Рішення № 37127836, 05.02.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" лютого 2014 р.Справа № 916/3502/13

За позовом: ОСОБА_1;

до відповідача: Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Колійник";

про стягнення 11 467,62 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - паспорт;

ОСОБА_2 - довіреність б/н від 11.09.2013 року;

від відповідача: Гончарова І.О. - довіреність б/н від 01.11.2013 року.

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Колійник", в якій просить стягнути з останнього 1 519,62 грн. в якості відшкодування сплати за внески у статутний фонд товариства; 9 948,00 грн. в якості відшкодування за частину майна товариства, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним було зроблено засновницькі внески до статутного фонду товариства у розмірі 1 498,00 грн., у зв'язку з чим у нього виникло право на частину майна товариства. При цьому, засновниками МП у формі ТОВ «Колійник» гарантійним зобов'язанням № 45 від 15.02.2008 року йому було гарантовано повернення засновницького внеску у сумі 1 519,62 грн. за його вимогою та вартість частини майна товариства, станом на 01.01.2008 року, у сумі 9 948,00 грн., яка повинна була бути виплачена йому при звільненні з товариства.

Однак, як вказує позивач, після його звільнення у 2013 році на його вимогу відповідачем не було виплачено позивачу грошові кошти, передбачені вищезазначеним гарантійним зобов'язанням, що і призвело до звернення останнього з вказаним позовом до господарського суду Одеської області з метою захисту своїх порушених прав.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.12.2013р. було порушено провадження у справі № 916/3502/13 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 15.01.2014р.

15.01.2014 року у судове засідання з'явився позивач, представник позивача та представник відповідача. Представник відповідача у судовому засіданні надав суду заяву про застосування строків позовної давності з доданими до неї додатками (а.с.26-50).

В обґрунтування вказаної заяви представник відповідача стверджує, що 12.02.2008 року позивачем було підписано заяву про його виключення зі складу засновників (учасників) МП у формі ТОВ «Колійник». Відповідно до положень ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» виплата вартості майна при виході учасника з товариства провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу, тому відповідач вважає, що у зв'язку із тим, що позивач 12.02.2009 року знав, що вартість частини майна товариства не виплачена відповідачем, то і право на звернення до суду за захистом свого порушеного права позивач повинен був реалізувати в строк до 13.02.2012 року.

Крім цього, щодо гарантійного зобов'язання, на яке посилається позивач як на підставу своїх вимог, представник відповідача у вказаній заяві зазначає, що гарантійне зобов'язання від 15.02.2008 року не має жодної юридичної сили, так як виплата грошових коштів засновнику (учаснику) товариства здійснюється на підставі рішення загальних зборів учасників МП у формі ТОВ «Колійник», що оформлюється відповідним протоколом з засвідченням підписів всіх засновників (учасників) товариства.

Між тим, представник відповідача вказує на те, що відповідно до положень статуту МП у формі ТОВ «Колійник», зареєстрованого у новій редакції Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради від 13.01.2004 року, реєстраційний № 1343 (а.с.30-36), засновниками (учасниками) товариства була 31 особа. Саме ті учасники, які передбачені статутом, зобов'язані були надати рішення про відповідну виплату грошових коштів ОСОБА_1, а тому особи, які підписали та надали позивачу гарантійне зобов'язання від 15.02.2008 року № 45, не наділені установчими документами МП у формі ТОВ «Колійник» повноваженнями щодо виплати вартості частини майна іншим засновникам (учасникам) товариства.

15.01.2014 року судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 05.02.2014 року.

Крім того, ухвалою суду від 15.01.2014 року було витребувано у відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції реєстраційну справу Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Колійник", яка надійшла до суду 31.01.2014 року.

У судовому засіданні 05.02.2014 року позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що заява про вихід з учасників товариства була підписана позивачем не в добровільній формі, а під примусом керівництва. При цьому, щодо поданої 15.01.2014 року у судовому засіданні представником відповідача заяви про застосування строків позовної давності, представник позивача зауважив, що загальна позовна давність у відповідності до вимог чинного законодавства встановлюється тривалістю у 3 роки. Строк починає перебіг з того моменту, коли особа дізналася про те, що її право було порушено. Грошові кошти по гарантійному зобов'язанню повинні були бути виплачені позивачу після його звільнення, у зв'язку з чим останній орієнтувався саме на ці строки.

Стосовно встановлення строку тривалістю 12 місяців щодо виплати вартості майна при виході учасника з товариства представник позивача зазначив, що позивач цього не знав, при цьому, зауважив, що у разі порушення права особа має право звернутися до суду, що і було зроблено позивачем, після його звільнення, яке відбулося 18.05.2013 року. Таким чином, вважає недоцільним стверджувати про сплив позовної давності при поданні позивачем позову.

Представник відповідача підтримав подану раніше заяву про застосування строків позовної давності, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення процесуальних строків. Щодо заяви про вихід позивача з учасників товариства зауважив, що вона була підписана ним добровільно, особисто, у присутності представника відповідача, який безпосередньо приймає участь у судовому засіданні, з подальшим нотаріальним посвідченням вказаної заяви.

У судовому засіданні судом було запропоновано сторонам провести переговори та дійти компромісу для вирішення справи у позасудовому порядку та з цією метою оголошено перерву на 20 хв. Проте, після перерви сторони повідомили, що компромісу досягнуто не було, і кожен залишився на своїх початкових позиціях.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ГПК України, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У відповідності з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Вирішуючи питання щодо підвідомчості спору господарському суду, суд враховує наступне.

Як свідчать матеріали реєстраційної справи МП у формі ТОВ «Колійник», 23.03.1999 року позивачем було надано заяву щодо прийняття його до складу засновників вказаного товариства (а.с.28).

В подальшому, позивачем було зроблено засновницькі внески до статутного фонду товариства у розмірі 1 498,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах судової справи квитанціями до прибуткового касового ордеру № 327065 від 26.10.2000 року; № 148715 від 21.11.2000 року та № 148867 від 19.04.2001 року (а.с.12).

Зі змісту статуту МП «Колійник» у формі ТОВ, затвердженого загальними зборами засновників МП у формі ТОВ «Колійник» від 23.03.1999р., який міститься в матеріалах реєстраційної справи (а.с.107-118), зокрема з п. 2.2 вбачається, що позивач - ОСОБА_1 входив до складу засновників товариства.

Відповідно до п. 8.2 вказаного статуту, розмір частки позивача у статутному фонді товариства становив 1 520,00 грн., що в процентному співвідношенні становить 3,225 %.

Згідно п. 2.2 та п. 9.2 статуту МП у формі ТОВ «Колійник», затвердженого загальними зборами засновників МП у формі ТОВ «Колійник» від 19.12.2003 року (а.р.с.88-99) позивач входив до складу засновників товариства та володів тією ж самою часткою у статутному капіталі товариства, про яку зазначалося вище. При цьому, розмір частки позивача у статутному фонді товариства становив 1 519,62 грн.

Як встановлено з протоколу зборів учасників МП у формі ТОВ «Колійник» від 15.03.2008 року, який міститься в матеріалах реєстраційної справи (а.с.201-206), і копію якого долучено судом до матеріалів судової справи (а.с.60-65), відповідно до п. 2 порядку денного зборів було оголошено список учасників товариства, які добровільно вийшли зі складу засновників (учасників) товариства, на підставі нотаріально оформлених заяв, до якого входив і позивач.

У відповідності до статуту МП у формі ТОВ «Колійник» у новій редакції, затвердженого рішенням зборів учасників від 15.03.2008 року (а.с.37-48), зокрема до п. 1.5, серед засновників товариства позивач вже не значиться.

Згідно п.1.3 рекомендацій Президії ВГСУ „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" встановлено, що, оскільки пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК передбачено, що стороною корпоративного спору може бути також учасник, що вибув з товариства, спори про визнання недійсними рішень про виключення учасника з товариства, а також спори, пов'язані з визначенням та стягненням вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов (вибув) з товариства, належать до корпоративних і підлягають розгляду виключно господарськими судами.

Як вбачається із позовної заяви, вимогою ОСОБА_1 є стягнення з відповідача - МП у формі ТОВ «Колійник», на підставі гарантійного зобов'язання грошових коштів у розмірі 1 519, 62 грн. в якості відшкодування сплати за внески в статутний фонд товариства, а також 9 948,00 грн. в якості відшкодування за частину майна товариства.

З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку про підвідомчість даного спору господарському суду.

За змістом ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", завданням суду при здійсненні правосуддя є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб при розгляді корпоративних спорів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до п.3.5 вищезазначених Рекомендацій від 23.12.2007р., подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Крім того, у п. 28 Постанови ВГСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 року № 13 зазначено, що, оскільки право учасника на вихід з товариства не пов'язується зі згодою інших учасників цього товариства або з наявністю рішення учасників про вихід учасника та внесення змін до статутних документів, то моментом виходу учасника товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, протокол зборів учасників МП у формі ТОВ «Колійник» від 15.03.2008 року (а.с.60-65), позивач добровільно вийшов зі складу засновників товариства, на підставі нотаріально оформленої заяви.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2008 року позивач написав заяву про виключення його зі складу засновників (учасників) товариства (а.с.29), що засвідчується його підписом на самій заяві.

Справжність підпису ОСОБА_1 засвідчено приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі № 217.

Оскільки із матеріалів справи не вбачається, коли саме заява від 12.02.2008 року була подана відповідачу, проте, як було встановлено судом, рішенням загальних зборів учасників МП у формі ТОВ «Колійник», оформлене протоколом від 15.03.2008 року (а.с.60-65) було прийнято рішення про вихід позивача зі складу Засновників товариства, на підставі нотаріально оформленої заяви, суд доходить висновку, що моментом виходу позивача зі складу учасників МП у формі ТОВ «Колійник» у будь-якому випадку є 15.03.2008 року.

Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.

П. 6.1 статуту МП у формі ТОВ «Колійник» (а.с.30-36) у редакції, яка діяла на момент виходу позивача з товариства, встановлено, що засновники (учасники) товариства мають право вийти зі складу засновників (учасників) товариства. В цьому випадку йому повертається його частка у статутному фонді та майні товариства. При цьому, порядок та строки виплати частки нормами діючого на той момент статуту, не було передбачено.

Разом з тим, згідно п.3.7 Рекомендацій, у вирішенні питання про порядок і строки проведення розрахунків з учасником, що виходить з товариства, господарським судам слід мати на увазі, що норми статті 54 Закону України "Про господарські товариства" є спеціальними щодо норм статті 148 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 148 ЦК України порядок і строки розрахунків з учасником, що вийшов з товариства, встановлюються статутом і законом. При цьому норми статуту щодо порядку та строків розрахунків з учасником, який вийшов з товариства, повинні відповідати статті 54 Закону України "Про господарські товариства". Передбачений статутом порядок розрахунків з учасником, що вийшов з товариства, може застосовуватись у частині, що не суперечить закону.

Відповідно до положень ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, що була чинною на час виходу, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Отже, правовим наслідком виходу учасника з товариства є обов'язок останнього в строк до 12 місяців з дня виходу такого учасника виплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну частці у статутному фонді.

Оскільки моментом виходу позивача із товариства є 15.03.2008 року, то відповідач повинен був сплатити позивачу вартість частини майна в строк до 15.03.2009 року.

За твердженнями позивача, відповідач виплату у встановлені законодавством строки не здійснив. Крім того, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що господарським товариством було виплачену позивачу у відповідні строки вартість частини майна товариства у встановленому законодавством розмірі.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем не виконані належним чином зобов'язання по виплаті вартості частини майна, які виникли у товариства в силу закону.

З огляду на вищевказане, суд констатує порушення прав позивача, як учасника товариства, на отримання належної йому вартості частини майна товариства при виході з нього.

Водночас, суд враховує подану у судовому засіданні 15.01.2014 року представником відповідача заяву про застосування строків позовної давності (а.с.26-28), в якій відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову, оскільки строк для звернення позивачем до суду за захистом свого порушеного права сплинув.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 167 ГК України, корпоративні права складаються з двох самостійних прав:

- права на частку в статутному капіталі товариства (майнове право);

- права участі в товаристві (особисте право). Набуття кожного з цих прав можливе одночасно. Право на частку набувається внаслідок участі особи у формуванні статутного капіталу.

Положеннями ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» передбачена саме реалізація майнового права учасника товариства при його виході, а саме права на отримання вартості частини майна товариства, яка пропорційна його частині у статутному капіталі.

Згідно п. 5.4. Постанови ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10, у разі якщо особа захищає корпоративні права, пов'язані з її майновим правом, то до відповідних правовідносин застосовуються положення про позовну давність.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, позивач 15.03.2009 року знав про те, що вартість частини майна товариства йому не виплачена відповідачем, то і право на звернення до суду за захистом свого порушеного права він міг реалізувати в строк до 15.03.2012 року. Натомість, з позовною заявою, яка розглядається в межах даної справи, позивач звернувся 17.12.2013 року, що підтверджується відповідним штампом канцелярії суду (а.с.2), тобто позовна заява подана позивачем з пропуском позовної давності.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд зобов'язаний застосувати позовну давність за заявою сторони у спорі, якщо така заява була подана до винесення судового рішення. Як зазначалося вище, представником відповідача до прийняття рішення по даній справі подано заяву про застосування строків позовної давності. В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (відповідачем), є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що позовна давність не є інститутом процесуального права, вона не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.

Натомість, позивачем на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не надано жодного належного та допустимого доказу. При цьому, необізнаність з положеннями законодавства не може бути визнана судом в якості поважної причини пропуску строку позовної давності. Крім того, відповідне клопотання (про поновлення строку позовної давності) позивачем не заявлялося.Гарантійне зобов'язання, на яке посилається позивач, не є у даному випадку обставиною, яка змінює строки позовної давності, оскільки за своєю суттю є зобов'язанням 10 фізичних осіб, які, станом на 15.02.2008р. не складали виключного складу засновників МП „Колійник".

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, у зв'язку із спливом позовної давності.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.02.2014р.

Суддя Щавинська Ю.М.