Постанова № 37107446, 29.01.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2014 р. Житомир справа № 806/7868/13-a

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Токаревої М.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Житомирі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОНВІ" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 р. №0001652201 та №0001662201

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНВІ" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 року №0001652201 та №0001662201. В обґрунтування позову позивач зазначає, що Житомирською ОДПІ Головного управляння Міндоходів у Житомирській області було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "ОНВІ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складно акт №775/22-2/24705171 від 23.09.2013 року. На підставі даного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 17.10.2013 року №0001652201, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1051354 грн. у т.ч. 700903 грн. - за основним платежам та 350451 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0001662201, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3621566 грн. у т.ч. 2897253 грн. - за основним платежем та 724313 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх такими, що винесені без з'ясування всіх обставин, а висновки, викладені у акті, на підставі якого винесено дані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються лише на припущеннях.

Представник позивача просив справу розглянути у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання призначене на 25 грудня 2013 року не з'явився, направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника, однак доказів, які обгрунтовують поважність причини неявки представника у судове засідання надано не було. У судове засідання призначене на 29 січня 2014 року представник позивача також не з'явився будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до ч.6 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі доказів наявних у матеріалах справи.

Суд, дослідивши письмові докази прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Житомирською ОДПІ Головного управляння Міндоходів у Житомирській області було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "ОНВІ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої було складно акт №775/22-2/24705171 від 23.09.2013 року, яким встановлено порушення ТОВ "ОНВІ" п.п.135.1, 135.2 ст.135, п.п.138.1, 138.2, п.п.138.10.2, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 700903 грн. Крім того, було встановлено порушення п.198.3 ст.198, п.23 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 2897253 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 17.10.2013 року №0001652201, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1051354 грн. у т.ч. 700903 грн. - за основним платежам та 350451 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0001662201, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3621566 грн. у т.ч. 2897253 грн. - за основним платежем та 724313 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз наведених норм Податкового кодексу України свідчить, що у якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Позивачем для здійснення господарських операцій з ТОВ "ВКФ "Мілана" та МППФ "Андромеда" було укладено господарські договори на поставку продукції (в основному - магнієвий сплав).

Зокрема, 29.06.12 між ТОВ "ОНВІ" та ТОВ "ВКФ "Мілана" укладено договір № 29/06, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити на адресу Покупця продукцію (магнієвий сплав та чушку магнієву).

03.10.11 та 14.03.12 між ТОВ "ОНВІ" та МППФ "Андромеда" (Постачальник) укладено договори № 0310/1 та №1403/2, відповідно до умов яких Постачальник зобов'язався поставити Покупцю магнієві сплави та брухт кольорових металів.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції між ТОВ "ОНВІ" та ТОВ "ВКФ "Мілана", а також МППФ "Андромеда" підтверджуються належним чином оформленими податковими та видатковими, а також товарно-транспортними накладними. Зауважень щодо вказаних документів у відповідача немає.

Крім того, відповідач вказує, що контрагенти позивача - ТОВ "ВКФ "Мілана" та МППФ "Андромеда", не знаходяться за місцем свого зареєстрованого місцезнаходження, що підтверджується даними Ірпінської ОДПІ Київської області, викладеними у акті від 29.04.2013 року №146/22-4/14020271 та Бориспільської ОДПІ викладеними у акті від 18.04.2013 року №214/22-1/30523272. Крім того, у акті відповідач вказує, що МППФ є підприємством з ознаками фіктивності, що було встановлено досудовим слідством по кримінальному провадженню внесеному у єдиний державний реєстр досудових розслідувань №320121100900000086 від 26.03.2013 року.

Дане твердження відповідача не приймається судом до уваги з наступних підстав.

Жодних посилань та доказів того, що на момент вчинення господарських операцій з позивачем вказані контрагенти не були зареєстровані платниками податку на додану вартість та не мали свідоцтв платників ПДВ відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Отже, факт фіктивного підприємництва встановлюється в порядку кримінального судочинства.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З системного аналізу даної норми вбачається, що обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

Податковим органом вироку суду в кримінальній справі щодо фіктивного підприємництва ТОВ МППФ "Андромеда" суду не надано.

Одночасно, слід відмітити, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, відповідно до роз'яснення ВАС України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Одночасно, слід відмітити, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, слід вказати, що придбаний у контрагентів ТОВ "ВКФ "Мілана" та МППФ "Андромеда" товар був використаний у господарській діяльності позивача та подальшому продавався з нарахуванням податку на додану вартість, тобто використовувався в операціях, що є об'єктом оподаткування. Наведені обставини підтверджуються копіями договорів укладеними з ПАТ "Металургічний комбінат "Азовсталь", які є у матеріалах справи.

Суд вважає за необхідне відмітити, що акт перевірки №775/22-2/24705171 від 23.09.2013 року містить прямо протилежні твердження, зокрема у п.2.9 акту вказано, що при проведенні перевірки позивачем не було надано будь яких договорів (угод), додатків, додаткових угод, укладених з контрагентами ТОВ "ВКФ "Мілана" та МППФ "Андромеда", проте у п.3.1.2 та п.3.2.2 вказано, що перевірку проведено на підставі наступних документів: договорів купівлі-продажу, прибуткових накладних, актів виконаних робіт, головної книги, податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей, вантажо-митних декларацій, зовнішньоекономічних контрактів, виписок банку, виробничих звітів.

Що стосується посилання відповідача у акті на відсутність у ТОВ "ОНВІ" наказів про відрядження водіїв до місця завантаження продукцією та складання ними фінансових звітів про понесені витрати, то суд вважає за необхідне відмітити, наступне. Службові поїздки працівників, відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.98, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Тобто, поїздки водіїв ТОВ "ОНВІ" з м. Житомир до місця навантаження продукції(м. Буча та м. Бориспіль Київськоїобласті), що здійснювались протягом одного робочого дня, не являються службовими відрядженнями, у зв'язку з чим підстав для оформлення наказів на відрядження цих працівників та складання авансових звітів про понесені витрати не вбачається, а вимоги податкового органу про оформлення таких наказів та фінансових звітів є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, оскільки наявність наказів на відрядження водіїв не є визначальною умовою для підтвердження факту отримання товару.

Крім того, згідно з абзацом 7 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлені відповідно до Постанови N 663.

Одночасно, посилання відповідача у акті на те, позивачем не підтверджено факт оримання товару, у зв'язку з тим, що у видаткових накладних вказано, що товар отримува комірники, а при отриманні товару не було посилань на довіреності на його отримання, також було спростовано у ході розгляду справи. Як вбачається з копії посадової інструкції комірника наданої позивачем, відповідно до п.п.2.1. прийом товарів відноситься до його прямих посадових обов'язків.

Що стосується твердження відповідача, що позивачем до складу податкового кредиту безпідставно включено суми ПДВ, сплачені митним органам та задекларовану по вантажно-митних деклараціях у квітні-грудні 2012 року, оскільки, ним не було дотримано вимог Постанови КМУ від 12.01.2011 року №15 то суд не приймає його до уваги зважаючи на наступне.

Відсутність будь-яких порушень в частині правильності застосування Постанови № 15 від 12.01.2011 року підтверджено Актом № 29/13/101000000/0024705171 від 31 травня 2013 року, який складений по результатам планової перевірки підприємства перевіряючими Житомирської митниці За період з 01.05.2010 року по 28.02.2013 року. Наведені обставини підтверджуються витягом з акту перевірки № 29/13/101000000/0024705171 від 31 травня 2013 року.

Відповідно до ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Отже, наявність підтверджуючих документів та належним чином оформлені податкові накладні свідчать про правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту та підтверджують витрати понесені підприємством. В даному випадку при придбанні товару у квітні - грудні 2012 року, кожна оподаткована господарська операція належним чином оформлена, податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи оформлені належним чином та відповідають встановленим вимогам.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що висновки перевіряючих контролюючого органу, викладені в акті, на підставі якого прийнято оспорювані податкові повідомлення - рішення ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені документами, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженої відповідальністю "ОНВІ" задовольнити.

Визнати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 17.10.2013 року №0001652201 та №0001662201 протиправними та скасувати їх.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.С. Токарева