Ухвала суду № 37099697, 28.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14020/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2013 у справі за адміністративним позовом Державного авіаційного підприємства «Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, третя особа - Державне управління справами про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив про визнання недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2006 № 0004522305/0, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.06.2006 № 0001562220/0 та № 0001572220/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.01.2005 по 31.12.2005 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами даної перевірки було складено акт «Про результати планової виїзної перевірки Державного авіаційного підприємства «Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005» від 16.06.2006 № 244/23-05/25196197, яким встановлено порушення у веденні податкового обліку: п.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України за 2005 рік в сумі 7408 грн., п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4, ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV, в результаті чого недоутримано прибуткового податку за 2005 рік в сумі 45 грн., ст. 2 Закону України №185/94-ВР від 23.09.1994 «Про порушення здійснення розрахунку в іноземній валюті», в результаті чого нарахована пеня за порушення термінів розрахунків по імпортним операціям в сумі 10302617 грн., п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

На підставі акта перевірки та встановлених порушень відповідачем прийнято:

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001562220/0 від 30.06.2006, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 302 617,00 грн.;

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001572220/0 від 30.06.2006, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 020, 00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0004522305/0 від 30.06.2006, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за платежем податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України на суму 22 224 грн., в тому числі - 7 408 грн. за основним платежем та 14 816 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спірні рішення про сплату пені за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафних санкцій за порушення валютного законодавства ґрунтуються на помилкових висновках щодо непоставки товару, оскільки підприємство внесло лише депозит, а не авансовий внесок по контракту, а нарахування податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України є безпідставним і таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржувані рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Щодо позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №0004522305/0 від 30.06.2006 колегія суддів звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 12.09.2005 між позивачем та компанією «Mia airlines» (Румунія) був укладений контракт №527 на оренду літака «Falcon-900», на виконання умов якого 22.09.2005 перераховано кошти в розмірі 20000 євро.

Відповідно до п.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №283 (далі - Закон №283) (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг».

Підпунктом 1.35.1 п.1.35 ст.1 Закону №283 фрахт визначається як винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами, перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону №283 резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Пунктом 13.5 ст. 13 Закону №283 встановлено, що сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Згідно п. 18.1 ст. 18 Закону №283 якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 8 Конвенції між урядом України і урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу від 29.03.1996, ратифікованої Верховною радою України та яка набула чинності для України 17.11.1997 встановлено, що прибутки від експлуатації морських або повітряних суден, залізничного або автодорожнього транспорту, що використовується у міжнародних перевезеннях, оподатковуються тільки в тій Договірній Державі, резидентом якої є підприємство.

Для уникнення подвійного оподаткування доходів нерезидента виконанню підлягають умови, визначені Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження із України відповідно до міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 N 470 (далі - Порядок №470).

Пунктом 4 Порядку № 470 визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

У разі необхідності така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплаченого податку на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач листом звернувся до компанії «Mia airlines» з проханням пред'явити документ на підтвердження того, що компанія є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Позивачем надано суду копію довідки (сертифіката) №0826739, що підтверджує резидентство компанії «Mia airlines» країни Румунія. Вказана довідка містить всі необхідні реквізити, як того вимагають положення Порядку №470, зокрема, назву нерезидента, назву компетентного органу та дату видачі довідки.

Дана довідка була дійсною на момент здійснення перерахунку коштів у розмірі 20 000 євро на виконання умов контракту, оскільки видана в 2005 році.

Відповідно до Порядку № 470 у разі необхідності особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутись до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення Державною податковою адміністрацією запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

Позивач листом від 03.08.2006 №1.27-1757 звернувся до відповідача з проханням запросити від нерезидента, компанії «Mia airlines» довідку, яка підтверджує, що вказана компанія є резидентом Румунії або звернутись до Державної податкової адміністрації для підтвердження зазначеної у довідці інформації, однак відповідач наданим йому законодавством правом для об'єктивного вирішення обставин справи не скористався.

Відповідно до п. 8 Порядку № 470 доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 4 цього Порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при визначенні податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 7408 грн. діяв протиправно, оскільки довідка, передбачена чинним на той час законодавством була подана податковому органу та надана до суду, а відтак податкове повідомлення-рішення №0004522305/0 від 30.06.2006 підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 30.06.2006 №0001562220/0, колегія суддів зазначає наступне.

Дане рішення винесене за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», згідно якої (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

12.03.2004 між Державним авіаційним підприємством «Україна» та компанією «AIRBUS, S.N.C.» (Франція) укладено договір купівлі №ССС 337.0013/04, згідно умов п. 2.1 якого передбачено, що компанія «AIRBUS, S.N.C.» продає, а позивач купує та здійснює доставку одного літака «Airbus A319-133 Corporate Jetliner», згідно специфікації у дату доставки та у місце доставки, у відповідності з умовами цього договору купівлі.

Відповідно до п. 5.2. даного договору сума, яка дорівнює початковому платежу за зобов'язання - 5 000 000 доларів США (п'ять мільйонів доларів США), вже сплачена «AIRBUS, S.N.C.» до дати цього договору купівлі, вираховується з першого платежу перед доставкою, який має бути сплачений за цим договором купівлі.

Згідно п. 5.3.1. договору перед доставкою позивач вносить «AIRBUS, S.N.C.» платіж як частину остаточної ціни («Платіж перед доставкою») у таку дату та у такій сумі: не пізніше 5 квітня 2004 р. 11000000 (одинадцять мільйонів) доларів США позивач намагатиметься внести усі платежі перед доставкою, зазначені у пункті 5.3., до визначеної вище дати, і розуміється, що роботи з оснащення, передбачені у договорі про оснащення, не будуть розпочаті «AIRBUS, S.N.C.» або оснащувачем, доки «AIRBUS, S.N.C.» не отримає такі платежі перед доставкою, таким чином дата повернення літаку, згідно з договором про оснащення, залежатиме від отримання такого платежу. Також, «AIRBUS, S.N.C.» залишає за собою право розмістити літак на ринку, якщо до 19.03.2004 не буде отримано жодного платежу.

Пунктом 5.3.3. договору встановлено, що кожний отриманий «AIRBUS, S.N.C.» платіж перед доставкою (включаючи - задля уникнення сумнівів - депозит, про який йдеться у наведеному вище пункті 5.2.) вважатиметься черговим внеском в оплату базової ціни і відраховуватиметься з базової ціни при підведенні балансу остаточної ціни (детальніше описання наводиться у пункті 5.4.).

Відповідно до п. 5.3.4. договору «AIRBUS, S.N.C.» матиме право утримувати та використовувати кожний платіж перед доставкою як абсолютний його власник, при цьому зобов'язуючись лише: відраховувати кожний такий платіж перед доставкою з базової ціни при підведенні балансу остаточної ціни; сплатити позивачу суму, яка дорівнює платежам перед доставкою, у відповідності з положенням пункту 13.5. У будь-яких інших випадках «AIRBUS, S.N.C.» не зобов'язаний повертати позивачеві внесені ним платежі перед доставкою.

До договору купівлі № ССС 337.0013/04 від 12.03.2004 між Державним авіаційним підприємством «Україна» та «AIRBUS, S.N.C.» 03.11.2004 р укладено поправку №1, згідно п. 1.2. якої, не зважаючи на параграф 4 «Договору переходу боргу», «AIRBUS, S.N.C.» погоджується відшкодувати Українському Кредитному Банку Плату за Резервування у розмірі 5000000 (п'яти мільйонів доларів США), згаданих у вищезгаданому параграфі на протязі 5 банківських днів - після одержання від позивача суми у розмірі 2000000 (двох мільйонів доларів США) («Депозит»). Слідує, що даний депозит оплачується позивачем «AIRBUS, S.N.C.», кількість вказана у підпункті 5.2. («Депозит») «Договору купівлі літака» має бути рівною «Депозиту», та більше не має бути рівною розміру плати за зобов'язання.

На виконання умов договору та поправки до нього, що є невід'ємною його частиною, позивач 12.11.2004 через ВАТ «Укрексімбанк» здійснив переказ валюти платіжним дорученням № 89 у сумі 2 000 000 доларів США на рахунок французької компанії «AIRBUS, S.N.C.».

З наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення, вбачається, що дана сума є оплатою депозиту згідно поправки №1 до договору ССС №337.0050/04 від 12.03.2004, перерахунок якої здійснено на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України від 12.11.2004 № 315.

Відповідач вважає, що позивачем порушено норми законодавства у сфері здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме, що дана сума розміром 2 000 000 доларів трактується як внесення авансового платежу, а не депозиту, як те передбачалось умовами договору та спростовується наступним.

Статтею 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Доводи апелянта про те, що перерахунок даної суми саме як депозиту є неможливим з огляду на відсутність такого поняття як завдаток в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також невідповідність визначень, які вживаються в договорі визначенням, наведеним в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» та наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 року №201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» є необгрунтованими враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 4.1 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) від 1995 міжнародний комерційний договір повинен тлумачитись у відповідності з загальними намірами сторін.

Статтею 4.3 Принципів УНІДРУА визначено, що при застосуванні ст. 4.1 до уваги повинні бути прийняті наступні обставини: поведінка сторін після укладання договору, характер та ціль договору, загальноприйняте у відповідній галузі підприємницької діяльності значення умов та висловів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено переказ валюти у сумі 2000000 доларів США на виконання умов договору № ССС 337.0013/04 від 12.03.2004, цільове призначення якого, згідно примітки платіжного доручення №89 - оплата депозиту згідно Поправки №1 та рахунка від 12.11.2004 №331.0005/04 на придбання літака А 319-100.

В матеріалах справи наявна також копія листа від 04.09.2006, яким підтверджується призначення перерахованої суми у розмірі 2000000 доларів США саме як депозиту, а не авансового внеску.

Пунктом 1.3 Поправки №1 до договору № ССС 337.0013/04 від 12.03.2004 передбачено розподіл платежів за депозитом та платежів перед доставкою літака.

Позивач, як державне підприємство фінансується за рахунок державного бюджету, є одержувачем коштів з державного бюджету та у своїй діяльності керується бюджетним законодавством України. Головним розпорядником коштів підприємства є Державне управління справами, яке відповідно до частини 4 статті 22 Бюджетного кодексу України забезпечує управління бюджетними асигнуваннями та здійснює контроль за повнотою надходжень бюджетних коштів до їх одержувачів.

У зв'язку з тим, що в подальшому державне фінансування вказаної програми було призупинено зі сторони Державного управління справами, позивач не мав змоги перерахувати компанії «AIRBUS, S.N.C.» перший платіж на оплату вартості літака А 319CJ.

Крім того, компанія «AIRBUS, S.N.С» утримала депозит відповідно до пп.13.2.2 договору № ССС 337.0013/04, згідно умов якого у разі припинення дії договору через виконання покупцем своїх зобов'язань, продавець (не обмежуючи при цьому інші права, надані йому за цим договором купівлі або за законом), утримує усі платежі перед доставкою, депозити, ціни опціону та будь-які інші кошти, сплачені йому продавцем за цим договором купівлі.

Таким чином колегія суддів вважає, що сума у розмірі 2000000 доларів США за характером цільового призначення та забезпечення виконання зобов'язання є саме депозитом (завдатком), а не авансовим платежем, як про це протиправно зазначив відповідач, оскільки жодного платежу перед доставкою не здійснено, а відтак з боку позивача не вбачається порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» шляхом прострочення термінів повернення на територію України валютних коштів, які знаходяться за кордоном, а тому нарахування пені у розмірі 10 302 617,00 грн. згідно ст. 4 Закону є безпідставним, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001562220/0 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про оскарження рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001572220/0 від 30.06.2006 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва були подані декларації про валютні цінності №18/23-1437 від 12.04.2005, №22/23-1437 від 12.07.2005, №25/22-236 від 14.10.2005, згідно яких дебіторська заборгованість в розмірі 2000000 доларів США відображена в р. ІІ «Фінансові вкладення» п. 14 «Перераховано на інші цілі».

Однак, відповідачем при проведенні планової виїзної перевірки позивача встановлено, що дана прострочена дебіторська заборгованість на загальну суму 2 000 000 доларів США мала бути задекларована в р. ІІ «Фінансові вкладення» п. 13 «Сума коштів, перерахованих за кордон та виставлених векселів по імпортних контрактах, по яким на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів».

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 16 цього Декрету.

Згідно ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Згідно п. 2.7. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБ України від 08.02.2000 №49 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

П.п. 3 п. 2.8 Положення про валютний контроль визначено, що несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що задекларована позивачем сума в розмірі 2000000 доларів США не може розцінюватись як здійснення авансового платежу, а відтак декларування її в р. ІІ «Фінансові вкладення» п. 13 «Сума коштів, перерахованих за кордон та виставлених векселів по імпортних контрактах, по яким на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів» є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в розмірі 2 000 000 доларів США були перераховані позивачем на виконання умов договору та в забезпечення виконання зобов'язання, позивач правомірно та своєчасно виконав визначені законодавством вимоги щодо декларування валютних цінностей, а відтак накладення відповідачем на позивача штрафних санкцій у розмірі 1 020 грн. є безпідставним, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001572220/0 від 30.06.2006 є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 03.02.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.