Постанова № 37081878, 04.02.2014, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 лютого 2014 р. Справа № 802/5015/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Побережської В.В.

представника позивача: Арустамян А.Е., Опанасюка П.П.,

представника відповідача: Сірака А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства "Нафтотрейдинг"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство "Нафтотрейдинг" (далі - ПП "Нафтотрейдинг") з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані рішення, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи. Не погоджуючись з висновками податкової інспекції, позивач також вказує на те, що відповідачем під час проведення перевірки не були досліджені всі первинні документи, які слугували підставою для відображення позивачем відомостей до бухгалтерського та податкового обліку.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надавши суду письмові заперечення (т. 4 а.с. 135-141), в яких вказав, що встановлені перевіркою порушення податкового законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, Вінницька ОДПІ, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на думку представника відповідача, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані, суд встановив наступне.

Приватне підприємство "Нафтотрейдинг" зареєстроване 11.04.2000 року реєстраційною палатою Вінницької міської ради, перебуває на обліку у Вінницькій ОДПІ з 19.04.2000 року та є платником податку на додану вартість.

В період з 29.10.2013 року по 18.11.2013 року Вінницькою ОДПІ, на підставі направлення від 30.10.2013 року, проведено планову виїзну перевірку ПП "Нафтотрейдинг" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Результати перевірки оформлено актом від 25.11.2013 року № 1052/2202/30836601 (а.с.26-70). Відповідно до його висновків, за наслідками перевірки встановлено порушення позивачем:

- п. 3.1, пп. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування податку па прибуток підприємств" та п. 134.1 ст. 134, пп. 135.1, 135.4.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст.138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього у сумі 251726 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року - 3097 грн.; за 1 квартал 2011 року - 4275 грн.; за 2 квартал 2011 року 19051 грн.; за 3 квартал 2011 року - 16954 грн.; за 4 квартал 2011 року 24844 грн.; за 1 квартал 2012 року - 26142 грн.; за 2 квартал 2012 року - 50393 грн.; за 3 квартал 2012 року - 55692 грн.; за 4 квартал 2012 року - 51278 грн.;

- п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 14.1.179 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13554,00 грн., в тому числі: за грудень 2010 року в сумі - 2478 грн.; за березень 2011 року в сумі - 3420 грн.; за червень 2011 року в сумі - 2816 грн.; за вересень 2011 року в сумі - 1868 грн.; за грудень 2011 року в сумі 2972 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларацій) всього в сумі 41233 грн. в т.ч. за грудень 2012 року в сумі - 41233 грн.

Враховуючи виявлені порушення, Вінницька ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0007342201, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 251726,00 грн. основного платежу та 46652 грн. штрафної санкції; податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року за № 0007352201, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 13554 грн. основного платежу та 1831 грн. штрафної санкції; податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 року за № 0007362201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 41233,00 грн. (том 1 а.с. 11-12, 71).

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із ч. 1 ст. 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 288 від 24.05.1995 року, первинний документ - це письмове свідоцтво, що фіксує або підтверджує господарську операцію, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Надаючи оцінку висновкам податкового органу, відображених в акті № 1052/2202/30836601 від 25.11.2013 року, які слугували підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Як свідчить зміст акту перевірки та заперечення відповідача, ПП "Нафтотрейдинг" не включено до складу доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) вартість фактично наданих послуг зберігання палива покладодавцеві, а також, не включило до податкових зобов'язань з ПДВ суму вартості послуг із зберігання палива прийнятого позивачем від покладодавців, яке залишилось на зберіганні в наступних податкових періодах, (дебіторська заборгованість на початок на початок звітного періоду по рахунку 028.1 "товари прийняті на зберігання").

В судовому засіданні судом встановлено, що визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 298378 грн. було зроблено лише на підставі квартальних оборотно-сальдових відомостей по збалансованому рахунку 028.1 "Товари на зберіганні", без врахування Картки рахунку: 028.1., первинних бухгалтерських документів, специфіки господарської діяльності позивача, істотних умов укладених ним правочинів та облікової політики, які беззаперечно спростовують висновки відповідача.

Так, в ході перевірки перевіряючими встановлено, що послуги за зберігання нараховувались лише на обсяг злитого палива за квартал в розмірі зазначеному договором відповідного зберігання. Залишок палива, якій рахується по дебетовому сальдо на початок наступного податкового періоду та зберігається в наступному періоді, послуги зберігання не нараховувались.

Суд критично ставиться до вищезазначених висновків податкового органу з огляду на наступне.

На підтвердження правомірності відображення в декларації з податку на прибуток отриманого доходу представниками позивача були надані та долучені до матеріалів адміністративної справи картки рахунку 028.1 за період який перевірявся та оборотно-сальдові відомості за той самий період.

Також, судом були досліджені та долучені до матеріалів адміністративної справи, надані представниками позивача, договори зберігання та відпустки нафтопродуктів з покладодавцями, а саме: договір зберігання № 20111 від 01.01.2011 року, укладений з ПП "Фірма Нафтосінтез"; договір № 100902 від 10.09.2012 року, укладений з ТОВ "Оксал", договір № 170512 від 17.05.2012 року, укладений з ТОВ "НК-Віфарт"; договір № 230112/115 від 23.01.2012 року, укладений з ТОВ "Мобільний термінал"; договір № 170712 від 17.07.2012 року, укладений з ТОВ "ЮКРА"; договір № 090812 від 09.08.2012 року, укладений з ПП "А.Е.К." Аграрно-експортна-компанія"; договір № 21021 від 21.02.2012 року, укладений з ТОВ "Фітеко"; договір № 150212 від 15.02.2012 року, укладений з ТОВ "Кир-Х"; договір № 30911 від 22.09.2011 року, укладений з ТОВ ТД "Галев ЛТД"; договір № б/н від 30.08.2010 року, укладений з ПП "Орлен", та додаткова угода до договору від 30.08.2010 року; договір № 10111 від 01.01.2011 року, укладений з ТОВ "Вінакольд"; договір №13-08/ХР від 13.08.2010 року, укладений з ТОВ "Вінакольд"; договір № 10-09/01ХР від 01.11.2010 року, укладений з ПП "Фірма Нафтосинтез"; договір № 280412 від 28.04.2012 року та додаткова угода до договору від 28.04.2012 року.

Дослідивши зазначені договори зберігання та відпустки нафтопродуктів судом встановлено, що вартість наданих послуг та строк зберігання палива є відмінними у кожному окремому випадку.

В розділі 4 «Порядок розрахунків», укладених позивачем договорів зберігання, визначена ціна за 1 (один) календарний місяць, який починає свій відлік з моменту зливу нафтопродукту та закінчується через 30 (тридцять) діб з моменту зливу. Тобто, з аналізу картки рахунку по кожному контрагенту та виду палива по даті прийому (зливу) палива можливо дійти висновку, що протягом періоду, що перевірявся, строк зберігання злитого (отриманого) палива не становив більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Єдиною сталою величиною є встановлений наказами про облікову політику позивача момент початку (30 календарних днів з дати зливу палива) відліку такого строку.

Крім того, в договорах зберігання, укладених з TOB "Мобільний термінал", TOB "Фітеко", TOB "Кир-Х" встановлена одноразова плата за зберігання, яка сплачувалась при прийомі (зливі) нафтопродуктів і за весь період зберігання.

Водночас, посадовими особами відповідача не досліджено юридичний зміст договору зберігання, укладеного позивачем з TOB "Оксал", який полягає у тому, що TOB "Оксал" не зливав своє власне паливо у резервуари, а купував те паливо, яке вже знаходилось на зберіганні ПП "Нафтотрейдинг". Таким чином, як пояснив в судовому засіданні представник позивача, перехід права власності відбувався по акту прийому-передачі. Ціна за таку операцію є обґрунтовано меншою (становить лише 20 грн./тонна), оскільки витрат на прийом (злив) нафтопродуктів сторони договору не несли.

За таких обставин, самостійне збільшення відповідачем начебто отриманого ПП "Нафтотрейдинг" доходу від TOB "Оксал" в сумі 72321 грн., в тому числі ПДВ 12053,50 грн., із розрахунку 40 грн. за тону, не підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Одночасно слід зауважити, що в процесі перевірки жодних зауважень щодо форми і змісту первинних документів, наданих позивачем до перевірки, від відповідача не надходило. В самому Акті перевірки також не зазначено про невідповідність первинних документів позивача вимогам чинного законодавства України.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про не включення до складу доходів вартості послуг із зберігання палива, прийнятого ПП "Нафтотрейдинг" від поклажодавців, яке залишалось на зберіганні в наступних податкових періодах.

Також суд критично ставиться до висновків акту перевірки № 1052/2202/30836601 від 25.11.2013 року, згідно яких податковим органом встановлено порушення, в результаті чого занижено податок на додану вартість та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларацій) всього в сумі 41233 грн. в т.ч. за грудень 2012 року в сумі 41233 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 138.2., 138.4 ст. 138 ПК України позивач враховував витрати на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення витрат платником податку в звітному періоді та пов'язані з наданням послуг по зберіганню нафтопродуктів у цьому ж періоді.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16, "Витрати", самі витрати обліковуються із застосуванням рахунків класу 8,9 (витратні рахунки).

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 унормовано, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством.

Останньому кореспондує абз. 3 розділу 1 Інструкції № 291 "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, обов'язків та господарських операцій підприємств, організацій", згідно якому субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватись введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї інструкції та управлінських потреб.

Тотожний принцип затверджений ч. 5 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" згідно якої підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством.

Позивачем, на виконання вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, розроблено та видано наказ від 01.11.2009 року № 3-ОП "Про облікову політику підприємства на 2010 рік" та наказ від 31.03.2011 року № 17-ОП "Про облікову політику підприємства "Нафтотрейдинг", у яких, зокрема, визначено робочий план рахунків, чітко регламентована методика формування собівартості наданих послуг по зберіганню, перелік і склад інших витрат діяльності та інших виробничих витрат (том 1 а.с. 14-21).

Таким чином, судом встановлено, що позивач враховував витрати виключно на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення витрат платником податку в звітному періоді та пов'язані з наданням послуг по зберіганню нафтопродуктів у цьому ж періоді, що цілком відповідає вимогам ст. 138 ПК України.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідач в судовому засіданні не заперечував факту наявності та надання таких документів до перевірки.

Також суд зазначає, що в акті перевірки № 1052/2202/30836601 від 25.11.2013 року також не зазначено про невідповідність первинних документів позивача вимогам чинного законодавства України.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 298378 грн. та з податку на додану вартість в сумі 15385 грн. не ґрунтується на нормах чинного законодавства та є протиправним.

Також в акті перевірки зазначено, що позивачем безпідставно віднесено до складу "Інші витрати" витрати у вигляді земельного податку та орендної плати на землю, яка не є власністю, не знаходиться в оренді ПП "Нафтотрейдинг" та не використовується в господарській діяльності підприємства в сумі 22352 грн.

Суд не погоджується з вищезазначеним твердженням податкового органу, оскільки, як пояснили представники позивача в судовому засіданні та не заперечувалось представником відповідача, 27.01.2012 року між ПП "Нафтотрейдинг" та TOB "Вінакольд" укладено договори купівлі-продажу, предметом яких були АЗС, які знаходяться за адресою: Вінницька область, смт. Тиврів, вул. Матросова, 30 та смт. Літин, вул. Радянська, 72.

Земельні ділянки, на яких розташовані придбані АЗС належать Тиврівській та Літинській сільським радам відповідно та до укладення договорів купівлі-продажу знаходились у оренді TOB "Вінакольд".

Частиною 1 ст 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Останньому кореспондує припис ч. 2 ст. 120 ЗК України згідно якому якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до пп. 14.1.73 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, землекористувачами визнаються юридичні та фізичні особи, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Таким чином, з огляду на вказани приписи законодавства, суд вважає, що з моменту набуття позивачем права власності на будівлі АЗС, позивач отримав право безпосереднього користування (оренди) земельних ділянок, на яких розташовані АЗС, отже позивач є землекористувачем в розумінні Податкового кодексу України.

В свою чергу, в матеріалах справи містяться договори оренди нежитлових приміщень за якими придбані АЗС надані в оренду іншим суб'єктам господарювання, а також акти прийому-передачи приміщення та калькуляція до договорів.

Суд зазначає, що наявність зазначених договорів оренди договорів оренди № 27011-ТВ від 27.01.2012 року та № 27011-ЛТ від 27.01.2012 року, за якими придбані у TOB "Вінакольд" АЗС надані в оренду іншим суб'єктам господарювання беззаперечно підтверджують факт використання даних земельних ділянок у господарській діяльності позивача.

Крім того, на сторінках 37-38 Акту перевірки відповідач самостійно визнав юридичні факти як належності цих земельних ділянок позивачу, так і використання їх у господарській діяльності, чим спростував висновки, щодо завищення задекларованих показників в рядку 06.4 Декларації "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" в сумі 22 352 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких грунтуються його вимоги, в той час, як відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області № № 0007342201, 0007352201, 0007362201 від 12.12.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Нафтотрейдинг" судовий збір у розмірі 458,80 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України (банк одержувача - ГУ ДКСУ у Вінницькій області, код банку 802015, р/р 31219206784002) судовий збір в сумі 4129 грн. 20 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Альчук Максим Петрович