Ухвала суду № 37143884, 28.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 р.Справа № 818/8536/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі № 818/8536/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРУК"

до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРУК", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд визнати частково протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Сумської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області №0001182201 (форма «Р») від 29.10.2013 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах в сумі 143273,00 грн. за основним платежем та в розмірі 71636,50 грн. за штрафними санкціями, №0001172201 (форма «Р») від 29.10.2013 року про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 150436,00 грн. за основним платежем та 37609,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесульного права, а саме: Податкового кодексу України та ст.ст. 11, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 09.09.2013 року по 11.10.2013 року відповідачем проводилася планова виїзна перевірка ТОВ "КРУК" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року. За результатами вказаної перевірки було складено акт № 308/22/22593940 від 16.10.2013 року (т.1 а.с.20-57).

На підставі вказаного акту перевірки Сумською ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області було прийняте податкове повідомлення - рішення №0001182201 (форма «Р») від 29.10.2013 року (т.1 а.с.18), яким ТОВ "КРУК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем у розмірі 297471 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 148735 грн. 85 коп. та податкове повідомлення - рішення №0001172201 (форма «Р») від 29.10.2013 року (т.1 а.с.19), яким ТОВ "КРУК" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 204266 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 44942 грн. 75 коп.

Підставами для прийняття вказаних податкових повідомлень - рішень, відповідно до акту перевірки є те, що в ході перевірки відповідачем було встановлено, що фактично позивач не отримав товар за угодами з ТОВ «ВІК» та ТОВ «Аспект» так як щодо вказаних контрагентів надійшли матеріали зустрічних перевірок про незнаходження їх за місцем реєстрації. Окрім того, товарно-транспортні накладні, відповідно до яких доставлявся товар від ТОВ «ВІК», мають незаповнені графи. Також наявні розбіжності при співставленні зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Сумської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

06 листопада 2012 року між ПАТ «Аспект» (Продавець) та ТОВ "КРУК" (Покупець) було укладено договір поставки № 61101 відповідно до якого Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (т.1 а.с.86).

На виконання вказаного договору позивач придбав у ПАТ «Аспект» сою на суму 156000 грн., що підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.87,88), видатковими накладними (т.1 а.с.89,90).

На підтвердження фактичності отримання товару, позивачем надані товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.91-93), відповідно до яких придбаний товар транспортувався власним транспортом позивача, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.224).

Також позивачем надано копії книги обліку видачі довіреностей (т.1 а.с.216-222), що підтверджує видачу довіреностей на отримання товару від ПАТ «Аспект».

Відповідно до п. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Колегія суддів також зазначає, що на момент укладення договору від 06 листопада 2012 року ПАТ «Аспект» було зареєстроване за іншою адресою, то відповідно до спеціального витягу зробленого судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.202-204), на день укладення договору, а саме 06 листопада 2012 року, адреса ПАТ «Аспект» зазначена в договорі співпадає з адресою зазначеною в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06 листопада 2012 року.

Окрім того, судом встановлено, що на момент виконання вищевказаного договору, зобов'язання були задекларовані контрагентом, однак після проведення зустрічних перевірок були зняті податковим органом.

Судом також встановлено, що 23 серпня 2012 року, 05 вересня 2012 року та 06 вересня 2012 року між ТОВ «ВІК» (Продавець) та ТОВ "КРУК" (Покупець) були укладені договори поставки № 17/08-12 (т.1 а.с.100), № 18/09-12 (т.1 а.с.101), № 19/09-12 (т.1 а.с.102), відповідно до яких Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

На виконання вказаних договорів, позивач придбав у ТОВ «ВІК» жмих сонячний, що підтверджується податковими накладними (т.1 а.с.103-117), видатковими накладними (т.1 а.с.118,120,122,124,126,128,130,132,134,136,138,140,142,144).

Також позивачем надано копії книги обліку видачі довіреностей (т.1 а.с.216-222), що підтверджує видачу довіреностей на отримання товару від ТОВ «ВІК».

На підтвердження фактичності отримання товару, позивачем надані товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133, 137, 139, 141, 143, 145), відповідно до яких придбаний товар транспортувався контрагентом позивача, транспортом, який належить керівнику ТОВ «ВІК», що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.223).

Письмові докази свідчать, що TOB "Крук" використовував у своїй діяльності такі основні фонди І групи: адміністративна будівля, вагова (лабораторія), цех по виготовленню соняшникової олїї, ангар металевий площею 10 кв. метри, брудер (бетонний склад № 4) площею 1200 кв. метри, модуль (склад № 3) площею 900 кв. метри, цex по виготовленню комбікорму (склад №1) площею 20 кв. метри, цех по переробці деревини (склад № 2) площею 30 кв. метри, залізобетонний склад № 5 площею 1200 кв. метри, автозаправка, два гаражі, оглядова яма, естакада, цех сушіння і очищення зерна, норія (зернонавантажувач).

Колегія суддів також не приймає до уваги тверджень апелянта щодо недоліків в оформленні товарно-транспортної накладної, а саме - незаповнення рядка 14 (маса брутто,т), оскільки зазначені обставини не можуть слугувати достатнім підтвердженням для висновку про відсутність фактичного придбання товару в цілому, оскільки такі документи суд оцінює з урахуванням всіх інших письмових доказів, досліджених у судовому засіданні. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть бути достатньою підставою для висновку про відсутність господарської операції, так як з інших даних вбачається, що фактичний рух активів платника податку пов'язаний з його господарською діяльністю мав місце.

Слід відзначити, що статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до частини 5 якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Зважаючи на відсутність у зазначеному акті перевірки посилань на судові рішення, якими встановлено факт недійсності правочинів контрагента позивача, а також виходячи з того, що реальність правочину доведена наданими суду документами, які свідчать про виконання зобов'язань сторонами один перед одним в повному обсязі (видаткова накладна, податкова накладна, платіжне доручення) посилання відповідача на акт перевірки, яким встановлено нікчемність правочинів, є незаконними.

Частиною другою статті 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийнятих податкових повідомлень-рішень .

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року по справі № 818/8536/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі № 818/8536/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П.