Ухвала суду № 37080316, 05.02.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 119/7332/13-а

05.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондрак Н.Й.,

суддів Щепанської О.А. ,

Лядової Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Блейз І.Г.) від 18.12.13 у справі № 119/7332/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Феодосійського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим (вул. Русская, б. 6, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування рішення в.о.начальника Феодосійського ВГІРФО МВ ГУ МВС України в АР Крим від 15 травня 2012 року, яким його примусово повернуто в країну походження - Вірменію, зобов'язано покинути територію України до 15 червня 2012 року, заборонено в'їзд в Україну на термін 3 роки. Позивач дізнався про ухвалене рішення, отримавши у серпні 2013 року відповідь ГУ ДМС України в АР Крим № 01-01/П-19 від 29 липня 2013 року. Зазначає, що спірне рішення не відповідає вимогам закону, крім того, на час прийняття спірного рішення він перебував у фактичних шлюбних відносинах, вони вели спільне господарство, на даний час він одружений і його дружина чекає дитину, у звязку з чим вказане рішення може негативно вплинути на подальше збереження сім'ї позивача.

Постановою Феодосійського міського суду АР Крим від 18 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даною постановою, позивач оскаржив її. Вимоги апеляційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги з наведених в ній підстав. Після оголошеної в судовому засіданні перерви для огляду його національного паспорту в судове засідання не зявився та надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача не з'явився, повідомлений завчасно та належним чином. Надав клопотання про розгляд справи за відсутності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач прибув на територію України 24 грудня 2011 року та перебував поза межами встановленого Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМ України від 15.02.2012, № 150, строку. Питання щодо продовження строку перебування на території України у відповідності до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", позивачем не вирішувалося.

Факт незаконного перебування на території України підтверджено постановами Феодосійського міського суду від 15 травня 2012 року про притягнення позивача та ОСОБА_3, яка надала йому житлову площу та не забезпечила у встановленому порядку його своєчасної реєстрації з 23.02.2012 року, до адміністративної відповідальності за ст.ст. 203, 205 КУпАП.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з встановлення факту незаконного перебування на території України та, відповідно, відсутності правових підстав для задоволення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Таким чином, оскільки позивач порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідач правомірно на підставі статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" разом з прийняттям рішення щодо примусового повернення позивача прийняв рішення і про заборону подальшого вїзду в Україну.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги позивача про неправомірність оскаржуваного рішення з тих підстав, що на території України проживає його вагітна дружина, з якою він спільно проживав на час прийняття спірного рішення і дане рішення буде перешкоджати йому в спілкуванні з сімєю, оскільки вони не мають правового значення для вирішення спору. Крім того, шлюб укладено після прийняття рішення, як і настала вагітність його дружини та даним доводам була надана належна оцінка судом першої інстанції.

Колегія суддів також вважає неспроможними посилання апеляційної скарги на Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» від 23.04.2012 року №353/271/150, затверджену спільним наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ, оскільки даний нормативно-правовий акт набув чинності з 11 червня 2012 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про відсутність повноважень у в.о. начальника Феодосійського ВГІРФО МВ ГУ МВС України в АР Крим станом на 15 травня 2012 року приймати зазначене рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Під час вирішення судами питання визначення належного відповідача у справах, пов'язаних із наданням статусу біженця, у зв'язку з ліквідацією Державного комітету України у справах національностей та релігій відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року N 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" або у разі можливої ліквідації органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, обов'язки яких пов'язані з виконанням державних функцій, необхідно враховувати, що відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Зокрема, порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України від 17 березня 2011 року N 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади". Частиною першою вказаної статті передбачено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Відповідно до частини п'ятої цієї статті міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (частина сьома статті 5 Закону України від 17 березня 2011 року N 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади").

Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (частина восьма статті 5 Закону). Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 5 Закону). На виконання частини дев'ятої статті 5 Закону постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року N 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Пунктом 12 цього Порядку встановлено, що орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Президента України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Президентом України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій. Акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій (пункт 13 Порядку). Пунктом 14 право підписувати документи щодо здійснення повноважень та виконання функцій з формування і реалізації державної політики у визначеній Президентом України сфері до дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України, зазначеним у пункті 13 цього Порядку, має керівник органу виконавчої влади, що припиняється (у разі його звільнення - заступник такого керівника), а після зазначеного дня - керівник утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов'язки органу виконавчої влади, що припиняється. До видання наказу МВС України № 992 від 31.10.2012 року, тобто і станом на час прийняття оскаржуваного рішення, Феодосійський ВГІРФО МВ ГУ МВС України в АР Крим був наділений повноваженнями щодо ухвалення рішень про примусове повернення в країну походження та заборону вїзду в Україну на певний термін.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення в.о. начальника Феодосійського ВГІРФО МВ ГУ МВС України в АР Крим від 15 травня 2012 року прийнято відповідно до законодавства України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені у судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

З врахуванням частини 9 статті 183-5 КАСУ позивачу належить повернути сплачений судовий збір.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18.12.13 у справі № 119/7332/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18.12.13 у справі № 119/7332/13-а - залишити без змін.

Повернути ОСОБА_2 судовий збір в сумі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп., сплачений на рахунок 31217206781001, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717 згідно квитанції № ПН 28100 від 31 січня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Н.Й. Кондрак

Судді підпис О.А.Щепанська

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Н.Й. Кондрак