Ухвала суду № 37135159, 13.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6775/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/306/14 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.Категорія 46 13.02.2014

УХВАЛА

Іменем України

06 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Данілова О.М., Суханової Є.М.,

при секретарі: Франюк Т.В.,

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що вони із відповідачем зареєстрували шлюб 30 квітня 1993 року. Від шлюбу вони мають двох дітей - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_3, спільне життя з відповідачкою не склалося. Перебуваючи у шлюбних стосунках, вони не могли досягти згоди у питаннях щодо розподілу сімейних обов"язків, мали різні погляди на життя, обов"язки подружжя, на ставлення один до одного. Неврівноваженість характеру відповідачки призводили до постійних сімейних конфліктів, побутових скандалів, які вкрай ускладнили стосунки між сторонами, мали негативний вплив на дітей, призвели до неможливості спільного проживання однією сім"єю.

На початку 2000 року, після чергового скандалу, позивач був змушений виїхати із квартири, на цьому наполягала відповідачка, і з того часу він винаймає житло у сторонніх осіб. З цього ж часу вони не підтримують подружні стосунки, не ведуть спільного господарства, у них із відповідачем окремий бюджет.

Позивач зазначає, що він, як батько, приймає участь у вихованні дітей, їх утриманні, організації їх відпочинку, навчанні, купляє одяг, продукти харчування, добровільно сплачує аліменти.

Тривалий час окремого проживання із відповідачкою не покращив їх стосунки, вони стали зовсім чужими людьми, шлюб існує лише формально, примирення між ним та відповідачкою неможливо, вони втратили почуття, на яких ґрунтується сім"я, спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, тому просить шлюб розірвати, оскільки подальша невизначеність стосунків із відповідачкою і пов"язана з цим нервова напруга, створюють ускладнення у стосунках позивача з іншою жінкою, з якою він проживає майже дванадцять років. Крім того, як зазначає позивач, відповідач не має наміру зберігати сім"ю, про що свідчить поданий нею позов про поділ майна подружжя.

Позивач просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову, зазначала, що вони із позивачем проживали разом до весни 2012 року, і доводи позивача про те, що вони більше десяти років не проживають спільно спростовуються родинними фото, на яких фони зображені під час відпочинку із дітьми, відвідування матері позивача в Німеччині, крім того, якби вони не проживали разом, вона б звернулася із позовом про стягнення аліментів на утримання дітей і своє утримання. У запереченнях на позов, ОСОБА_2 клопотання про надання строку для примирення сторін не ставила.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 листопада 2013 року позов задоволений.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду змінити - «в мотивувальній частині рішення замість вказаного судом висновку в редакції «з початку 2000 року позивач став проживати окремо від відповідачки, вони не ведуть спільне господарство, він проживає з іншою жінкою, з якою мають спільного сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3», вказати нову редакцію - «ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживали однією сім"єю і мали спільний бюджет до весни 2012 рок». Резолютивну частину рішення просила залишити без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 112 Сімейного кедексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як встановлено судом першої інстанції, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1993 року ( а.с. 4 ).

Від даного шлюбу мають двох спільних дітей - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 5, 6).

Позивач ОСОБА_3 має дитину - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 року ( а.с. 7), матір"ю якого записана ОСОБА_8.

Відповідно до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Передбачене ч. 1 ст. 111 Сімейного кодексу України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 111 Сімейного кодексу України не було надано сторонам строку для примирення є безпідставними, оскільки протягом розгляду справи ні позивач, ні відповідач не заявляли клопотання про надання строку для примирення, відповідач не заперечувала проти розірвання шлюбу, а лише не погоджувалась із визначенням строку, з якого позивач не проживає однією сім"єю з нею, не заперечувала проти розірвання шлюбу відповідач і в апеляційній скарзі і клопотання про надання строку для примирення не заявляла.

Рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Як видно з матеріалів справи, між сторонами відсутнє взаємне порозуміння, спільного господарства сторони не ведуть, проживають окремо, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе, і суперечило б інтересам сторін , тому суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Посилання відповідачки на ту обставину, що судом першої інстанції невірно встановлений строк, з якого вони із позивачем не проживають спільно, не ведуть спільного господарства, не підтримують подружні стосунки, не мають спільного бюджету, і суд не взяв до уваги докази, надані нею, зокрема фото, де вони разом із позивачем і дітьми на відпочинку в різні роки, відвідування його матері в Німеччині, раніше укладену між сторонами мирову щодо розподілу майна, в якій, як вказує відповідач в апеляційній скарзі, зазначено, що майно набуте ними в процесі спільного життя, яке тривало до 2012 року, є безпідставними.

Як видно з тексту мирової угоди, яка була укладена внаслідок подання ОСОБА_2 позову про розподіл майна, однак судом першої інстанції відповідно до вимог закону не визнана, ( а.с. 137), і відповідно до абз. 3 п. 4 угоди сторони визнають, що даною угодою між ними врегульовані всі майнові вимоги щодо поділу наявного майна та майнових прав, належного подружжю на праві спільної сумісної власності. Сторони визнають, що майно або майнові права, які сторони набудуть в періоді з моменту підписання цієї угоди до моменту їх офіційного розлучення, визнаються особистою приватною власністю кожної зі сторони. Жодних посилань в угоді щодо строку спільного проживання немає, а відтак вважати вказану мирову угоду належним доказів підстави у суду відсутні.

В розумінні ст. 57-59 ЦПК України не є належними доказами і фото, які свідчать лише про конкретні факти ( відпочинок, спілкування з друзями, матір"ю позивача) і не є доказом спільного ведення господарства, або спільного проживання сторін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, і враховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об"єктивну недоступність для оточуючих, згоду обох сторін на розірвання шлюбу, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, є законним та обгрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 -315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: