Постанова № 37107532, 05.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2014 року № 826/7883/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Аблова Є.В., Амельохіна В.В., розглянувши позовну заяву в письмовому провадженні

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до третя особаМіністерства оборони України, Київської міської ради Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА), Коцюбинська селищна рада Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОНІК ЛЕНД", ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біонік девелопмент", Київська обласна державна адміністраціяпровизнання неправомірними рішеньНа підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту Відповідач - 1), Київської міської ради (надалі по тексту Відповідач - 2) треті особи: ГУ земельних ресурсів Київради (третя особа - 1), Коцюбинська селищна рада Київської області (третя особа - 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОНІК ЛЕНД" (третя особа - 3) про визнання неправомірними рішення Міністерства оборони України, наданого у листі-згоді від 20 липня 2006 року №220/2831 щодо припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 146,5 га, що розташована на території військового містечка АДРЕСА_1, зміну її цільового призначення з подальшим наданням в установленому законодавством порядку товариству з обмеженою відповідальністю "Столиця Центробуд" під будівництво житлового комплексу; визнати неправомірним рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року №362/2431 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ЖИТЛОБУДСЕРВІС" для житлового будівництва на вул. Пономарьова, 1-А у Святошинському районі м. Києва" (з урахуванням уточнення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог Позивачі зазначають, що в порушення вимог законодавства було прийнято рішення Міністерства оборони України, наданого у листі-згоді від 20 липня 2006 року №220/2831 щодо припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 146,5 га, що розташована на території військового містечка АДРЕСА_1, зміну її цільового призначення з подальшим наданням в установленому законодавством порядку товариству з обмеженою відповідальністю "Столиця Центробуд" під будівництво житлового комплексу та рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року №362/2431 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ЖИТЛОБУДСЕРВІС" для житлового будівництва на вул. Пономарьова, 1-А у Святошинському районі м. Києва".

Представник Відповідача - 1 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, в обґрунтування зазначає, що лист-згода Міністерства оборони України не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, а отже не може бути предметом спору.

Представником Відповідача -2 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та зазначає, що захист прав та законних інтересів позивачів у справі у правовідносинах забезпечення житлом не пов'язаний з предметом адміністративного позову у даній справі ні доказами, ні підставою виникнення. Передача або ж навпаки залишення земельної ділянки у користуванні Міністерства оборони не гарантує забезпечення інтересів позивачів у житловій сфері, а відтак - позовні вимоги є необґрунтованими, що нівелює правомірність їх задоволення.

Представники третьої особи - 1 проти позовних заперечував в повному обсязі.

Представник третьої особи - 2 до суду не з'явився хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник третьої особи - 3 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву.

Для з'ясування всіх обставин справи Судом було залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні Позивача без самостійних вимог: ОСОБА_9 (надалі по тексту третя особа - 4), ОСОБА_10 (надалі по тексту третя особа - 5), ОСОБА_11 (надалі по тексту третя особа - 6), ОСОБА_12 (надалі по тексту третя особа - 7).

Представник третіх осіб - 4, 5, 6, 7 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, Судом було залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні Відповідача без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Біонік девелопмент" (надалі по тексту третя особа - 8), Київська обласна державна адміністрація (надалі по тексту третя особа - 9).

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли заперечення на позовну заяву від третьої особи - 8 та клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Представник третьої особи - 9 до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 08Л0.2009 № 362/2431 «Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖИТЛОБУДСЕРВІС» для житлового будівництва на вул. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва» передано у власність кооперативу земельну ділянку площею 147,1128 га для житлового будівництва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. № 1054/1715 «Про передачу земельної ділянки ТОВ «Столиця Центробуд» для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу житлових будинків з об'єктами соціально-громадського призначення та паркінгами на вул. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1589/4422), право користування якою посвідчено відповідно до договору оренди земельної ділянки від 11.04.2008р. № 75-6-00399 (листи-згоди від 21.09.2009р. № 2110 та від 22.09.2009р. № 9).

Пунктом 3 вищезазначеного рішення розірвано за згодою сторін договір оренди земельної ділянки від 11.04.2008р. № 75-6-00399 з моменту державної реєстрації державного акта на право власності на землю для державного будівництва на вул. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва. У зв'язку з цим визнано такими, що втратили чинність пункти 4, 5, 6, 7 ,8 рішення Київради від 12.07.2007р. № 1054/1715 «Про передачу земельної ділянки ТОВ «Столиця Центробуд».

У відповідності до ст. 41, 123 Земельного кодексу України Житлово-будівельним кооперативом «Житлобудсервіс» отримано позитивні висновки погоджувальних служб, копія проекту землеустрою, наявний в матеріалах справи, відсутні висновки компетентних органів, які заперечують правомірність передачі земельної ділянки.

Відповідач - 2 зазначає, що проект рішення внесено на розгляд пленарного засідання Київради, в подальшому відповідне рішення прийнято.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів, Міністерства оборони України до Київської міської ради; Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Обслуговуючого кооперативу «Житлово- будівельний кооператив "Житлобудсервіс» про визнання недійсними рішення Київради від 08.10.2009р № 362/2431 «Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ЖИТЛОБУДСЕРВІС» для житлового будівництва на вул. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва», визнання відсутності прав та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2011р. у справі № 57/243 відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі (надалі по тексту справа № 57/243).

Під час розгляду справи № 57/243 було встановлено, в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. № 1054/1715, від 27.12.2007р. № 1589/4422 та від 08.10.2009р. № 362/2431 прийняті з порушенням, ст.ст. 1, 5, 20, 39, 41, 77, 84, 116, 122, 123, 124 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони", ст.ст. 17, 19 Закону України "Про основи містобудування", ст. 13 Закону України "Про планування та забудову територій", ст.ст. 133-135, 137 Житлового кодексу Української РСР, Закону України "Про кооперацію", а також Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985р., оскільки оскаржуваними рішеннями та діями щодо переведення спірної земельної з однієї категорії до іншої (зміни цільового призначення) і подальшої її передачі у приватну власність відповідачу-3 порушено право власності держави на землі оборони.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

У відповідності до п. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Згідно пункту 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Вищий господарський суд України в п. 4.2. Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010р. зазначив, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховним судом України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Рішенням Київської міської ради від 12.07.2007р. № 1054/1715 Міністерству оборони України на підставі його листів-згод від 08.02.2006р. N 227/9/520а та від 25.07.2006р. N 220/2831, припинено право користування земельною ділянкою, відведеною відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 05.04.76 N 8с "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" та від 12.08.69 N 1398 "Про відвід земельної ділянки в/ч 96755 під будівництво залізничної колії".

В Рішенні по справі № 57/243 було зазначено, що вищезазначені листи-згоди були подані Міноборони на адресу Київської міської ради, а не органу державної виконавчої влади. Тим самим, суд вважає, що Міноборони визнано, що спірна земельна ділянка перебуває у розпорядженні Київської міської ради, адже згідно з п. 3 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Також, вищезазначеним Рішенням було встановлено, що Міністерство оборони України в межах своїх повноважень добровільно відмовилось від прав на земельну ділянку, а рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. № 1054/1715 в частині припинення права користування земельною ділянкою є законним та обґрунтованим.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином Рішенням по справі № 57/243 було встановлено, що Прокурором не доведено порушення прав і інтересів Міністерства оборони України, оскільки останнє було користувачем частини спірної земельної ділянки і на підставі ст. 141 ЗК України добровільно відмовилось від права користування земельною ділянкою, а тому лист-погодження та рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. було прийнято у відповідності до законодавства.

З листа Державного Архіву м. Києва від 17.10.2012 р. №05-03/665 вбачається, що Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 05.04.76р. N 8с "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" та від 12.08.69р. N 1398 "Про відвід земельної ділянки в/ч 96755 під будівництво залізничної колії".

Також, в вищезазначеному листі зазначається, що за описом № 8 справ постійного зберігання фонду Р-1 «Виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих» за 1975 - 1979 роки, рішення № 8 має дату 05.01.1976 р., а рішення №№ 321 - 378 мають дату 05.04.1976 р.; за описом № 7 справ постійного зберігання фонду Р-1 «Виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих» за 1976 рік у період з 22 січня по 22 грудня 1976 року прийняті розпорядження виконкому Київської міської ради депутатів трудящих №№ 1 рс - 8рс. За описом № 7 справ постійного зберігання за 1976 рік рішення № 8с від 05.04.76 р. не значиться. Розпорядження виконавчою комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 8рс має дату 22 грудня 1976 р.

Відносно віднесення спірної земельної ділянки площею 117,04 га до земель оборони, то у відповідності до положення Закону України "Про Збройні Сили України", що був прийнятий 06.12.1991 року - земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Земельний кодекс України, який був прийнятий 21.10.2001 року, в Прикінцевих положеннях якого визначено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року, Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У відповідно до статей 77, 83 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

З моменту набрання законної сили Земельним кодексом України діють і його Перехідні положення.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно пункту 10 Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України здійснює: а) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управління Президента України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ та організацій; б) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації визначають межі земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління районних державних адміністрацій.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, землі державної і комунальної власності не розмежовано, а повноваження щодо розпорядження цими землями, що є виключною правомочністю власника, надано сільським, селищним, міським радам.

Оскільки земельна ділянка знаходиться в межах м. Києва, за правилами пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 24, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відносяться до Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування.

Рішенням по справі № 57/243 встановлено, що частину земельної ділянки, право власності на яку оскаржувалось, відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 05.04.76р. N 8с "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" та від 12.08.69р. N 1398 "Про відвод земельної ділянки в/ч 96755 під будівництво залізничної колії" було відведено для нужд підрозділів оборони СРСР.

Назва зазначених рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих, а також фактичні обставини їх використання на момент прийняття рішень дали підстави встановити, що земельна ділянка була відведена та використовувалась під об'єктами виробничого та житлового призначення.

Таке призначення земельної ділянки надавало підстави Міністерству оборони України (Замовник) укласти 26.05.2004р. з ЗАТ "Сучасні інформаційні технології" (пайовик) договір № 227/УПБ-2/Д про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін та виконувати цей договір пайової участі щодо будівництва житла на цій земельній ділянці. В подальшому з 11.08.2005р. сторону названого договору пайової участі ЗАТ "Сучасні інформаційні технології" (пайовик) було замінено на ТОВ "Столиця Центробуд".

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться Листи Міністерства оборони України від 20.07.2006 р. за №3513/з та від 25.07.2006 р. за № 220/2831, згідно яких Міністерство оборони України надало Київській міській раді та Голові Київської міської державної адміністрації Черновецькому Л.М. згоду на припинення права користування земельної ділянки загальною площею 146,5 га, що розташована на території військового містечка АДРЕСА_1, зміну її цільового призначення з подальшим надання її в установленому законодавством порядку товариству з обмеженою відповідальністю «Столиця Центробуд» під будівництво житлового комплексу.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України, як землекористувач, відмовилось від постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.04.2010р. у справі № 2-2/5403.3-2009 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ "Столиця Центробуд" та ЗАТ "Сучасні інформаційні технології" про визнання недійсним договору № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 р. про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю. Зазначене судове рішення залишене без змін Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2010р. (надалі по тексту Рішення по справі № 2-2/5403.3-2009).

В Рішення по справі № 2-2/5403.3-2009 встановлено, що оскільки земельна ділянка знаходиться в межах м. Києва, за правилами пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 24, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відносяться до Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, та що зміна цільового призначення земельної ділянки відбувалась у законодавчо встановлений спосіб, з урахування приписів частини 2 статті 20 Земельного кодексу України, на підставі Рішення Київської міської ради № 1054/1715 від 12.07.2007р. «Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «СТОЛИЦЯ ЦЕНТРОБУД» для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу житлових будинків з об'єктами соціально-громадського призначення та паркінгами на вул. Пономарьова, І-а у Святошинському районі м. Києва».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Органами, що здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. У свою чергу, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Пунктом 3.2 договору № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004р. в редакції договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання даного договору від 10.08.2005р., що фактично є додатковою угодою до договору № 227/УПБ-2/Д від 26.05.2004р., сторонами погоджено умови відмови Міністерства оборони України від постійного користування зазначеною земельною ділянкою шляхом надсилання відповідного листа до Київської міської ради, що є його правом, передбаченим ст. 142 Земельного кодексу України та здійснюється в межах делегованих йому повноважень.

Також судом встановлено, що право користування Міністерства оборони України щодо земельної ділянки на території військового містечка АДРЕСА_1 ґрунтується на рішеннях виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 05.04.1976р. № 8с "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" та від 12.08.1969р. № 1398 "Про відведення земельної ділянки в/ч 96755 під будівництво залізничної колії" і підтверджується витягом із бази даних Державного земельного кадастру від 22.12.2006р., рішенням Київської міської ради IV сесії V скликання № 1054/1715 від 12.07.2007р., яким, зокрема, припинено право користування Міністерства оборони України зазначеною земельною ділянкою.

Твердження щодо порушення ст.ст. 9, 20 Земельного кодексу України обґрунтоване тим, що в результаті укладання Договору фактично було змінено цільове призначення земель, не знаходить свого підтвердження.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Разом з тим, діючим законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Під час розгляду справи № 2-2/5403.3-2009, Суд прийшов до висновку, що оскільки ділянка загальною площею 146,5 га на території військового містечка АДРЕСА_1, за правилами п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст.ст. 24, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відносяться до Київської міської ради як органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також Господарським суду Автономної Республіки Крим по справі № 2-2/5403.3-2009 було встановлено, що при відмові від користування земельною ділянкою така земельна ділянка зараховується до земель запасу, тобто, втрачає попереднє цільове призначення, а при виділенні новому користувачу встановлюється цільове призначення відповідно до потреб такого користувача та органу місцевого самоврядування і це цільове призначення не обов'язково має відповідати попередньому, що підтверджується Листом № 20571/17/11-09 від 25.11.09р. Державного комітету України із земельних ресурсів.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Рішенням по справі №2-2/5403.3-2009 були встановлені обставини щодо Міністерство оборони відмовилося від земельної ділянки, а при відмові від користування земельною ділянкою така земельна ділянка зараховується до земель запасу, тобто, втрачає попереднє цільове призначення, а при виділенні новому користувачу встановлюється цільове призначення відповідно до потреб такого користувача та органу місцевого самоврядування і це цільове призначення не обов'язково має відповідати попередньому, а тому дані обстави не підлягають повторному доведенню.

Крім того, Суд звертає увагу, що листа-згоди Міністерства оборони України про припинення права користування та Рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2009 року №362/2431 "Про передачу земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ЖИТЛОБУДСЕРВІС" для житлового будівництва на вул. Пономарьова, 1-А у Святошинському районі м. Києва" не порушує права Позивачів з наступних підстав.

Відповідно до положень частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У відповідності до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. N 781/11/13-10, визначено, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Згідно з положеннями пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.08 № 2 (далі по тексту - Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду), судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не повинен проводити перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позивачі оскаржують саме акт індивідуальної дії, а не нормативно-правовий акт, однак позивачами не надано суду доказів того, що саме даний акт індивідуальної дії стосується позивачів та відносин, до яких цей акт може бути застосовано.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до Державного Акту про право власності на земельну ділянку від 06.11.2012 р., серія ЯЖ №906452, що власником земельної ділянки площею 147,1128 га, яка розташована за адресою вул.. Пономарьова, 1-а у Святошинському районі м. Києва є ТОВ "БІОНІК ЛЕНД" для будівництва житлового будинку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані акти індивідуальної дії безпосередньо стосуються ТОВ "БІОНІК ЛЕНД" та обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ЖИТЛОБУДСЕРВІС", при цьому жодним чином не стосуються Позивачів.

В матеріалах справи містяться додаткові пояснення Позивачів від 20.01.2014р. з яких вбачається, що Позивачі не погоджуються з відселення їх з військового містечка АДРЕСА_1, проте в даній справі розглядається передача земельної ділянки, а не порушення прав Позивачів при відселенні.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, рішення прийнято з урахуванням всіх обставин.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Головуючий Суддя А.Б. Федорчук

Судді Є.В. Аблов

В.В. Амельохін