "Трансгарант-Україна", одержувача з кодом 9248, у зв'язку з чим відправлено телеграму №79 від 28.06.2013р. на станцію відправлення Житомир Південно-Західної залізниці (а.с.11).

На підставі телеграми-відповіді та договору №ПР.ДН-1/12-497/НЮп/12-1940-02 "Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги залізницею" на станції Дніпродзержинськ Придніпровської залізниці у накладній №32157703 зроблені виправлення найменування, коду та адреси одержувача на вірні, а саме: ПАТ "ДМК ім.Ф.Е.Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18-б, код одержувача 3128.

Про неправильне зазначення відправником коду одержувача в установленому порядку складено акт загальної форми №97 від 25.06.13 (а.с.10). Факт неправильного зазначення в накладній коду та адреси одержувача вантажу не заперечується відповідачем.

За вказане порушення на підставі ст.ст.118 та 122 Статуту залізниць України позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати на суму 9116,00грн., що підтверджується розрахунком позивача (а.с.4).

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Предметом розгляду даного спору є стягнення з відповідача штрафу в розмірі 9116,00грн. за неправильне зазначення у накладній коду та адреси одержувача вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом, які регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", ст.307 ГК України, ст.908 ЦК України, Статутом залізниць України.

Частиною 5 статті 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 2 Статуту залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача (стаття 6 Статуту залізниць України).

Відповідно до статті 23 Статуту залізниць України, відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну.

Згідно з розділом 4 "Правил оформлення перевізних документів", відправник заповнює відповідні графи накладної згідно з додатком 3 до цих Правил, в тому числі графу "Одержувач" в яких вказується точне та повне найменування одержувача, адресу та його код.

Пунктом 2.3 "Правил оформлення перевізних документів" визначено, що правильність внесених в накладну відомостей своїм підписом засвідчує представник відправника.

Відповідно до статті 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Так, по прибутті вантажу на станцію призначення було виявлено, що вказаний у накладній №32157703 одержувач із вищезазначеним найменуванням та кодом на станції не значиться, адреса відсутня, про що складено Акт загальної форми №97 від 27.06.2013р. (а.с.10).

Згідно пунктом 5.5 "Правил оформлення перевізних документів" та ст.122 Статуту залізниць України, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Відповідно до статті 118 Статуту, за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Згідно з накладною №32157703, загальна сума провізної плати нарахованої відправнику до станції призначення за вагон №53154662 складає 911,60грн.

Відповідно до розрахунку позивача, розмір штрафу за подвійне порушення складає 9116,00грн. (911,60х2х5).

Підставою для покладання на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відомостей про код та адресу одержувача вантажу є Акт загальної форми, складений у випадках передбачених ст.129 Статуту.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позовні вимоги визнав, що вбачається з письмового відзиву на позовну заяву (а.с.53).

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що позивачем доведені обставини неправильного зазначення відповідачем у накладній коду та адреси одержувача вантажу, які в силу вимог ст.ст.118,122 Статуту залізниць України є підставою для стягнення з відповідача штрафу в сумі 9116,00грн. Відповідно, позовні вимоги Державного підприємства "Придніпровська залізниця" обґрунтовані.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (а.с.54).

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що ПП "МК-Технобуд" перебуває у важкому матеріальному становищі. Зокрема, зазначає, що з вересня 2013 року у підприємства існує заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 66,1тис. грн., що підтверджується листом начальника управління праці та соціального захисту населення міської ради Петренко Л.В. від 15.11.2013р. за №2164, а з листопада 2013 року ця заборгованість збільшилась до 99,4тис. грн., про що свідчить рішення від 17.12.2013р. за №96. Перед державою в особі Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області у підприємства існує заборгованість зі сплати 72381,00грн. податку на додану вартість, що відображено у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2013р. Крім цього, за несплату податку на додану вартість Житомирською ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області було застосовано штрафні санкції на суму 15317,83грн., що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 30.10.2013р. за №0005871501 (а.с.55-60).

Штрафними санкціями, згідно із ст.230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, відповідно до ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 1 ст.550 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна за змістом і ст.233 Господарського кодексу України згідно якої, у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п.3.17.4.) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).

Згідно з вимогами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що, у даному випадку, допущені відповідачем порушення є незначними, оскільки останній негайно, в добровільному порядку їх усунув, позивачем, у зв'язку з цим, не понесено збитків. Враховуючи зазначене, а також, підтвердження відповідачем належними доказами свого скрутного матеріального становища, суд оцінює вказані обставини як виняткові, а тому вважає за необхідне зменшити розмір нарахованого до стягнення з відповідача штрафу до 5000,00грн., задовольнивши клопотання відповідача.

У зв'язку із задоволенням клопотання відповідача позовні вимоги ДП "Придніпровська залізниця" задовольняються господарським судом частково в сумі 5000,00грн. штрафу. В решті позову суд відмовляє.

При цьому суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.

Крім того, позивач, посилаючись на ст.44 ГПК України, просить відшкодувати з відповідача 386,60грн. понесених ним витрат, пов'язаних із проїздом до місця розгляду справи, на підтвердження чого надані проїзні квитки (а.с.35-36).

За змістом статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р., до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Ухвалами господарського суду від 11.12.2013р. та від 30.01.2014р. представники сторін викликались в засідання суду, однак обов'язковою явка сторін не визнавалась.

Крім того, стаття 74-1 ГПК України, надає право сторонам приймати участь у судовому засіданні без явки представників сторін у засідання господарського суду за умови подання клопотання сторони про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За вказаних обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні заяви про стягнення з відповідача 386,60грн. витрат, пов'язаних із проїздом представника відповідача до суду.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.

Відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "МК-Технобуд" (10001, м.Житомир, вул.Баранова,80; код 34854891)

на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49600, м.Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса,108; код 01073828)

- 5000,00грн. штрафу;

- 1720,50грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 2 прим.

1- в справу

2- позивачу