Рішення № 37114639, 07.02.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 лютого 2014 р. Справа № 902/1651/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.

позивача: Безпалюка О.Л. - довіреність №14-174 від 18.11.2013р., паспорт серії АВ207252 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 11.04.2001 року;

відповідача: Рибаченко І.В.- довіреність №02/1504 від 04.09.2013 року, посвідчення №137,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького. 6, м. Київ, 01001)

до: комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100)

про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за поставлений газ в сумі 2604410 грн 72 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявлено позов до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за поставлений газ в сумі 2604410 грн 72 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.12.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1651/13 з призначенням її до розгляду.

Поряд з цим, ухвалами суду від 09.01.2013р. та від 24.01.2013р. слухання справи відкладалося з об'єктивних причин.

В ході розгляду справи по суті представник позивача (Безпалюк О.Л.) позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Натомість, представник відповідача (Рибаченко І.В.) позов не визнала, посилаючись на обставини та мотиви, викладені у відзиві від 07.02.2014р. (вх. №08-46/1378/14 від 07.02.2014р.).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.09.2011р. між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (постачальник, позивач) та комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (покупець, відповідач) укладено договір №14/2462/11 купівлі-продажу природного газу (а.с. 20-25), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що продавець передає покупцю з 01.10.2011р. по 31.12.2012 р. газ в обсязі до 35900 куб.м.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 Договору сторонами визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

Згідно із п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3023,50 грн без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3023,50 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3700,76 грн. До ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 285,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 342 грн. Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3368,97 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4042,76 грн.

30.09.2011 року між сторонами підписано додаткову угоду №1 до Договору №14/2462/11 від 30.09.2011р., за якою змінено п. 5.2 Договору та визначено, що з 01.10.2011 року ціну за 1000 куб.м. природного газу - 3382,00 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 4139,57 грн. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 грн, крім того ПДВ - 20% - 60,46 грн, всього з ПДВ- 362,76 грн. (а.с. 26).

Додатковою угодою №2 від 11.10.2011 року до Договору №14/2462/11 від 30.09.2011р. сторонами погоджено, що до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3382,00 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3449,64 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 грн, крім того ПДВ- 20% - 60,46 грн, всього з ПДВ - 362,76 грн. У разі поставки газу на газоспоживаючі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто - газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 куб.м. газу цими трубопроводами встановлюється в розмірі 262,25 грн, крім того ПДВ - 20 %- 52,45 грн, разом з ПДВ - 314,70 грн. (а.с. 27).

Поряд з цим, додатковою угодою №3 від 01.08.2012 року до Договору №14/2462/11 від 30.09.2011р. сторонами погоджено, що до сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3509,00 грн без врахування додатку на подану вартість, збору у вигулі цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ-2%; податок на додану вартість за ставкою- 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами-305,60 грн, крім того ПДВ -20%-61,12 грн, всього з ПДВ-366,72 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу-3884,78 грн, крім того ПДВ -20%-776,96 грн, всього з ПДВ-4661,74 грн (а.с. 28).

Судом встановлено, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань постачальником (позивачем) передано покупцю (відповідачу) протягом жовтня 2011 року, вересня-грудня 2012 року імпортований природний газ на загальну суму 50596407,72 грн, що підтверджується скріпленими підписами та печатками сторін актами приймання-передачі природного газу:

- акт від 31.10.2011р. приймання-передачі природного газу на суму 4002852 грн 26 коп. (а.с. 30);

- акт від 31.10.2011р. приймання-передачі природного газу на суму 140405 грн 10 коп. (а.с. 31);

- акт від 30.09.2012р. приймання-передачі природного газу на суму 364547 грн 76 коп. (а.с. 32);

- акт від 25.12.2012р. приймання-передачі природного газу на суму 9131324 грн 57 коп. (а.с. 33);

- акт від 30.11.2012р. приймання-передачі природного газу на суму 18831544 грн 08 коп. (а.с. 34);

- акт від 31.12.2012р. приймання-передачі природного газу на суму 18125733 грн 95 коп. (а.с. 35).

Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу не виконав належним чином, за поставлений газ розрахувався невчасно, з порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується бухгалтерською відомістю за період з 01.01.2011р.-по 30.06.2013р. (а.с. 37-40).

Разом з тим, факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань за отриманий природний газ у жовтні 2011р. також підтверджується рішенням господарського суду Вінницької області від 09.07.2012 року у справі №2/30/2012/5003, яким позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" задоволено, стягнуто з відповідача 1452927 грн 36 коп. боргу, 226614 грн 15 коп. пені, 22128 грн 02 коп. штрафу, 32116 грн 33 коп. інфляційних втрат, 43758 грн 46 коп. 3% річних за заборгованість за природний газ, отриманий у жовтні 2011р. згідно договору №14/2462/11 від 30.09.2011р. (а.с. 42-47). Дане рішення в силу ст. 35 ГПК України є преюдиціальним для розгляду цієї справи в частині підтвердження наявності заборгованості відповідача за вказаний період, виходячи із якої позивач нарахував 3% річних.

Як стверджує позивач у позовній заяві та його представник під час розгляду даної справи, рішення господарського суду Вінницької області від 09.07.2012р. по справі №2/30/2012/5003 відповідачем виконано частково, основний борг за зобов'язаннями зі сплати за природний газ, отриманий у жовтні 2011р., сплачено 14.11.2012р.

В зв'язку з не проведенням розрахунків за поставлений природний газ, позивачем направлялася на адресу відповідача вимога №26/2-117-13 від 01.11.2013р. з проханням сплатити штрафні санкції за порушення умов договору №14/2462/11 від 30.09.2011р. (а.с. 16-19), яка відповідачем залишена без розгляду.

Зважаючи на те, що відповідачем свої договірні зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №14/2462/11 від 30.09.2011р. не виконано належним чином (за поставлений природний газ здійснено розрахунок несвоєчасно), позивачем заявлено до стягнення з нього 658724 грн 98 коп. пені, 1700087 грн 01 коп. штрафу, 156067 грн 44 коп.- 3% річних та 89531 грн 29 коп. інфляційних втрат.

Суд, розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Поряд з цим у п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Крім того, у абз. 2 п. 1.9 даної постанови Пленуму вказано, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року)

Судом встановлено, що в розрахунку штрафу та пені позивачем здійснено їх нарахування: штраф за зобов'язаннями вересня 2012р., за прострочення починаючи з 15.10.2012р. до 14.11.2012р. та пеня за зобов'язаннями жовтня 2012р., за прострочення починаючи з 15.11.2012р. по 01.12.2012р., в той час коли від початку такого строку до його звернення з позовом до суду (02.12.2013р., що вбачається із відбитку поштового штемпеля на описі вкладення а.с. 64) пройшло більше 1 року.

Таким чином, нарахування позивачем штрафу за зобов'язаннями вересня 2012р., за прострочення починаючи з 15.10.2012 р. по 14.11.2012р., та пені за зобов'язаннями жовтня 2012р., за прострочення починаючи з 15.11.2012р. по 01.12.2013р. здійснено після спливу строків позовної давності, наданої позивачу для звернення із позовом про стягнення вказаної суми штрафу та пені до суду.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права а інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до п. 1 ч. 2 цієї ж статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги клопотання відповідача, викладене у відзиві від 07.02.2014р. (вх. №08-46/1378/14 від 07.02.2014р.) щодо застосування позовної давності відносно будь-яких позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне застосувати строки позовної давності до вимоги позивача по стягнення штрафу та пені у вищевказані періоди. А тому заявлені до стягнення у вказані періоди штраф в сумі 25518 грн 34 коп. та пеня за період з 15.11.2012р. по 01.12.2012р. в сумі 20441 грн 58 коп. задоволенню судом не підлягає.

Поряд з цим, суд надаючи оцінку правильності визначеним позивачем періодам нарахування 3% річних (за зобов'язаннями частково жовтня 2011р., вересня-грудня 2012р.), пені (за зобов'язаннями жовтня-грудня 2012р.) з урахуванням положень ч.2 ст.232 ГПК України, згідно із якими пеня не може нараховуватися більше ніж 6 місяців із дня, коли зобов'язання мало бути виконано, положень п. 1.4. та абз. 2 п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та змісту п. 1.6 Договору, згідно із яким оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, а остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки, встановив, що вказані період нарахування 3% річних та пені позивачем визначено невірно, оскільки 3% річних та пеня мають нараховуватися з дня що передують дню виконання такого зобов'язання, тобто з 14-го числа місяця до дня зарахування коштів на рахунок кредитора.

Зокрема, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем помилково у кожний період прострочення заборгованості включався останній день, у який відбувалася проплата. Проте враховуючи положення пункту 1.4 викладеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості. Тому, суд самостійно здійснив обрахунок заборгованості з пені та 3% річних виходячи із вказаних позивачем періодів за виключенням дня проплати.

Відтак здійснивши обрахунок пені та 3% річних у правильних періодах за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх розмір: пеня в сумі 623116 грн 62 коп. та 3% річних- 141330 грн 24 коп., які в сукупності є меншими ніж ті, які заявлені позивачем, а тому решта заявлених позивачем до стягнення пені в розмірі 15166 грн 78 коп. та 3% річних в сумі 14737 грн 20 коп. вимог задоволенню судом не підлягають. При цьому, судом при нарахуванні пені та 3% річних взято за основу початок періоду їх нарахування з 15-го числа місяця, враховуючи те, що в даному випадку підстав, визначених п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, для виходу за межі позовних вимог у суду немає.

Таким чином правомірними є заявлені позивачем до стягнення: пеня в сумі 623116 грн 62 коп. (658724 грн 98 коп.- (20441 грн 58 коп.+15166 грн 78 коп.)= 623116 грн 62 коп.), штраф в сумі 1674568 грн 67 коп. (1700087 грн 01 коп.- 25518 грн 34 коп. = 1674568 грн 67 коп.) та 3% річних в сумі 141330 грн 24 коп. (141330 грн 24 коп.=156067 грн 44 коп.-14737 грн 20 коп.).

Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 89531 грн 29 коп., суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом (Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265) і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). На цьому, зокрема, наголошує Вищий господарський суд України в постанові від 15.09.2010 року у справі № 11/14-10.

Поряд з цим, в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року зазначається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N62-97р]. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №5023/129/12 від 03.12.2012р.

Таким чином, враховуючи вище наведене, позивач повинен був здійснювати розрахунок суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Натомість, позивачем за зобов"язаннями жовтня 2012р. та грудня 2012р. вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме ті місяці, в яких був більший показник інфляції, водночас ті місяці, у яких був меншим показник інфляції, ним при обрахунку вказаних втрат не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних втрат. А тому, вимоги позивача про стягнення 18365 грн 45 коп. інфляційних втрат в сумі задоволенню судом не підлягають.

При цьому підлягаю задоволенню інфляційні втрати лише в сумі 71165 грн 84 коп., оскільки заявлені у цей період інфляційні втрати є обґрунтованими.

Водночас відповідач у своєму відзиві на позов від 07.02.2014р. (вх. №08-46/1378/14 від 07.02.2014р.) та в усних пояснення його представника, просить суд, зважаючи на скрутний матеріальний стан, в якому опинилось підприємство, ступінь виконання ним свого зобов'язання перед позивачем та причини його не виконання, зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу.

З врахуванням досліджених у справі обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Окрім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2012 № 5023/3165/12).

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу), суд взяв до уваги наступні обставини:

- комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" є підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- газ, який постачався за договором використовувався КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, населенням та іншими установами, заборгованість яких за спожиту теплову енергію та надані послуги становить 56518263 грн 51 коп., про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" №02/337 від 06.02.2014р., що також є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості.

- єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування із боку держави, про що свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, на послуги опалення та гарячого водопостачання наданих населенню КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", яким підтверджується заборгованість держави перед КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" з різниці в тарифах в розмірі 73586382 грн, з них 13377446 грн за 2012р.

- державою взято на себе обов'язок щодо відшкодування заборгованості за використаний природний газ підприємствами паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, зокрема ПАТ НАК "Нафтогаз України";

- прострочка з оплати газу за договором №14/2462/11 від 30.09.2011р. виникла саме через несвоєчасність відшкодування із боку держави різниці у тарифах на теплову енергію;

Поряд з цим, визначаючись щодо зменшення, суд також враховує обов"язковість виконання зобов"язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування такого розміру неустойки. Крім того і те, що позивач є державним підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а відповідач є комунальним підприємством.

З огляду на викладене, суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню та штраф на 60% та стягує з відповідача: пеню в сумі 249246 грн 65 коп. та штраф в розмірі 669827 грн 47 коп.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом частково.

При прийнятті рішення судом враховано правову позицію викладену в постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2012 року у справі №5020-1922/2011.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд враховує п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 33126849) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) 249246 грн 65 коп. пені, 669827 грн 47 коп. штрафу, 141330 грн 24 коп.- 3% річних, 71165 грн 84 коп. інфляційних втрат та 50203 грн 63 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 409478 грн 33 коп. пені, 1030259 грн 54 коп. штрафу, 14737 грн 20 коп.-3% річних та 18365 грн 45 коп. інфляційних втрат відмовити.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12 лютого 2014 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи