Ухвала суду № 37125939, 06.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року Справа № 876/14670/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

Головуючого судді - Каралюса В.М.,

суддів: Затолочного В.С., Матковської З.М.,

за участі секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

та за участі осіб:

від позивача - Ігнатенко С.С.,

від відповідача - Ліуш Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит Імпекс» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Транзит Імпекс» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 07.08.2013 року: № 0001882201 310/07-01-22- 01 /37156312 /995, 0001882201304/ 07-01-22- 01 /37156312/ 994, 0001862201303/ 07-01-22- 01 37156312/ 990.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит Імпекс» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 07.08.2013 року: № 0001882201310/07-01-22- 01 /37156312 /995, № 0001882201304/ 07-01-22- 01 /37156312/ 994, № 0001862201303/ 07-01-22- 01 37156312/ 990.

Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на те, що оскаржувана постанова є необгрунтованою та постановлена з порушенням норм матеріального права, просить таку скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що операції позивача щодо імпорту товарів не є господарською діяльністю щодо виконання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки), в оподаткованих операціях позивача беруть участь лише операції, які пов'язані з отриманням винагороди за оформлення імпортного товару та реалізації товару придбаного від українського постачальника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2010 р. по 31.12.2012 р. та правильності справляння ПДВ за період з 08.07.2010 р. по 30.04.2013 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт №449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р., згідно якого встановлено, що позивачем підлягають коригуванню: податкові зобов'язання позивача на суму ПДВ із вартості реалізованих на митній території Україні імпортних товарів та відповідно податковий кредит, виходячи із митної вартості таких товарів, в результаті чого відповідачем зменшено від'ємне значення ПДВ за квітень 2013 р. в сумі 310305 грн. та донараховано ПДВ на загальну суму 142915 грн.; валові доходи/доходи позивача на суму реалізованих на митній території Україні імпортних товарів та відповідно валові витрати/витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в результаті чого відповідачем донараховано податок на прибуток на суму 113825 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2013 року за № 0001882201 310/07 01-22-01/37156312/995, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 310305 грн., за № 0001872201 304/07-01-22-01/37156312/994, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 142915 грн. - за основним платежем та 30631,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, за №0001862201 303/07-01-22-01/37156312/990, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113825 грн. - за основних платежем та 15394,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У відповідності до акту перевірки № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 року, підставою для коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ та валових доходів/доходів і валових витрат/витрат з податку на прибуток слугувало те, що імпортні контракти укладені позивачем (як покупцем) із контрагентами-нерезидентами (як постачальниками) та договори поставки укладені позивачем (як постачальником) із контрагентами-резидентами (як покупцями) є удаваними правочинами в розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки операції позивача щодо імпорту товару не є господарською діяльністю щодо виконання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки), а є діяльністю з надання митно-брокерських послуг щодо операцій для імпорту товару для третіх осіб. При цьому відповідачем зазначено, що позивач у більшості випадків безпосередньо розрахунки з постачальниками не проводив (здійснював переуступку боргу), а за поставлений товар позивач отримав кошти частково у розмірі необхідному для проведення сплати ПДВ та інших митних платежів, до перевірки не представлено замовлення та акти прийому-передачі ТМЦ на зберігання та зі зберігання, у позивача працює незначна кількість найманих працівників, відсутні власні основні засоби (складські приміщення. транспортні засоби, торгівельне обладнання, навантажувачі/розвантажувачі).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання.

Згідно ч. 4. та ч. 5 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), Зовнішньоекономічний договір /контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Разом з тим, з аналізу ст. 235 ЦК України вбачається, що удаваність правочину прямо не передбачає недійсність (нікчемність) такого правочину.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1. ст. 265 ГК України та ч. 1. ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однак, всупереч зазначених норм права акт перевірки № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. доказів визнання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки) укладених позивачем з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями недійсними в судовому порядку не містить.

Чинне законодавство, не надає податковим органам право самостійно визнавати недійсним чи визнавати удаваним будь-який із договорів, які укладають суб'єктами господарювання, що перевіряються.

За таких обставин, відповідач визначивши договори купівлі-продажу (контракти, договори поставки) укладені позивачем з контрагентами-постачальниками (нерезидентами) та контрагентами-покупцями (резидентами) удаваними в розумінні ст. 235 ЦК України (такими, що вчинено позивачем нібито для приховання операцій з надання митно-брокерських послуг), вийшов за межі наданих йому чинним законодавством повноважень.

Відтак, оскільки ст. 235 ЦК України про удаваність правочину прямо не передбачає недійсність (нікчемність) такого правочину, та визнання такого правочину недійсним може бути здійснено виключно в судовому порядку.

Фактично здійснені господарські операції позивача з контрагентами-нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами, зокрема: MVT Slovakia s.r.о. (Словакія); Моntgomeri Impex Limited (Нова Зеландія); Іnter Ехрrеs serviceз.r.о. (Чехія); ООО "Индезит РУС" (Росія)) підпадають під вказане визначення операцій з поставки.

Підтвердженням реального характеру здійснення господарських операцій поставки товарів побутової техніки та сантехнік є оформлені належним чином первинні документи, а саме: Імпортні контракти, вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні (СМК), платіжні документи. Згідно вказаних документів позивача у всіх випадках визначено як покупця товару, який діє у власних інтересах та від власного імені. У вантажно-митних деклараціях у графі "Одержувач" також зазначено одержувачем - ТОВ "Транзит-Імпекс».

Також, здійснені господарські операції позивача з контрагентами-резидентами (покупці) за договорами поставки (а саме з: ТОВ «Дісконт-Плюс», ТОВ «Нейтрина», ТОВ "Гермес", ТОВ "ВК Каскад", ТОВ "Елеонтех", ТОВ "ДомоСПА Україна", тощо) підпадають під визначення операцій з поставки згідно ч. 1. ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України. Підтвердженням реального характеру здійснення господарських операцій поставки товарів побутової техніки та сантехнік є оформлені належним чином первинні документи, а саме: договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи. Згідно вказаних документів позивача у всіх випадках визначено як постачальника (продавця) товару, який діє у власних інтересах та від власного імені.

Разом з тим, предметом імпортних контрактів укладених позивачем з нерезидентами та договорів поставки укладених позивачем з покупцями-резидентами є товар (побутова техніка та сантехніка), а не митно-брокерські послуги в розумінні ст. 901 ЦК України та глави 59 Митного кодексу України. Позивачем не надавалися послуги з декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» № 73 від 07.02.2013 р. встановлено принципи фінансової звітності, зокрема, принцип превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту контрактів та договорів поставки укладених позивачем із контрагентами-нерезидентами та контрагентами-резидентами, вбачається, що між позивачем та його контрагентами (як нерезидентами, так і резидентами) існували та фактично виконувалися відносини постави товару побутової техніки та сантехніки.

У відповідності до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, для визнання того чи іншого правочину удаваним слід встановити намір одночасно обох сторін договору приховати інший нібито реально вчинюваний правочин.

Згідно до п. 25 Постанови Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. за удаваним правочином (ст. 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Разом з тим, відповідачем в акті перевірки № 449/22-01/37156312 від 15.07.2013 року не встановлено наміру (умислу) одночасно у обох сторін спірних контрактів та договорів поставки на укладення удаваних правочинів з метою приховання іншого вчинюваного правочину. У акті перевірки № 449/22-01/37156312 від 15.07.2013 року відповідачем наміри сторін спірних правовідносин (ні позивача, ні його контрагентів в т.ч. нерезидентів) не досліджувалися. Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявності у позивача та його контрагентів умислу на укладення удаваного правочину та встановлення між сторонами інших правовідносин, хоча в силу ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього лежить на суб'єкті владних повноважень.

Водночас, про наявність у сторін договорів (імпортних контрактів та договорів поставки) такого умислу не може свідчити те, що позивач за отриманий на підставі імпортних контрактів товар здійснив розрахунки з постачальником не тільки безпосередньо (шляхом перерахування коштів на рахунок нерезидента), але й шляхом укладення договорів переуступки боргу (згідно яких позивач уступає нерезиденту (контрагенту-постачальнику) право вимоги з резидента (контрагента-покупця), оскільки можливість укладення такого договору передбачена ст. 516 ЦК України, тому даний договір також жодним чином не порушує Законів України та відповідає вимогам податкового законодавства, не порушує інтересів держави і суспільства.

Посилання апелянта про те, що у позивача працює незначна кількість найманих працівників та відсутні власні основні засоби, колегія суддів відхиляє, так як кількість найманих працівників та кількість власних основних засобів, які необхідно залучити для здійснення ефективної прибуткової господарської діяльності є виключно внутрішньогосподарським питанням.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про помилковість рішення податкового органу та виніс рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі № 807/2840/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя З.М. Матковська

суддя В.С. Затолочний

Повний текст ухвали виготовлений 11.02.2014 року