Постанова № 37096354, 28.01.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року справа № 823/4011/13-а

12 год. 15 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Руденко А.В.,

при секретарі - Чемерин О.В.,

за участю:

представника позивача - Ушанова О.В. (за довіреністю),

відповідача - Кошарного Г.І. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної екологічної інспекції у Черкаській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт будівельний» про зупинення господарської діяльності, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2013р. Державна екологічна інспекція у Черкаській області звернулася до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт будівельний», в якому просить тимчасово заборонити діяльність відповідача за місцем здійснення господарської діяльності за адресою: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев'янка, 7а до отримання ним дозволу на розміщення відходів та ліміту на утворення та розміщення відходів та тимчасово заборонити діяльність відповідача за місцем здійснення господарської діяльності за адресою: 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Дерев'янка, 7а з експлуатації джерел утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря до отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні 04.12.2013р. планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами на території відповідача було виявлено джерело викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а саме, піч - буржуйка на твердому паливі (дровах), при цьому, дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферу відсутній, що є порушенням ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». Крім того, у відповідача відсутній дозвіл на розміщення та ліміти на утворення та розміщення відходів на 2013 рік, чим порушено вимоги ст.ст. 32, 33 Закону України «Про відходи». Як наслідок, на підставі ч. 5 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» позивач має право звернутися до адміністративного суду з вимогами зупинити господарську діяльність відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив. У письмових запереченнях та усних поясненнях, наданих у судовому засіданні, зазначив, що факт належності відповідачу виявлених під час перевірки відходів, а саме: акумуляторів свинцевих відпрацьованих, масел та мастил моторних відпрацьованих, матеріалів фільтрувальних та обтиральних, зношених автомобільних шин, відходів поліетиленових матеріалів, паперової та картонної макулатури позивачем не доведено, та виявлені відходи не могли утворитися в результаті господарської діяльності відповідача, оскільки заміна шин та акумуляторних батарей транспортних засобів не проводилась у зв'язку з недовготривалим строком їх експлуатації. Вимоги про тимчасову заборону (зупинку) діяльності відповідача до отримання ним дозволу на розміщення відходів та ліміту на утворення і розміщення відходів є також необрунтованими, оскільки відповідно до Порядку про правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р. № 1218 їх наданню передує обов'язок місцевих державних адміністрацій до 1 лютого поточного року визначити перелік власників відходів, яким необхідно одержати дозвіл на утворення та розміщення відходів на наступний рік, тому отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів господарювання. Також послався на договір про надання послуг з вивезення побутових відходів №21 від 10.12.2013р. та договір №190 на купівлю втор сировини від 01.01.2013р., згідно з якими утворені у процесі господарської діяльності відходи передаються третім особам. Вимоги позивача стосовно тимчасової заборони (зупинки) діяльності відповідача внаслідок викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря є необгрунтованими, оскільки піч-буржуйка була встановлена в будинку охорони в місті Умані по вул. Дерев'янка,11 Б, натомість за місцезнаходженням торгового приміщення відповідача по вул. Дерев'янка, 7А стаціонарні джерела викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря відсутні. Крім цього, піч-буржуйка протягом часу судового розгляду справи була демонтована, про що повідомлено позивача письмово. З вказаних підстав просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Стандарт будівельний» зареєстроване як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 33872747 з 04.11.2005р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до довідки АБ № 613466 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, копії договору оренди від 01.07.2013 року № 4/13, укладеного між відповідачем та ТОВ МБТКП «Кредо - СВ» та пояснень відповідача, відповідач займається неспеціалізованою оптовою торгівлею будівельними матеріалами за адресою: 20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Дерев'янка, 7а, в торгівельному приміщенні загальною площею 700 кв.м.

04 грудня 2013 року на підставі наказу від 03.12.2013 року № 228 та направлення від 03.12.2013 року № 1981 посадовими особами Державної екологічної інспекції у Черкаській області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами відповідача, за результатами якої складено акт.

Перевіркою встановлено, що опалення сторожки, яка знаходиться на земельній ділянці площею 0,2 га, що належить відповідачу на праві власності, здійснюється за допомогою твердого палива (на дровах), при цьому викиди в атмосферне повітря здійснюються без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарним джерелом, внаслідок чого відповідачем порушено ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Також на території відповідача утворюються відходи, а саме: акумулятори свинцеві відпрацьовані, масла та мастила моторні відпрацьовані, матеріали фільтрувальний та обтиральний відпрацьовані, макулатура паперова та картонна, відходи етилену, утворення та розміщення яких здійснюється відповідачем без дозволу на розміщення та лімітів на утворення та розміщення відходів на 2013 рік, внаслідок чого порушено вимоги ст.ст. 32, 33 Закону України «Про відходи».

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998р №187/98-ВР (у подальшому - Закон №187/98-ВР) державний контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань контролю у сфері житлово-комунального господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, інші органи виконавчої влади.

Ст. 23-2 Закону №187/98-ВР передбачає, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері поводження з відходами належить здійснення державного нагляду (контролю) за виконанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами щодо: а) дотримання вимог виданих дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами; б) дотримання вимог виданих лімітів на утворення та розміщення відходів; в) складання і ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та реєстру місць видалення відходів; ґ) збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення, захоронення відходів.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992р. №2707-Х11 (у подальшому - Закон №2707-Х11) державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також іншими органами виконавчої влади.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. №454/2011 (у подальшому - Положення №454/2011) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України, входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до п. 4 п.п. 2 Положення №454/2011 Держекоінспекція України здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог: г) законодавства про охорону атмосферного повітря щодо наявності та додержання дозволів на викиди забруднюючих речовин (пункт «г»); законодавства про поводження з відходами щодо збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення, захоронення відходів (пункт «м»).

Відповідно до п. 6 Положення №454/2011 Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право: проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження (п.п. 5); перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження, свідоцтва) (п.п. 8); приймати рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції (п.п. 15).

Відповідно до п. 7 Положення №454/2011 Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).

Зокрема, згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Черкаській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.12.2011 року № 136 (надалі - Положення №136) Державна екологічна інспекція у Черкаській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується.

Відповідно до п.п. «г» п. 4.2 Положення №136 до повноважень Державної екологічної інспекції у Черкаській області віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, зокрема, щодо наявності та додержання дозволів на викиди забруднюючих речовин, а відповідно до п.п. «л» - здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами, зокрема збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення, захоронення відходів.

Таким чином, позивач наділений правом здійснювати перевірку дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря та законодавства про поводження з відходами, і у випадку наявності порушень звертатися з позовом до суду про зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.

Відповідно до ст. 1 Закону №187/98-ВР відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Ст. 32 «а» Закону №187/98-ВР передбачає, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Відповідно до ст. 33 Закону №187/98-ВР зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону №187/98-ВР порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює України.

Згідно п. 3 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98р. №1218 (у подальшому - Порядок №1218) ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.

П. 7 Порядку №1218 передбачає, що власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів.

Разом з цим, відповідно до п. 8 Порядку №1218 передбачено, що до категорій власників, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, належать власники відходів як вторинної сировини, які проводять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів (абз. другий цього пункту); та власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.1998р. №1360 «Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів» (абзац третій цього пункту). Власники відходів, зазначені в абзаці третьому цього пункту, подають щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг декларацію про відходи.

В свою чергу, п. 3 Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998р. №1360 (у подальшому - Порядок №1360), передбачає, що реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів - це комплексна система збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення та утилізації відходів. Складення і ведення реєстру здійснюють Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації за участю територіальних органів Держсанепідслужби. (п. 4 Порядку №1360).

Згідно з п. 2 Порядку №1360 об'єктом утворення відходів є юридична особа, що є виробником відходів.

П. 8 Порядку №1360 передбачає, що критерієм включення об'єктів утворення до реєстру є показник загального утворення відходів (Пзув), який розраховується за формулою: Пзув=5000хМ1+500хМ1+50хМ3+1, де М1, М2, м3 - умовні одиниці значення яких дорівнюють кількості утворених на об'єктах утворення відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 класи відповідно). До реєстру включаються об'єкти, для яких показник загального утворення відходів перевищує граничне значення, що дорівнює 1000 умовних одиниць.

Згідно з вказаними нормами ліміт на утворення та розміщення відходів встановлюється лише для юридичних осіб-власників відходів, для яких показник загального утворення відходів перевищує граничне значення, що дорівнює 1000 умовних одиниць.

Судом встановлено, що у акті перевірки від 04.12.2013р. не вказано, яка кількість відходів знаходилась у відповідача на момент перевірки, та яка кількість відходів утворюється у відповідача внаслідок здійснення ним господарської діяльності. Також у судовому засіданні відповідач не надав доказів, які б підтверджували утворення у відповідача відходів, показник загального значення яких перевищує 1000 умовних одиниць. Таким чином, позивач не довів, що відповідач підлягає включенню до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та, як наслідок, повинен отримати ліміти на утворення та розміщення відходів.

Відповідно до п. 10 Порядку №1218 Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації за поданням райдержадміністрацій до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Мінприроди, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік (п. 11 Порядку №1218).

Власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають Мінприроди та відповідним дозвільним центрам заяви про одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році (п. 12 Порядку №1218).

Мінприроди, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації розглядають заяви і до 1 липня видають дозволи на розміщення відходів (додаток 1 цього Порядку) або надсилають власникам відходів повідомлення з викладенням причин відмови у видачі дозволів, встановлюючи термін повторного подання необхідних документів (п. 13 Порядку).

На підставі одержаних дозволів власники відходів готують скориговані проекти лімітів на утворення та розміщення відходів (додаток 2) і до 1 вересня поточного року подають їх на: погодження Мінприроди (для утворення та розміщення небезпечних відходів); затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям (для утворення та розміщення інших відходів). Погоджені проекти лімітів на утворення та розміщення небезпечних відходів Мінприроди передає на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям (п. 14 Порядку №1218).

Дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Він може бути скоригований за клопотанням власника відходів щодо перегляду ліміту на утворення та розміщення відходів (п. 15 Порядку №1218).

За змістом вказаних норм умовою видачі дозволу на розміщення відходів є затвердження лімітів на їх утворення та розміщення. Беручи до уваги, що позивачем не доведено обов'язок відповідача отримати ліміти на утворення та розміщення відходів, як наслідок, позивачем також не доведено обов'язок відповідача отримувати дозвіл на їх розміщення.

Крім цього, суд погоджується з доводами відповідача про те, що умовою погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік є повідомлення Черкаської обласної державної адміністрації, оскільки така процедура передбачена пунктом 10 Порядку №1218. Оскільки відповідач вказане повідомлення не отримував, його обов'язок подати відповідну заяву до Мінприроди відсутній.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що встановлені під час перевірки відходи йому не належать, оскільки акт перевірки від 04.12.2013р. та протокол про адміністративне правопорушення №007359 від 04.12.2013р. підписані директором Білою С.В. без зауважень.

Щодо порушення ст. 11 Закону №2707-Х11суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону №2707-Х11 для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабінетом Міністрів України не менше одного разу на п'ять років за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч. 2 ст. 11).

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (ч. 5 ст. 11).

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (ч. 6 ст. 11).

До першої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об'єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництва або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об'єкти, які не належать до першої і другої груп (ч. 7 ст. 11).

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин (ч. 9 ст. 11).

Перелік нормативів, що встановлюються в галузі охорони атмосферного повітря, передбачений ст. 5 Закону №2707-Х11, а саме: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Відповідно до ст. 7 Закону №2707-Х11 нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок. Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються: норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела; технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать: поточні технологічні нормативи - для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю технологічних процесів; перспективні технологічні нормативи - для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні передових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

Згідно з п. 6 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1780, нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин для діючих стаціонарних джерел встановлюються за середніми показниками викидів, визначених для типів устаткування, де обсяги таких викидів є найменшими: для 12 відсотків типів устаткування - за наявності 30 чи більше типів; для 5 типів устаткування - за наявності менш як 30 типів.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, визначається Мінприроди.

Затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004р. № 317 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.09.2004р. за №1102/9701 Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел не передбачає такого типу устаткування, як піч-буржуйка.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що діюче законодавство не передбачає видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарним джерелом, яким є піч-буржуйка, оскільки нормативи граничнодопустимих викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин вказаним обладнанням не розробляються.

Відповідно до ст. 12 Закону №2707-Х11 господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для тимчасової заборони господарської діяльності відповідача у зв'язку з відсутністю дозволу на викиди забруднюючих речовин.

Згідно ч. 5 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування.

Згідно ч. 7 ст. 7 Закону на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінюючи встановлені при розгляді справи обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для повного або часткового зупинення господарської діяльності відповідача, а саме: порушення вимог ст.ст. 32, 33 Закону № та ст. 11 Закону №2707-Х11, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений 31 січня 2014 року.

Суддя А.В. Руденко