Ухвала суду № 37116017, 28.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2014 року м. Київ К/9991/11516/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року

у справі № 2-а-12906/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БЕЛ-ГЕР»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «БЕЛ-ГЕР» (позивач) до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000031800/0 від 06 жовтня 2010 року в частині визначення ТОВ «Компанія «БЕЛ-ГЕР» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 14 550,88 грн. та № 0000041800/0 від 06 жовтня 2010 року в частині визначення ТОВ «Компанія «БЕЛ-ГЕР» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18 885,55 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Компанія «БЕЛ-ГЕР» сплачений судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1170/18-00383001 від 24 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000031800/0 від 06 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 18 570,88 грн. (6 851,25 грн. - основний платіж, 11 719,63 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000041800/0 від 06 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20 263,00 грн. (13 861,00 грн. - основний платіж, 6 402,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1998 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат суми відсотків за договором позики № СК102 від 18 червня 2007 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Спагія», з огляду на непов'язаність їх сплати з господарською діяльністю підприємства.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Компанія «БЕЛ-ГЕР» підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої в ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Східтехсервіс» робіт з ремонту обсмажувально-охолоджувальної установки, непідтвердженої податковими зобов'язаннями контрагента.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими, зокрема, вважаються послуги з довірчого управління фінансовими активами та послуги з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України від 15 березня 2001 року № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2299-III) визначено, що компанією з управління активами інституційних інвесторів є господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно із статтею 30 Закону № 2299-III на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

Водночас за змістом статті 30 Закону № 2299-III обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Відповідно до статті 34 Закону № 2299-III до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону № 2299-III щодо особи-позичальника.

При цьому судовими інстанціями встановлено, що ТОВ КУА «Спагія» володіє 0,0876 відсотками статутного капіталу позивача, тобто є його учасником, що свідчить про те, що вимоги, встановлені статтею 34 Закону № 2299-III щодо особи-позичальника, в розглядуваній ситуації дотримано

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат є доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства.

Як встановлено судами, отримана позивачем від ТОВ КУА «Спагія» позика використовувалась підприємством у власній господарській діяльності для поповнення обігових коштів, в тому числі для сплати податків, обов'язкових платежів, закупівлі сировини, що, зокрема, відповідачем не заперечується, а відтак у нього були відсутні підстави для визначення ТОВ «Компанія «БЕЛ-ГЕР» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за вказаним епізодом.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ТОВ «Східтехсервіс» робіт з ремонту обсмажувально-охолоджувальної установки, на підставі належним чином оформленої податкової накладної № 404 від 30 червня 2010 року, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

При цьому реальність здійснення господарської операції з придбання позивачем робіт у контрагента підтверджується дослідженим судами актом здачі-приймання робіт № 1 від 30 червня 2010 року та, зокрема, податковим органом під сумнів не поставлено.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте, вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Цвіркун Ю.І.