Рішення № 37087285, 11.02.2014, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19408/13-ц

пр. № 2/759/1096/14

11 лютого 2014 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чалої А.П.,

при секретарі - Котляр Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості по витратах на утримання будинку і прибудинкової території та

за комунальні послуги, -

В с т а н о в и в :

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість по витратах на утримання будинку і прибудинкової території та за комунальні послуги в сумі 4 845 грн. 18 коп. за період з 01.08.2012р. по 01.05.2013р. без нарахування за травень 2013р., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що наказом №287 Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 14.10.2002р. «Про передачу житлових будинків на обслуговування КП «Житло-Сервіс», позивачу передано на обслуговування житловий будинок по АДРЕСА_1. На підставі договору №637 про надання послуг від 04.05.2011р., укладеного між КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (Виконавець) і Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (Замовник), останній доручає та оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов*язання надавати послуги по: обробці, розміщенню та перерахуванню платежів населення за житлово-комунальні послуги, які поступили на розрахунковий рахунок Виконавця; розщеплення платежів населення здійснюється Виконавцем згідно наданих Замовником дислокації будинків та відомостей про реквізити підприємств-виробників комунальних послуг, баз даних нарахувань за фактично спожиті житлово-комунальні послуги по квартиронаймачам та власникам житла; виготовленню для квартиронаймачів та власників житла Рахунків на сплату житлово-комунальних послуг згідно бази нарахувань, наданих Замовником, а на підставі договору №638 про надання послуг, укладеного між тими ж сторонами 04.05.2011р., Замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов*язання надавати послуги, які передбачають надання та інформаційно-технологічне супроводження програмного забезпечення Виконавця на ПК Замовника, відповідно до Додатку №1 до договору. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 і відповідно є споживачем житлово-комунальних послуг, хоча від підписання Договору «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», підготовленого позивачем на підставі Типового договору, відмовився. Оскільки відповідач споживає та отримує житлово-комунальні послуги за адресою квартири АДРЕСА_1, власником якої він є, але не оплачує їх, у зв*язку із чим виникла заборгованість за період часу з 01.08.2012р. по 01.05.2013р. без нарахування за травень 2013р. в сумі 4 845 грн. 18 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 322, 382, 525, 526 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві і на порушення відповідачем вимог діючого законодавства та свого обов*язку як споживача на оплату спожитих житлово-комунальних послуг, а також пояснив про те, що відповідач споживає житлово-комунальні послуги, але не оплачує їх, відсутність між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не є правовою підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за вже отримані житлово-комунальні послуги, оскільки обов*язок відповідача підписати такий договір, виготовлений на підставі Типового договору, передбачено ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», від отримання яких відповідач не відмовлявся.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність та вказав про те, що, на його думку, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» є неналежним позивачем в даному спорі, оскільки не надає житлово-комунальні послуги, між ним і позивачем відсутні договірні відносини, розмір заборгованості в сумі 4 845 грн. 18 коп. не є обґрунтованим і доведеним, для нього, відповідача, не зрозуміло обслуговування якої саме прибудинкової території здійснює позивач, а також відповідач зазначив, що житлово-комунальні послуги за належною йому квартирою №40 по АДРЕСА_1 надаються, в квартирі є гаряче і холодне водопостачання, опалення, електропостачання, в будинку працює ліфт, прибирається прибудинкова територія і вивозиться сміття, але, на його думку, житлово-комунальні послуги, що надаються позивачем, є неналежної якості, зокрема, не завжди прибирається сніг у зимові місяці, в крані в його квартирі знаходиться брудна вода, якою він іноді користується, мали місце спроби відключення електропостачання.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача і його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» внесено до ЄДР та має юридичну адресу: м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, 25-Б (а.с. 30 - копія виписки з ЄДР) та діє на підставі Статуту (а.с. 33-37 - копія).

Наказом №287 Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 14.10.2002р. «Про передачу житлових будинків на обслуговування КП «Житло-Сервіс», позивачу передано на обслуговування житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 11 - копія наказу).

На підставі договору №637 про надання послуг від 04.05.2011р., укладеного між КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (Виконавець) і Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (Замовник), останній доручає та оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов*язання надавати послуги по: обробці, розміщенню та перерахуванню платежів населення за житлово-комунальні послуги, які поступили на розрахунковий рахунок Виконавця; розщеплення платежів населення здійснюється Виконавцем згідно наданих Замовником дислокації будинків та відомостей про реквізити підприємств-виробників комунальних послуг, баз даних нарахувань за фактично спожиті житлово-комунальні послуги по квартиронаймачам та власникам житла; виготовленню для квартиронаймачів та власників житла Рахунків на сплату житлово-комунальних послуг згідно бази нарахувань, наданих Замовником (а.с. 28 - копія договору).

Відповідно до договору №638 про надання послуг, укладеного між тими ж сторонами 04.05.2011р., Замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов*язання надавати послуги, які передбачають надання та інформаційно-технологічне супроводження програмного забезпечення Виконавця на ПК Замовника, відповідно до Додатку №1 до договору (а.с. 29 - копія договору).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що стверджується свідоцтвом про право власності від 30.01.2003р., яке зареєстровано в КП «Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об*єкти нерухомого майна» (а.с. 14-15 - копія).

В матеріалах справи є Договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, укладений між сторонами 21.03.2002р. (а.с. 16-17 - копія договору).

Листом №21-05/208 від 30.08.2012р. позивач направив відповідачу для підписання Договір «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» в двох примірниках, виготовлений позивачем на підставі Типового договору (а.с. 23 - копія листа із зазначенням додатків), від підписання якого відповідач відмовився і ця обставина в судовому засіданні сторонами не заперечувалась, у зв*язку із чим суд визнає її встановленою на підставі частини 1 ст.61 ЦПК України.

Як вказував представник позивача, ОСОБА_1 отримує житлово-комунальні послуги, але має заборгованість за період з 01.08.2012р. по 01.05.2013р. без нарахування за травень 2013р. в сумі 4 845 грн. 18 коп., про що надав суду розрахунки (а.с. 19, 20 - копії) і лист Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 18.05.2013р. №10-02/97 (а.с. 18 - копія).

Доказів в спростування таких обставин справи суду не надано.

Задовольняючи позов, суд виходив з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов*язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтями 20 та 21 вказаного вище Закону, визначені права та обов*язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, відповідно до яких споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов*язком виконавця - є надання таких послуг вчасно та відповідної якості.

Пунктом 10 ч.3 ст.20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у п.23 Правил та п.20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630.

Крім цього, відповідно до загальних умов виконання зобов*язання, встановлених ст.526 ЦК України, зобов*язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов*язань.

Згідно з частиною 1 ст. 509 ЦК України, зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку.

За змістом частини 1 ст.901, частини 1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов*язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов*язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов*язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов*язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов*язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов*язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов*язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі фактично укладеного договору про надання послуг, зокрема житлово-комунальних, є грошовим зобов*язанням, у якому, серед інших прав і обов*язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов*язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Такий правовий висновок зроблено, також, в Постанові Верховного Суду України №6-68 від 20.06.2012р., яка є джерелом права.

Згідно частини 4 ст.319 ЦК України, власність зобов*язує.

У відповідності до ст.322 ЦК України, власник зобов*язаний утримувати майно, що йому належить…

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

В спірному випадку, відповідач, як власник квартири, користується наданими позивачем послугами, але не сплачує їх. Сам відповідач в судовому засіданні визнав факт дання і отримання ним житлово-комунальних послуг і підтвердив їх часткову оплату, хоча вважав таку часткову оплату спожитих житлово-комунальних послуг помилковою.

Але, діюче законодавство не містить правових норм, які б звільняли споживача від сплати за фактично отримані житлово-комунальні послуги.

Так, згідно зі ст.614 ЦК України, особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов*язання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов*язання.

Вказаний вище правовий висновок викладений в Поставної Верховного суду України №6-6 від 27.03.2013р., що також, є джерелом права.

Крім зазначеного вище, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №1875-IV від 24.06.2004р.) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов*язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст.4 Закону № 1875-ІV від 24.06.2004р. передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст.208 ЦК України, правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частині 1 ст.206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов*язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини 1 ст.203, частини 1 ст.215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас частиною 1 ст.19 Закону №1875- IV від 24.06.2004р. передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов*язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини 3 ст.20 Закону №1875-IV від 24.06.2004р. передбачений обов*язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов*язок відповідає зустрічному обов*язку виконавця, визначеному пункті 3 частини 2 ст.21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч.3 ст.6, ч.1 ст.630 ЦК України, ст.ст. 19- 21 Закону №1875-IV від 24.06.2004р., постанови №529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов*язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов*язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов*язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст. 19, 20 Закону №1875-IV від 24.06.2004р.

Вказаний правовий висновок зроблений Верховним судом України в поставної №6-110 від 10.10.2012р., що, також, є джерелом права.

Як встановлено в даному спорі, договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що був запропонований до підписання відповідачу, підготовлений позивачем на підставі Типового договору згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №529, а тому ОСОБА_1 не мав права не підписувати вказаний договір і його відмова як споживача послуг від укладення вказаного вище договору суперечить вимогам ч.3 ст.6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст. 19, 20 Закону №1875-IV від 24.06.2004р.

Таким чином, посилання відповідача в обґрунтування заперечення проти позову на ті обставини, зокрема, що, на його думку, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» є неналежним позивачем в даному спорі, оскільки не надає житлово-комунальні послуги, між ним і позивачем відсутні договірні відносини, розмір заборгованості в сумі 4 845 грн. 18 коп. не є обґрунтованим і доведеним, для нього, відповідача, не зрозуміло обслуговування якої саме прибудинкової території здійснює позивач, позовних вимог не спростовують, в матеріалах справи є письмові належні та допустимі докази належності Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» як позивача, оскільки останній на відповідній правовій підставі здійснює обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, між позивачем і виконавцями житлово-комунальних послуги існують договірні правовідносини, а не підписання відповідачем договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, виготовленого на підставі Типового договору, не свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за вже спожиті житлово-комунальні послуги, а навпаки свідчить про порушення відповідачем вимог діючого законодавства, зокрема, ч.3 ст.6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст. 19, 20 Закону №1875-IV від 24.06.2004р.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, сам відповідач не заперечує отримання ним житлово-комунальних послуг за адресою належної йому на праві власності квартири, хоча заперечує їх якість, що, також, не може бути правовою підставою для відмови в позові.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зав*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні належними і допустимими доказами, поясненнями відповідача, які ґрунтуються на його особистих припущеннях, не спростовані, у зв*язку із чим правові підстави для відмови в позові відсутні, а тому позовні вимоги суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню 229 грн. 40 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 203, 208, 206, 215, 319, 322, 382, 509, 525, 526, 614, 626, 627, 628, 630, 638, 642, 643, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 4, 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.23 Правил та п.20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630., ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування», постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009р. №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», Правовими висновками Верховного Суду України як джерелом права, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Києва, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що мешкає в АДРЕСА_1, на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м.Київ, Дніпровська Набережна, 25-Б; р/р №2600814174 в ПАТ «Полтава-Банк», МФО 331489, код ЄДРПОУ 31025659) заборгованість по витратах на утримання будинку і прибудинкової території та за комунальні послуги в загальній сумі 4 845 (чотири тисячі вісімсот сорок п*ять) грн. 18 коп. і 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: