Ухвала суду № 37116197, 10.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/76947/12

К/9991/79898/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГорголь І.С.та представників сторін: від позивача Шейко Н.Ю.від відповідача, третьої особи та прокуроране з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової адміністрації в Одеській областіта касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службина постановуОдеського окружного адміністративного суду від 28.10.2011та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012у справі№ 2а/1570/4405/2011за позовомПублічного акціонерного товариства «ФІНРОСТБАНК»доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службитретя особаДержавна податкова адміністрація в Одеській областіза участюПрокуратури Київського району м. Одесипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ФІНРОСТБАНК» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси №0001711701 від 31.05.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, позов задоволено в повному обсязі.

Державна податкова адміністрація в Одеській області подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, в яких, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведена позапланова документальна перевірка позивача з питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2006 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт № 14/17-04/14366762 від 17.05.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст.3, пп.4.2.12 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.9.2.3 п.9.2 ст.9, 16, 17, 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 832 418, 54 грн., в т.ч. по періодам: за 2006 - 117 948, 71 грн.; за 2007 - 205 123, 96 грн.; за 2008 - 203 915, 14 грн.; за 2009 - 203 784, 98 грн.; 2010 - 101645, 75 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001711701 від 31.05.2011, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 040 523,18 грн. (з яких: 832 418,54 грн. - основний платіж та 208 104,64 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що банківський вклад на умовах субординарного боргу та депозит (вклад до банку) не є тотожними категоріями, оскільки мають різну економічну природу, внаслідок чого мають різний порядок оподаткування нарахованих на них доходів. Крім того, проценти, нараховані інвесторам на субординований борг, не включені до переліку об'єктів оподаткування за ставкою податку 5%, передбачених п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали помилковим висновок відповідача про те, що депозити не відносяться до субординованого боргу, що свідчить про необґрунтованість прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення та визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за укладеними позивачем прямими угодами про залучення коштів на умовах субординованого боргу і нарахованими за ними процентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, укладених з ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, позивач залучив кошти вказаних фізичних осіб та здійснив у періодах, що перевірялись, нарахування цим особам доходу у вигляді процентів на банківські вклади.

Відповідно до пп. 4.2.12 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до загального річного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів). Пунктом 7.2 статті 7 цього Закону наведено перелік об'єктів оподаткування, ставка податку для яких становить 5 відсотків, зокрема, для процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі, картковий рахунок).

При цьому, підпунктом 22.1.4 п.22.1 ст.22 названого Закону (у редакціях, чинних на час спірних правовідносин) було передбачено, що підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу, зокрема, доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), набирає чинності з 1 січня 2010 року (у подальшому - з 1 січня 2013 року).

За змістом ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У відповідності до абз.1 п.4 ч.3 ст.30 названого Закону субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів.

Частиною 1 ст.1060 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно пункту 1.2 глави 1 розділу III Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, кошти, залучені на умовах субординованого боргу, враховуються до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вимоги, встановлені Національним банком України для договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, не змінюють змісту та суті цього договору як договору банківського вкладу (депозиту).

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок попередніх судових інстанцій, які, повно встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надавши їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, не виявили порушень позивачем приписів податкового законодавства при оподаткуванні процентів, нарахованих за укладеними договорами про залучення коштів на умовах субординованого боргу, та, відповідно, визнали протиправним та скасували податкове повідомлення-рішення № 0001711701 від 31.05.2011

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний