Ухвала суду № 37119379, 11.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року Справа: № 826/17335/13-а ( у 2-х томах)

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Оксененка О.М.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Софтлайн-ІТ» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2013 року № 0003642220 та № 0003652220,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Софтлайн-ІТ» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2013 року № 0003642220 та № 0003652220.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 02 грудня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, так як, на його думку, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Софтлайн-ІТ» зареєстровано як юридична особа та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві як платник податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Софтлайн-ІТ» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ "ІНТЕХМАШ" за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві було складено акт від 04 червня 2013 року № 2/22-221-23721848.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було виявлено порушення ТОВ «Софтлайн-ІТ» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 435816 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 376065 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 04 червня 2013 року № 2/22-221-23721848 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від від 25 червня 2013 року № 0003642220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 435817 грн., з якої: за основним платежем - 435816 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. та № 0003652220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 376066 грн., з якої: за основним платежем - 376065 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних.

Згідно до матеріалів справи, здійснення фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ «ІНТЕХМАШ» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року за договорами поставки підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: товарними накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, специфікаціями до договорів, банківськими виписками, деклараціями, актами прийому-передачі товару, розрахунками витрат ТОВ «Софтлайн-ІТ», розрахунками убутку балансової вартості запасів ТОВ «Софтлайн-ІТ», що відповідають вимогам статті 9 Закону № 996-XIV.

Оскільки витрати позивача за договорами, укладеним між ТОВ «Софтлайн-ІТ» і ТОВ «ІНТЕХМАШ» були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник податку на додану вартість, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із ТОВ «ІНТЕХМАШ» є не обґрунтованим.

Посилання апелянта на результати зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «ІНТЕХМАШ», з яких вбачається порушення ТОВ «ІНТЕХМАШ» вимог податкового законодавства, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 61 Конституції України регламентовано, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Більш того, в апеляційній скарзі відповідач посилається на недійсність договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, що суперечить положенням цивільного законодавства, а саме: частини 1 статті 203, статті 204, частини 2 статті 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а також статті 207 Господарського кодексу України, з яких вбачається, що законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини такими, що порушують публічний порядок, і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. За наявності ознак недійсності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Тож, такі доводи до уваги колегії суддів прийнятими бути не можуть.

Доводи ж апелянта стосовно того, що договори, укладені між позивачем і ТОВ «ІНТЕХМАШ» взагалі не були спрямовані на реальне настання господарсько-правових наслідків також до уваги не приймаються так як вони повністю спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: інвентаризаційним описом основних засобів виробництва позивача, наказами про введення в експлуатацію обладнання, придбаного ТОВ «Софтлайн-ІТ» у ТОВ «ІНТЕХМАШ», на підставі спірних договорів поставки, актами звірки взаєморозрахунків між позивачем і ТОВ «ІНТЕХМАШ», штатним розкладом ТОВ «Софтлайн-ІТ», звітами про суми нарахування заробітної плати працівникам відповідача, а також договорами оренди нежитлових приміщень ТОВ «Софтлайн-ІТ», що переконливо свідчить про наявність у товариства трудових ресурсів та реальність його господарської діяльності.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що як в акті перевірки від 04 червня 2013 року № 2/22-221-23721848 так і в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях від 25 червня 2013 року № 0003642220 та № 0003652220, а також у запереченнях на адміністративний позов та в самій апеляційній скарзі відповідач безпідставно посилається на норми Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про податок на прибуток підприємств», які на момент виникнення спірних правовідносин (з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року) втратили чинність у зв'язку з набранням законної сили Податковим кодексом України.

Отже, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень і заперечує проти адміністративного позову, діючи у порушення свого обов»язку, передбаченого частиною 2 статті 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 25 червня 2013 року № 0003642220 та № 0003652220 і приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 12 лютого 2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Оксененко О.М.