Ухвала суду № 37131796, 11.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 р.Справа № 820/11744/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-банк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі № 820/11744/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-банк"

до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції третя особа ОСОБА_1

про зобов'язання звільнити майно з - під арешту,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, за участю третьої особи ОСОБА_1, в якому просив суд зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту предмет застави - автомобіль марки Mitsibishi модель Lancer, рік випуску 2008, колір білий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, тип легковий - седан - В, реєстраційний НОМЕР_1, що перебуває в заставі ПАТ КБ "Правекс-Банк".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-банк" - залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 572, 589, 590, 593, 599 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про заставу", ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 6, 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 13.11.2008 р. між АКБ "Правекс-Банк" (правонаступником якого є позивач по справі, ПАТ КБ "Правекс-Банк") та гр. ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6489-008/08Р на суму 107.000,00 грн..

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 13.11.2008 року між позивачем та гр. ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 6489-008/08Р, предметом якого є автомобіль марки Mitsibishi модель Lancer, рік випуску 2008, колір білий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, тип легковий - седан - В, реєстраційний НОМЕР_1, оцінений у 126.761,00 грн.

Згідно умов згаданого договору, заставодавець зобов'язаний повернути кредит в строк до 13.11.2015 р.

21.10.2013 р. ПАТ КБ "Правекс-Банк" отримано лист за вих. 10-30/381/дв7 від Московського ВДВС ХМУЮ, яким позивача повідомлено про винесення державним виконавцем постанови про арешт заставленого транспортного засобу гр. ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження. Зі змісту листа випливає, що такі дії державного виконавця були вчинені у межах зведеного виконавчого провадження по стягненню с гр. ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 111.100,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності факту порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач фактично не погоджується з діями відповідача щодо накладення арешту на заставлене майно за кредитним договором № 6489-008/08Р від 13.11.2008 року.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Так, відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Законом України "Про державну виконавчу службу" визначено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

За змістом статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" ( далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 5 частини 2 названої статті Закону № 606-XIV державному виконавцеві надано право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно частини 1 статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до статті 57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувана - заставодержателя.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 року № 2654-XII (далі - Закон № 2654-XII) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтями 19, 20 Закону України "Про заставу", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

На виконання вимог вказаної статті, державний виконавець повідомив заставодержателя - позивача у справі, про накладення арешту на рухоме майно, яке перебуває у заставі.

Як свідчать матеріали справи, 18.10.2013 року державним виконавцем Московського ВДВС Харківського міського управління юстиції на адресу ПАТ КБ "Правекс-Банк" направлено лист за вих. 10-30/381/дв7, в якому повідомлено позивача про те, на виконанні у державного виконавця знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у загальному розмірі 111 100,00 грн. 22.07.2013 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна боржника на Mitsibishi Lancer, 2008 р.в., білого кольору, д/н НОМЕР_1. Враховуючи, що в ході проведення виконавчих дій було встановлено, що зазначене рухоме майно перебуває в заставі ПАТ КБ "Правекс-Банк", державний виконавець просив повідомити, чи сплачується боржником заборгованість за кредитним договором та залишок боргу на сьогоднішній день.

Роз'яснено позивачу право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна відповідно до ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Також роз'яснено, що згідно ч. 6 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Додатково державним виконавцем роз'яснено черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів, передбаченої ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження", а саме:

У разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами та зобов'язання за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування);

6) у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Статтями 12, 15 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що на підставі черговості (виникнення) реєстрації обтяжень встановлюється їх пріоритет, внаслідок чого обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Державний виконавець зобов'язаний не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження, виконувати дії об'єктивно та неупереджено.

Частиною 7 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в діях відповідача порушення прав позивача, як заставодержателя, щодо його пріоритету по задоволенню своїх вимог за рахунок рухомого майна на яке він має раніше зареєстроване обтяження по договору застави від 13.11.2008 року.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що накладення арешту на майно в межах виконавчого провадження не є актом звернення стягнення на майно, а є дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Відтак, сам по собі арешт майна боржника у виконавчому провадженні не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває у заставі.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього порушеного права, яке підлягає захисту в обраний позивачем спосіб, станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для захисту прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ КБ "Правекс-банк" та задоволення позовних вимог.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи в суді зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у загальному розмірі 110 000,00 грн., в рамках якого було складено акт опису й арешту майна та накладено арешти на рухоме майно, що перебуває в заставі ПАТ "Правекс-банк", було завершено на підставі п. 1 ст. 48, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" та арешти, які були накладені на майно боржника в межах виконавчого провадження були зняті.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-банк" колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі № 820/11744/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.