Ухвала суду № 37143933, 23.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 р.Справа № 820/10271/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Шабанової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. по справі № 820/10271/13-а за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, та просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 року № 0000064300, № 0000074300, № 0000084300.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. по справі №820/10271/13-а вимоги позивача були задоволені. Скасовані податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 року № 0000064300, № 0000074300, 0000084300.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. по справі №820/10271/13-а відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. по справі №820/10271/13-а прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що підставою прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень був акт перевірки позивача працівниками відповідача від 30.09.2013 року № 112/43-00-14/31557119, в якому зроблені висновки про порушення п.п 138.1.1 п.138.1 п.138.8 ст.138, п.п. 145.1.2. п.145.1 ст.145, п.146.2, п.146.12 ст.146 ПК України, що призвело до завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів(робіт, послуг) всього в сумі 2108854 грн.; п.198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 441925,89 грн. та відповідно заниження податку на додану вартість на суму 306765,91 грн.; завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 85159,98 грн., заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2013 року на суму 50 тис.грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у січні 2013 року на 135159,98 грн., чим порушено п.200.4 ст.200 ПК України.

Зазначені порушення, на думку відповідача, мали місце по господарським операціям позивача з ТОВ "Схід Теплоремонт" у січні-квітні, липні, жовтні, грудні 2012 року при виконання договору №570560 від 19.07.2010 року.

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Відповідно до п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. (п.200.3 ст. 200 ПК України)

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. (п. 200.4 ст. 200 ПК України)

Тобто, наведеними нормами передбачено, що при від'ємному значенні суми податку така сума зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума податку має від'ємне значення, то частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Схід Теплоремонт" укладено договір №570560 від 19.07.2010 року на виконання робіт з реконструкції, модернізації та ремонту теплових мереж, котелень та інших об'єктів КП "Харківські теплові мережі" згідно ДБН 1.1-1-2000. Згідно умов договору підрядник повинен виконати всі види робіт згідно з проектною документацією; провести індивідуальне випробовування змонтованого ним устаткування; здати робочій комісії закінчений об'єкт після комплексного випробовування в установлені строки. Підрядник має право залучати при необхідності для виконання будівельно-монтажних робіт та надання послуг спеціалізовані організації, погодивши це питання з замовником. Субпідрядники , що залучаються до проведення робіт повинні відповідати наступним вимогам: мати ліцензію на виконання робіт, якщо така вимога передбачена нормативними актами; мати достатні ресурси для виконання робіт; мати досів виконання аналогічних робіт (п.1.2, 7.1, 8.1 Договору) -а.с.7-9 т.2.

На виконання умов договору позивачеві виписані податкові накладні та додані розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (а.с.170-227, т.2), які відповідають вимогам ст. 201 ПК України, наказу Мінфіну України від 01.11.2011 року № 1379.

Приєднані до матеріалів справи платіжні доручення підтверджують виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Договір від 19.07.2010 року №570560 є договором підряду і відповідно приписам ст. 837 ЦК України передбачає, що одна сторона (підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. З урахуванням приписів ст. 839, ст. 840, ст. 843, ст. 846, ст. 857 ЦК України в договорі підряду мають бути узгоджені види робіт, порядок їх виконання, ціна роботи, строки та порядок виконання та оплати роботи її якість. Тобто це є обов'язкові умови для даного виду договору і вони визначені даним Кодексом.

Як вбачається з договору, в ньому зазначені дані про порядок виконання робіт, про їх ціну або порядок її визначення та узгодження, строки виконання робіт або їх графік, тобто додержані всі вимоги приписів ЦК України.

Спільним наказом Державного Комітету Статистики України та Державного комітету України з будівництва та Архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", яким були затверджені типові форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт". Вказані типові форми розповсюджуються на будівельні організації, будівельні структурні підрозділи підприємств всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, по капітальному та поточному ремонту споруд та будівель та інші підрядні роботи незалежно від форм власності даного підприємства.

Оскільки акти Форми № КБ-2в, які є актом приймання виконаних підрядних робіт підрядчиком та в яких відображаються всі витрати підрядника: прямі (вартість матеріалів, виробів та конструкцій, заробітна плата, вартість експлуатації машин), загальновиробничі витрати, додаткові витрати, тощо, а також акти Форми №КБ-3, які складаються для визначення вартості виконаних об'ємів будівельних робіт і відображаються понесені витрати підрядника по будові.

З долучених до матеріалів справи документів встановлено, що на виконання вказаного договору позивачеві видані (підписані) акти виконаних робіт КБ-2В, довідки про вартість виконаних підрядних робіт КБ-3 (а.с.53-169 т.2)

Відповідача посилається на акт перевірки ТОВ " Схід Теплоремонт" від 07.06.2012 року № 2185/2240/36988217 (а.с.189-194, т.3), проте зазначений документ не може бути визнаний належним доказом по даній справі виходячи з наступного.

Зі змісту акту перевірки позивача (а.с.51-52, т.1) підставою донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість та на прибуток було встановлення з податкової інформації відомостей, що правочини контрагентів позивача зі своїми контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями свідчать про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, наявності відхилень показників податкової звітності за відповідні періоди.

Проте відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Доказів такого звернення до суду відповідачем не надано.

Крім того акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Враховуючи реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит та сформовані витрати, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Слід зазначити, що Харківським окружним адміністративним судом 27.08.2013 року по справі 820/4885/13-а прийнята постанова якою в т.ч. визнано протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню перевірки ТОВ "Схід-Теплоремонт" за результатами, якої складено акт від 07.06.2013 року № 2185/2240/36988217. Вказане рішення набуло законної сили (а. с. 168-178, т.3).

Крім цього відповідача посилється на неотримання суб'єктами господарювання дозволів на виконання робіт підвищеної безпеки, відсутності трудових ресурсів у субпідрядників та факту перебування у повному обсязі на території позивача працівників ТОВ "Схід теплоремонт" та його субпідрядників

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Контрагенту позивача та його субпідрядникам законодавством не заборонено мати саме таку кількість працюючих та здійснювати діяльність на підставі інших цивільно-правових договорів з третіми особами для забезпечення діяльності щодо надання послуг за відповідними договорами.

Відсутність у контрагента позивача необхідної для виконання зазначених робіт кількості працівників не свідчить про безтоварність угоди. Доказів фізичної відсутності робіт в натурі, використання позивачем цих робіт не за призначенням, несумісності робіт з напрямом господарської діяльності позивача суду не надано.

Крім того відповідно до виданих ліцензії ТОВ "Схід теплоремонт" мав дозвіл на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури згідно з переліком (а.с.179-185, т.3).

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати ряд обов'язкових реквізитів. За приписами п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Таким чином дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки не є первинним документом, що фіксує факт здійснення господарської операції, а неотримання останнього вказує на порушення суб'єктом господарювання діючого законодавства у сфері охорони праці та безпеки промислового виробництва, а не норм Податкового кодексу України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2013р. по справі № 820/10271/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Повний текст ухвали виготовлений 28.01.2014 р.