Ухвала суду № 37143852, 14.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 р.Справа № 816/6181/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013р. по справі № 816/6181/13-а

за позовом Приватного підприємства Будівельної компанії "Асоль"

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство Будівельна компанія "Асоль", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0001462200 від 07.10.2013 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: приписів Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 11, 69, 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно наказу № 172 від 06.09.2013 року (а.с.100) на підставі службового посвідчення серія ПЛ №135525, виданого 12.03.2013 року, начальником управління податкового аудиту Полтавської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП БК "Асоль" (код за ЄДРПУО 32286779) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Детальсервіс" за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року.

За результатами перевірки податковим органом 23.09.2013 року складено акт № 1081/22/32286779 (а.с.12-25), в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п.188.1 ст.188. п.198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого до податкового кредиту включено суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, які проведено на підставі безтоварності операцій по ланцюгу постачання товару, чим занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 79633,60 грн.

Відповідно до приписів п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України позивач надав заперечення на акт перевірки № 1081/22/32286779 від 23.09.2013 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства Будівельна компанія "Асоль" (код за ЄДРПУО 32286779) з питань правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Детальсервіс" за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року". Листом Полтавської ОДПІ № 885/10/22-42 від 03.10.2013 року було відмовлено у розгляді заперечень на акт перевірки № 1081/22/32286779 від 23.09.2013 року у зв'язку з пропуском строку подання заперечення до акту перевірки.(а.с.30).

На підставі вищезазначеного акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0001462200 від 07.10.2013 року (а.с.31), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)" на суму 79633,60 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 19908,40 грн.

Позивач не погодився з даним податковим повідомленням - рішенням та оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Полтавської ОДПІ не відповідає ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що між ПП "Будгарант" (Покупець) та ТОВ "Детальсервіс" (Продавець) 08.06.2012 року укладено договір купівлі-продажу №9/6, згідно умов даного договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити належний продавцеві на праві приватної власності екскаватор Hunday ROBEX170W-7 2007 року випуску, номер шасі - заводський номер 50310893, двигун номер S6S-050230, ціна договору становить 350000,00 грн.(а.с.62-63).

На підтвердження реальності виконання умов договору купівлі-продажу №9/6 від 08.06.2012 року позивачем надано акт приймання передачі до договору №9/6 від 08.06.2012 року (а.с.64), податкову накладну №45 від 08.06.2012 року (а.с.65), квитанцію №1 про виписування податкової накладної №45 від 08.06.2012 року (а.с.66), рахунок-фактура №2007 від 08.06.2012 року (а.с.125), виписка по рахунку за 08.06.2012 року, котра підтверджує факт сплати коштів у розмірі 350000,00 грн. (а.с.67).

Щодо посилання апелянта на те, що договором купівлі-продажу №9/6 від 08.06.2012 року не передбачено умови транспортування придбаного товару, колегія суддів зазначає що чинним цивільним та господарським законодавством не передбачений обов'язок сторін зазначати в договорі умови на яких буде здійснюватись транспортування товару придбаного за договором купівлі-продажу. На підтвердження факту передачі придбаного товару позивачем надано акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а.с.68), оборотно-сальдова відомість по рахунку 152 за грудень 2012 року (а.с.69) та свідоцтво серія ЕА № 017502 про реєстрацію екскаватор Hunday ROBEX170W-7 в Державній інспекції сільського господарства у Дніпропетровській області.

23.05.2012 року між ПП "Будгарант" (Замовник) та ТОВ "Детальсервіс" (Виконавець) укладено договір про надання послуг №10/5. Згідно умов даного договору перевезення вантажу, Виконавець (ТОВ "Детальсервіс") зобов'язується доставити вантаж: бульдозер Т-170, екскаватор Hunday, каток Shantui, фронтальний погрузчик XG955IIL за маршрутом: с. Китайгород Дніпропетровської області - с.Нестеренки Київської області, а Замовник прийняти його і оплатити послуги за перевезення вантажу, ціна договору складає 50800,00 грн. (а.с.71).

На підтвердження виконання договору до матеріалів справи наданий акт №1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкова накладна №581 від 26.06.2012 року, рахунок-фактура №1172 від 26,06.2012 року, виписка по рахунку за 26.06.2012 року, котра підтверджує факт сплати коштів у розмірі 50800,00 грн., товарно-транспортна накладна від 27.06.2013 року видана на транспортування вантажу - фронтальний погрузчик XG955IIL, товарно-транспортна накладна від 27.06.2013 року видана на транспортування вантажу - екскаватор Hunday, товарно-транспортна накладна від 27.06.2013 року видана на транспортування вантажу - каток Shantui, товарно-транспортна накладна від 27.06.2013 року видана на транспортування вантажу - бульдозер Т-170 (а.с.73-75, 124,126-129).

ПП "Будгарант" (Замовник) та ТОВ "Детальсервіс" (Виконавець) уклали договір №11/5 від 24.05.2012 року про надання послуг. Згідно пункту 1.1 Договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання послуги по виконанню робіт Автогрейдером на об'єкті "Майданчик під бурову установку для буріння свердловини №100, №110 Руновщинської площі с.Нестеренки Полтавської області" (а.с.76-77). Виконання даного договору підтверджується актом № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.06.2012 року, актом № 2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.06.2012 року, податковою накладною №319 від 06.06.2012 року, податковою накладною №390 від 27.06.2012 року, виписка по рахунку за 13.07.2012 року, котра підтверджує факт сплати коштів у розмірі 77001,60 грн. (а.с.79-82).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Детальсервіс") підтверджується договорами, актами приймання - передачі, податковими накладними, рахунками - фактурою, квитанціями про виписування податкової накладної, виписками по рахунку, товарно-транспортні накладні.

Судом встановлено, що контрагент позивача на момент укладення договорів, оформлення первинних документів та складення податкових накладних значився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, усі первинні документи складені ТОВ "Детальсервіс" з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку ПП БК "Асоль".

Аналізуючи вищевикладене, та враховуючи факт правомірного отримання позивачем податкових накладних та інших первинних документів, складених його контрагентом на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту та формування витрат сум, передбачених цими документами, використання придбаного товару в господарській діяльності позивача та беручи до уваги вимоги статей 138-139 Податкового кодексу України колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Детальсервіс" в періоді, охопленому перевіркою.

Щодо посилань апелянта на акт перевірки контрагента, колегія суддів не приймає їх до уваги з наступних підстав.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року позовні вимоги ТОВ "Детальсервіс" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харьківській області про визнання дій неправомірними задоволено. Суд визнав протиправними дії податкового органу, які полягають у проведенні зустрічної звірки ТОВ "Детальсервіс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період квітень - червень 2012 року, за результатом якої складено акт № 786/22-417/37997840 від 10.08.2012 року "Про неможливсть проведення зустрічної перевірки ТОВ "Детальсервіс" (код ЄДРПОУ 37997840), щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення за період квітень-червень 2012 року". Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року рішення першої інстанції залишено без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість висновку податкового органу щодо проведення позивачем безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару з ТОВ "Детальсервіс".

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначені договори суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності доводів податкової інспекції.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те що позовні вимоги Приватного підприємства Будівельна компанія "Асоль" до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року по справі № 816/6181/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2013р. по справі № 816/6181/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П.