Рішення № 37084492, 06.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/705/14 06.02.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/705/14

за позовом публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-

АВТО» в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства

Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

про стягнення 17 543,31 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Костенко А.О., довіреність № 104-1-4/37-Ю від 20.12.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-АВТО» в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 17 543,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 35-03/00010245/1.1.2.00 від 06.06.2013р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля «ЗАЗ», державний номер АА 9782 МС, а тому відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, ч. 1 ст. 1191, ст. 1187 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Mitsubishi», державний номер АА 9058 НІ, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу. Відповідач вимогу позивача не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р. порушено провадження у справі № 910/705/14 та призначено її розгляд на 06.02.2014р.

Присутній у судовому засіданні 06.02.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 21.01.2014р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 21.01.2014р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві. Відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 24.01.2014р.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 2 ст. 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування", є видом добровільного страхування.

В статті 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

06.06.2013р. між ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-АВТО» в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (далі - позивач, страховик) та Чуприною Романом Григоровичем (далі - страхувальник) укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 35-03/00010245/1.1.2.00 (далі - Договір), за яким був застрахований автомобіль «ЗАЗ», державний номер АА9782МС.

Пунктом 21 Договору передбачено, що строк дії договору починається з 06.06.2013р. та діє до 07.06.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ДАІ № 9217251 на перехресті вул. Бурмистенка/вул. Васильківської в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «ЗАЗ», державний номер АА9782МС, під керуванням Чуприною Романом Григоровичем та «Mitsubishi», державний номер АА9058НІ під керуванням Пузька Сергія Володимировича.

В результаті ДТП автомобілю «ЗАЗ», державний номер АА9782МС було спричинено механічні пошкодження.

Як вбачається з постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 19.07.2013р. у справі № 752/11476/13-п провадження № 3/752/4188/13, Пузька Сергія Володимировича визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Висновку № 315 від 04.07.2013р. автотоварознавчого дослідження, транспортного засобу «ЗАЗ», державний номер АА9782МС, вартість відновлювального ремонту внаслідок пошкодження транспортного засобу склала 18 827,14 грн.

Зазначене ДТП згідно з умовами Договором, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 000010870 від 16.07.2013р., відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 17 543,31 грн.

Дану суму страхового відшкодування позивач через свого страхового агента - ТОВ Євроасистенс», що діяв на підставі Договору доручення (агентський договір) № 277/14/2300 виплатив особі, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу, що підтверджується платіжним дорученням № 6897 від 12.08.2013р. на суму 17543,31 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність Пузька С.В., на момент скоєння ДТП, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № АС/1911582 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відтак позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 29.08.2013р. звернувся до відповідача з заявою вих. № 10870/25ДЮ від 27.08.2013р. про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу в розмірі 17 543,31 грн., яка отримана відповідачем 02.09.2013р., про що свідчить поштове повідомлення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було здійснено дії, спрямовані на виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регрес) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 17 543,31 грн. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи. Водночас, відповідач не надав доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

При цьому, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до договору (полісу) № АС/1911582 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, встановлено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн., франшиза - 999,99 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем сума основного боргу підлягає зменшенню на суму франшизи та становить: 17 543,31 грн. - 999,99 грн. = 16 543,32 грн.

Враховуючи вищевикладене, стягненню підлягає 16 543,32 грн. відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку із частковим задоволенням позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40, код ЄДРПОУ 20602681) на користь публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-АВТО» в особі Центральної філії публічного акціонерного товариства Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, пров. Ново-Печерський, 19/3, код ЄДРПОУ 25965081) 16 543 грн. 32 коп. - відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу, 1722 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.02.2014р.

Суддя А.І. Привалов