Рішення № 37136868, 12.02.2014, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/13575/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді - Романюка В.Ф.,

при секретарі судових засідань - Бішко В.М,

за участю представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Очич Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "ФОЛЬКСБАНК" про визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі Позивач) звернулася у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «ФОЛЬКСБАНК» (далі Банк) про визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ОСОБА_4 та ВАТ «Електрон Банк» правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк» 23.02.2007 року укладено кредитний договір №KF38139. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між сторонами було укладено договір застави рухомого майна від 23.02.2007 року за реєстровим №587, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 07.09.2007 року за реєстровим №2701, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 25.03.2008 року за реєстровим №967, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 23.05.2008 року за реєстровим №1689. У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору за заявою ПАТ «Фольксбанк» приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 15.10.2013 року вчинений виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №3556, щодо нерухомого майна (транспортних засобів), які належать на праві власності ОСОБА_4 Вважає, що вказаний виконавчий напис нотаріуса не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак не підлягає виконанню.

Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, вчинений за заявою ПАТ "Фольксбанк" приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за № 3556, вчинений 15.10.2013 року про звернення стягнення на майно ОСОБА_4, а саме: напівпричіп рефрижератор-Е, марки КОЕGEL, модель SVK 24, 1998 року випуску, червоного кольору, шасі(кузов,рама, коляска) НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4; який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5, виданого 11.11.2006 р. Львівським РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України у Львівській області; сідловий тягач -Е, марки RENAULT, модель MAGNUM, 2001 року випуску, білого кольору, шасі(кузов,рама, коляска) НОМЕР_6, об"єм двигуна 11929,00 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1; який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7, виданого 18.09.2007 р. Львівським РЕВ 1-го ДАІ при УМВС України у Львівській області.

Представник відповідача у судовому засіданні проти заявленого позову заперечив. Вказав, що правонаступником ПАТ «Фольксбанк» є ПАТ «ВІЕС Банк» згідно нової редакції статуту ПАТ «ВіЕс Банк» від 16.12.2013 р. та виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.12.2013 р. Надав пояснення, згідно яких наголосив, що процедура вчинення оспорюваних виконавчих написів нотаріуса не була порушена, було дотримано всіх норм чинного законодавства України при вчиненні виконавчих написів нотаріусом, ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18.11.2003 року на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом діяла норма, яка дозволяла проводити стягнення у позасудовому порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом; договір застави позивачем не оскаржувався, доказів неотримання позивачем повідомлення про вчинення виконавчого напису суду не представлено.

На підставі ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засіданні 12 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18.11.2003року (далі-Закон), та Законом України «Про заставу» N 2654-XII від 2 жовтня 1992 року.

Відповідно до ст. 20 ч.6 Закону України «Про заставу», звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Судом встановлено, що 23.02.2007 року позивач уклав із відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк») кредитний договір №KF38139, відповідно до умов якого отримав кредитні кошти. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між сторонами було укладено договір застави рухомого майна від 23.02.2007 року за реєстровим №587, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 07.09.2007 року за реєстровим №2701, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 25.03.2008 року за реєстровим №967, із внесеними змінами до договору застави, посвідченими 23.05.2008 року за реєстровим №1689.

15 жовтня 2013 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 вчинила виконавчий напис, відповідно до якого звернула стягнення на заставлене рухоме майно.

Згідно із ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено.

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальними відносно Закону України «Про заставу».

Отже, положення Закону України «Про заставу» у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що суперечать нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 03 жовтня 2012 року № 6-70цс12 та від 12 червня 2013 року № 6-54цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року, яким ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» доповнено п. 5, встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Оскільки звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (23.02.2007 р.), а відтак звернення стягнення на рухоме майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є безпідставним та не застосовується до спірних правовідносин.

Також слід зазначити, що відповідно до положення ст. 5 ЦК України новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Новому закону про внесення змін до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зворотної сили не надано (ст. 58 Конституції України).

Крім того, відповідно до ст. ст. 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або тієї частини цього зобов'язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги та/або звернення стягнення. Таке виконання може бути здійсненим у будь-який час до моменту продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження або до переходу права власності на нього до обтяжувача. У цьому разі обтяжувач не вправі вимагати від боржника або іншої особи, яка виконала зобов'язання, сплати інших сум. Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до посилань Позивача, які не були спростовані Відповідачем, боржника - ОСОБА_4 не було повідомлено у встановленому Законом порядку про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, чим порушено процедуру звернення стягнення на спірне майно, встановлену нормами вищезгаданих статей Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч.1 ст. 24 цього Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Стаття 26 даного Закону визначала позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, та відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Однак, станом на день укладення кредитного договору від 23.02.2007 року, на підставі якого приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, стаття 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 22.12.2005 р., звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса, не передбачала.

З урахуванням наведеного та оскільки виконавчий напис № 3656 від 15.10.2013 р. щодо звернення стягнення на рухоме майно вчинено всупереч вимогам спеціального Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення та вважає за необхідне визнати вищезгаданий виконавчий напис такими, що не підлягає виконанню та скасувати.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255-IV від 18.11.2003року, та Законом України «Про заставу» N 2654-XII від 2 жовтня 1992 року, ст. ст. 5, 6, 590 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, ст. 88, ст. 209, ст. 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, вчинений за заявою ПАТ "Фольксбанк" приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 № 3656, виданий 15.10.2013 року про звернення стягнення на майно ОСОБА_4, а саме:

напівпричіп рефрижератор-Е, марки КОЕGEL, модель SVK 24, 1998 року випуску, червоного кольору, шасі(кузов,рама, коляска) НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_4; який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5, виданого 11.11.2006 р. Львівським РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України у Львівській області;

сідловий тягач -Е, марки RENAULT, модель MAGNUM, 2001 року випуску, білого кольору, шасі(кузов,рама, коляска) НОМЕР_6, об"єм двигуна 11929,00 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_1; який належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7, виданого 18.09.2007 р. Львівським РЕВ 1-го ДАІ при УМВС України у Львівській області.

Стягнути з ПАТ "ВіЕс Банк"в користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) понесені нею судові витрати у сумі 229,41 грн. (двісті двадцять дев"ять гривень 41 копійку).

Рішення суду може бути оскаржено до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя Романюк В.Ф.