Рішення № 37118127, 30.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23872/13 30.01.14

За позовом Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни

До Фізичної особи-підприємця Мельник Олени Іванівни

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

фізична особа Тарасюк Олег Борисович

Про стягнення 167 069,21 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Киця Л.А. адвокат

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Мельник Олени Іванівни (далі - відповідач) про стягнення: 142 484,40 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати, 5 644,43 грн. - заборгованості за надані комунальні послуги, 16 162,69 грн. - пені, 3 347,63 грн. - 3% річних та 569,49 грн. - збитків від інфляції. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору та 16 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору від 14.06.10. оренди нерухомого майна, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості та звернення Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.13. порушено провадження у справі № 910/23872/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фізичну особу Тарасюка Олега Борисовича; розгляд справи призначено на 19.12.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали суду про порушення провадження, розгляд справи було відкладено на 14.01.14.

В судовому засіданні 14.01.14. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 246 908,83 грн. Вказану заяву повернуто судом без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, про що прийнято відповідну ухвалу.

Представник третьої особи в призначене судове засідання 14.01.14. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду у справі № 910/23872/13 не виконав, проте 14.01.14. подав заяву, в якій просить суд розглядати справу без участі фізичної особи Тарасюка Олега Борисовича та підтримує позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.14. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог попередніх ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 30.01.14.

В судовому засіданні 30.01.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання 30.01.14. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 30.01.14. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/23872/13.

В судовому засіданні 30.01.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.10. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає Орендарю в користування (оренду) приміщення загальною площею 126 кв.м, за адресою: м. Київ, проспект Петра Григоренка, 16 (далі - об'єкт оренди).

Відповідно до п. 2.1.1 Договору Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю по акту приймання-передачі об'єкт оренди протягом 15 календарних днів з моменту підписання Договору.

Згідно з п. 4.1.1. Договору, моментом початку фактичного використання об'єкту оренди є підписання сторонами акту приймання-передачі.

29.06.10. між сторонами на виконання умов Договору підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди.

Строк дії Договору починається з дати підписання цього Договору (14.06.10.) та діє протягом одного року (п. 4.1 Договору).

Положеннями п. 4.6 Договору сторони погодили, що він вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах, у випадку відсутності заяв однієї зі сторін про припинення або зміни умов Договору протягом одного місяця до закінчення строку його дії.

При цьому, додатковою угодою від 12.06.11. до Договору, термін його дії продовжено до 14.06.14.

Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 14.06.10.), за домовленістю сторін, щомісячна плата за використання об'єкту оренди (орендна плата) вноситься в грошовій формі. Незалежно від наслідків господарської діяльності, Орендар за кожний місяць використання об'єкту оренди сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 15 831,60 грн. з урахуванням ПДВ, шляхом перерахування па розрахунковий рахунок Орендодавця.

Згідно з п. 3.1.2 Договору, нарахування орендної плати починається з моменту, обумовленому сторонами, але не раніше ніж через 5 календарних днів під дати підписання акту приймання-передачі, підписаного сторонами.

В п. 3.2 Договору сторонами погоджено, що орендна плата за використання Об'єкту оренди сплачується Орендарем щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, за який сплачується орендна плата. Оплата здійснюється на рахунок Орендодавця згідно наданих рахунків.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті орендної плати та комунальних платежів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Незалежно під наслідків господарської діяльності, дотримуватися умов цього Договору щодо своєчасного внесення орендної плати та комунальних платежів у повному обсязі (п. 2.3.4 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, пунктом 3.2 Договору встановлено, що орендна плата за використання об'єкту оренди сплачується Орендарем щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, за який сплачується орендна плата. Оплата здійснюється на рахунок Орендодавця згідно наданих рахунків.

При цьому, суд зауважує, що хоча рахунки, що виставлялись відповідачу по орендній платі, позивачем суду надано не було, проте, умовами Договору встановлено і розмір орендної плати і строк її сплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві (дев'ять місяців: з грудня 2012 року по серпень 2013 року включно), до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Фізична особа-підприємець Мельник Олена Іванівна в порушення покладеного на неї законом та Договором свого обов'язку по сплаті орендної плати в повному обсязі не виконала, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за оренду приміщення за період з грудня 2012 року по серпень 2013 року включно становить 142 484,40 грн.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни в частині стягнення з відповідача 142 484,40 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни 5 644,43 грн. заборгованості за надані комунальні послуги з грудня 2012 року по серпень 2013 року включно, суд відзначає наступне.

Положеннями п. 3.3 Договору сторонами погоджено, що Орендар компенсує Орендодавцю вартість фактично використаних комунальних послуг, що відносяться до Об'єкту оренди, які сплачуються Орендодавцем за окремими договорами з відповідними організаціями за встановленими тарифами. Копії договорів між відповідними організаціями та Орендодавцем додаються до Договору. У випадку внесення змін у зазначені договори (зміна тарифів, умов сплати та інше). Орендодавець повідомляє Орендаря про це протягом 5 (п'яти) робочих днів та надає відповідні копії договорів зі змінами. Вартість зазначеної компенсації не входить до орендної плати за використання об'єкту оренди відповідно до цього Договору та оплачується Орендарем окремо, на підставі наданих Орендодавцем рахунків.

Тобто, Договором не встановлено момент настання строку сплати комунальних послуг. При цьому, рахунків, що мали надаватись позивачем відповідачу, на вимогу суду Орендодавцем надано не було. Так само позивачем не було подано жодних доказів на підтвердження звернення до відповідача з претензією щодо сплати наявної заборгованості за комунальні послуги за Договором. Таким чином, строк оплати є таким, що не настав.

Крім того, додані до матеріалів позовної заяви рахунки № 61603013/8/1/П1 та № 61603013/7/2 не є належними доказами в розумінні приписів ГПК України, оскільки, є підтвердженням нарахованої до сплати заборгованості за користування активною енергією за серпень 2013 року та нарахованої пені за Договором № 61603 від 27.09.10. за адресою: м. Київ, площа Михайлівська, 18А. При цьому, з наданого позивачем самого Договору № 61603 від 27.09.10. не вбачається адреси приміщення, за якою надаються послуги постачання електричної енергії, а додатків до зазначеного договору позивачем надано не було.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Таким чином, за наявними матеріалами справи суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 5 644,43 грн. заборгованості за надані комунальні послуги.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 5.5 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 16 162,69 грн. - пені.

Відповідно до п. 5.5 Договору, за несвоєчасну сплату платежів за Договором, Орендар сплачує на користь Орендодавця неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочених платежів за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів по орендній платі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, здійснено перерахунок пені без виходу за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 789,41 грн. пені, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 10 373,28 грн. - слід відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3 347,63 грн. - 3% річних та 569,49 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та збитків від інфляції є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 356,55 грн. В іншій частині 2 991,08 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції становить -63,33 грн. (від'ємне значення). Сума, що має від'ємне значення не може бути стягнута. Таким чином, в частині стягнення з відповідача 569,49 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідачем розрахунок 3% річних, пені та збитків від інфляції не оспорено, свого контррозрахунку суду не подано.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, судом встановлено наступне.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

До позовної заяви в якості доказу сплати судового збору додано квитанцію № 35 від 28.09.13., з якої вбачається, що судовий збір в сумі 3 341,39 грн. сплачено за позовом Киця Лілія Анатолівна, в той час як відповідно до позовної заяви позивачем є Фізична особа - підприємець Тарасюк Богдана Борисівна.

Пунктом 2.21. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі.

Оскільки позивачем у справі є Фізична особа - підприємець Тарасюк Богдана Борисівна, суд вважає, що позивачем не додано належний доказ сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Крім того, ухвалою про порушення провадження у справі № 910/23872/13 було зобовязано позивача сплатити судовий збір в передбаченому чиним законодавством україни розмірі та наголошено на тому, що згідно з Бюджетним кодексом України, Законом України "Про судовий збір", наказом Міністерства фінансів України № 11 від 14.01.2011 р. "Про бюджетну класифікацію", наказом Міністерства фінансів України № 1028 від 11.08.2011 р. "Про внесення змін до бюджетної класифікації", банківські реквізити для сплати судового збору до господарського суду міста Києва наступні: одержувач: ГУ ДКСУ у м. Києві, ЄДРПОУ 37993783, банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу: 22030001, призначення платежу: судовий збір за подання якої заяви (зазначити найменування документа, дії) в господарський суд міста Києва.

При цьому, п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч. 1-4 ст. 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З огляду на те, що позивач не сплатив судовий збір у передбаченому законодавством порядку, то сума несплаченого судового збору підлягає стягненню з позивача в доход спеціального фонду Державного бюджету України за рішенням суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 16 000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд встановив наступне.

23.09.13. між адвокатом Кицею Лілією Анатоліївною (далі - Адвокат) та Тарасюк Богданою Борисівною (далі - Замовник) було укладено Договір № 80 про надання правової допомоги в господарських справах, відповідно до умов якого (п. 1.1) Адвокат взяв на себе зобов'язання надавати правову допомогу, а Замовник зобов'язався оплатити надані послуги.

Згідно з п. 3.1 Договору за правову допомогу Замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі: 10 відсотків від ціни позову на представницькі інтереси в суді та додатково 20 відсотків від задоволеної суми за позитивне рішення або триманий позитивний економічний ефект.

Замовник при підписанні договору здійснює в повному обсязі оплату за цим договором в грошовій сумі 10 відсотків на представницькі інтереси в суді, а решту грошових коштів після винесення рішення по справі.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Проте, жодних доказів на підтвердження оплати Замовником послуг Адвоката суду не подано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за наданим позивачем Договором № 80 від 23.09.13. Адвокат прийняв на себе обов'язок представляти в Господарському суді Києва інтереси Замовника у справі «про стягнення боргу та розірвання договору», проте, не вказано якої заборгованості, за яким договором, з якого боржника, а наявна в п. 2.1 договору фраза «по справі Мельник» не є ідентифікуючою ознакою того, про надання правової допомоги з яких саме конкретних питань було укладено договір № 80 від 23.09.13.

Таким чином, у Господарського суду міста Києва відсутні правові підстави для покладення на відповідача 16 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мельник Олени Іванівни (04074, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 116-А, кв. 83; ідентифікаційний номер 3082001121) на користь Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, б. 18-А, кв. 22; ідентифікаційний номер 2929118967) 142 484 (сто сорок дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 40 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 5 789 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 41 коп. - пені, 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 55 коп. - 3% річних, 2 972 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят дві) грн. 60 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тарасюк Богдани Борисівни (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, б. 18-А, кв. 22; ідентифікаційний номер 2929118967) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 3 364 (три тисячі триста шістдесят чотири) грн. 16 коп. - несплаченого при пред'явленні позову судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.02.14.

Суддя Т.М. Ващенко