Ухвала суду № 37140065, 30.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2014 р. м. Київ К/800/52089/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Старобільський молокозавод" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПАТ "Старобільський молокозавод" про визнання дій протиправними, -

встановила:

У травні 2013 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ПАТ "Старобільський молокозавод"про стягнення адміністративно-господарських санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з ПАТ "Старобільський молокозавод" на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 27681,72 грн.

ПАТ "Старобільський молокозавод" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ПАТ "Старобільський молокозавод" у 2012 році склала 257 осіб та було створено 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». У 2012 році у відповідача працювало 7 інвалідів. Оскільки робочі місця для інвалідів не були заповнені в повному обсязі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що при подачі звіту форми № 3-ПН ПАТ "Старобільський молокозавод" належним чином не повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, оскільки колонка « 15» звіту форми № 3-ПН, крім звіту за грудень місяць не заповнювалась.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів.

Судами встановлено, що ПАТ "Старобільський молокозавод" до центру зайнятості на протязі 2012 року надавались звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. У 2012 році бажання отримати направлення на працевлаштування виявила 1 особа, але у працевлаштуванні їй було відмовлено у зв'язку із зайнятістю вакансії.

Разом з тим, відповідно до розділу 3 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України 19.12.2005 № 420, графи 13-15 заповнюються, якщо до претендента на вакантне робоче місце (посаду) висуваються додаткові (особливі) вимоги.

У графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Крім того, у разі працевлаштування інваліда, пенсіонера, студента у вільний від навчання час, слід зазначити потребу в працівниках за кожною категорією цих громадян за шифрами: 11 - інваліди; 12 - пенсіонери; 13 - студенти.

Таким чином, у разі потреби працевлаштувати інваліда суб'єкт господарювання повинен проставляти позначку « 11» у графі 15 звіту у формі № 3-ПН, що було зроблено ПАТ "Старобільський молокозавод" лише у звіті за грудень місяць 2012 року.

Враховуючи викладене суди дійшли обґрунтованих висновків, що відповідачем не було вжито відповідних заходів для недопущення порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2013 року №21-386а13.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ПАТ "Старобільський молокозавод" залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПАТ "Старобільський молокозавод" про визнання дій протиправними - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді О.І. Гаманко

А.Ф. Загородній