Постанова № 37104749, 04.02.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 лютого 2014 р. Справа № 802/4934/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кошевого Богдана Анатолійовича

представника позивача: Марченко С. І.

представника відповідача: Білобородової В. Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зодчий"

до: інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Зодчий" (далі - ТОВ "Зодчий", позивач) із адміністративним позовом до інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів у ТОВ "Зодчий" та складено акт перевірки №1551 від 30.09.2013р. (далі - Акт). На підставі зазначеного Акта позивачем винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", якою за реалізацію товару, в якому відсутня необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про продукцію, застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 46 152, 00 грн.

Позивач не погоджується із викладеними в Акті перевірки висновками, а такою із застосованими адміністративно - господарськими санкціями, вважає постанову про накладення стягнень протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.12.2013р. відкрито провадження у даній справі та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та просила суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідач заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених в письмових запереченнях, що містяться в матеріалах справи (а.с. 22-25). Просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Головними спеціалістами інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів у ТОВ "Зодчий", під час якої виявлено наступні порушення: відсутня інформація та маркування на мішках, дата виготовлення, дата придатності, ДСТУ мішка в якому розфасований цемент, що є порушенням п.п. 14, 16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами", затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007р. №104 та ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів".

Результати перевірки зафіксовано в Акті перевірки №1551 від 30.09.2013р., на підставі якого заступником начальника інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області Бевзюком П. А. винесено постанову №556 від 11.12.2013р. про накладень стягнень, передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 46 152, 00 грн.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів визначаються Законом України від 12.05.1991 № 1023-XII "Про захист прав споживачів".

Так, відповідно до ч. 1 ст.15 Закону інформація про продукцію повинна містити:

- назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

- найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;

- дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також; іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;

- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;

- позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів;

- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

- виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності.

- дату виготовлення;

- відомості про умови зберігання;

- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

- строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про . ' необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також: проводить ремонт і технічне обслуговування.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Таким чином, національним законодавством чітко передбачено, що інформація про товари яка має містити, зокрема, дату виготовлення та строк придатності, може надаватися споживачам не тільки на етикетці фасованого мішка, але й в супровідній документації, що додається до продукції; маркуванні; чи іншим способом, що є прийнятним для окремих видів товарів.

Разом з тим, загальні технічні вимоги та вимоги безпеки, правила приймання, пакування, маркування, транспортування і зберігання цементу, методи контролю цементної продукції та оцінки рівня якості цементів встановлюються ДСТУ Б В.2.7-112-2002 "Будівельні матеріали. Цементи. Загальні технічні умови", затверджений наказом Держбуду України від 31.01.2012р. №25 та поширюється на цементи всіх видів, типів і марок.

Розділ 9 ДСТУ Б В.2.7-112-2002 визначає вимоги до фірм-відвантажувальних центрів, відповідно до яких фірма-відвантажувальний центр (далі - ФВЦ), яка одержує від виробника сертифікований насипний цемент, зберігає його і здійснює пакування за допомогою відповідного обладнання, зобов'язана проводити сертифікацію пакованої продукції (Правила обов'язкової сертифікації будівельних матеріалів, виробів та конструкцій). При поставці споживачеві цементу з ФВЦ кожна партія (або її частина), що поставляється на одну адресу, повинна мати супровідний документ (таким супровідним документом являється паспорт якості), в якому вказують, зокрема, дату відвантаження і гарантійний строк.

Таким чином, поняття як "дата виготовлення цементу" ДСТУ не містить, натомість передбачає поняття "Дата відвантаження". На виконання вимог вказаного ДСТУ в паспорті якості TOB "Зодчий" вказується інформація про дату відвантаження (а.с. 10).

Відповідно до п.24 ч. 1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів", строк (термін) придатності - строк (термін), визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам договору.

Наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 14.12.2010р. прийнято та надано чинності ДСТУ Б.В.2.7-46:2010 "Будівельні матеріали. Цементи загальнобудівного призначення. Технічні умови".

Розділ 10 ДСТУ Б.В.2.7-46:2010 визначає гарантії виробника, відповідно до яких підприємство - виробник гарантує відповідність цементу всім вимогам цього стандарту після відвантаження за умови дотримання правил його транспортування і зберігання: для цементу в пакуванні - протягом не менше ніж 60 діб; для цементу насипом - протягом не менше ніж 45 діб.

Судом встановлено, що на етикетці упаковки цементу міститься інформація про те, що завод - виробник гарантує відповідність товару всім вимогам ДСТУ Б.В.2.7-46:2010 при дотриманні правил його транспортування і зберігання при поставці у тарі - на протязі 60 діб після відвантаження.

В паспорті якості TOB "Зодчий", який являється супровідним документом, вказується дата відвантаження та гарантійний строк.

Таким чином, оскільки ні положення ДСТУ Б В.2.7-112-2002, ні положення ДСТУ Б.В.2.7-46:2010 не містять поняття як "дата виготовлення цементу", а передбачають зазначення "дата відвантаження", то суд приходить до переконання, що TOB "Зодчий" здійснюючи продаж цементу, надає споживачам у повній мірі необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про цемент в супровідній документації, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства та забезпечує можливість його свідомого і компетентного вибору.

Крім того, в ході розгляду адміністративної справи представником позивача надано суду сертифікат відповідності серії СВ №UA 1.022.0089901-12 (а.с. 38), відповідно до якого TOB "Зодчий" провів сертифікацію цементу. Судом досліджено зазначений документ та встановлено, що портландцемент фасований відповідає усім обов'язковим вимогам ДСТУ БВ.2.7-46:2010.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що висновки інспекції з питань захисту прав споживачів є безпідставними, а постанова про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", №556 від 11.12.2013р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 23 жовтня 2013 року, внесено зміни у підпункті 1 пункту 3: а саме: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору складає 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, майнового характеру - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2013 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1047,00 грн.

Водночас частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивач заявив вимоги майнового характеру, за яких 2 відсотки розміру майнових вимог позивача складають 923,04 грн., у зв'язку з чим застосовується мінімальна встановлена ставка судового збору - 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, визначена за правилом абзацу 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору у цій справі у складає 1720,50 грн.

До позовної заяви позивач додав платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 172,06 грн. Інших судових витрат, окрім судового збору, під час розгляду справи не встановлено.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ передбачено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає за необхідне стягнути судові витрати на користь позивача у розмірі 172,06 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Решта суми судового збору у розмірі 1548,44 грн. стягується з відповідача згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №556 про накладення на товариство з обмеженою відповідальністю "Зодчий" стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", прийнятої інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області у Вінницькій області 11 грудня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Зодчий" (23700, м. Гайсин, вул. Червоноармійська, 9, ЄДРПОУ 13331945) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в сумі 172 грн. 06 коп. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір у сумі 1548 грн. 44 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна