Рішення № 37079519, 05.02.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.02.2014 Справа № 905/559/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро», м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еста Холдинг», м. Донецьк

про стягнення збитків у сумі 143 615 грн. 53 коп.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - Лукань М.О., довіреність від 24.12.2013, Чумаков А.В., довіреність від 24.12.2013;

від відповідача - Арсоєв Р.Т., довіреність від 24.12.2013.

Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еста Холдинг» (далі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 143 615 грн. 53 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 27.09.2007 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна. Земельна ділянка, на якій розташоване майно, знаходилась у користуванні позивача на підставі договору оренди земельної ділянки, який є припиненим внаслідок відчуження нерухомого майна позивача. Позивач продовжував сплачувати орендну плату за земельну ділянку. Листом від 10.04.2013 позивач повідомив орендодавця про набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на орендованій земельній ділянці іншою особою та припинив сплату грошових коштів за земельну ділянку. 18.10.2013 позивачем було отримано від Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська податкове повідомлення-рішення, за яким позивачу було донараховано, зокрема, 143 615грн. 53коп. штрафних санкцій, які позивач просить стягнути з відповідача, вважаючи зазначену суму завданими відповідачем збитками.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з посиланням на те, що позивач у добровільному порядку продовжував виконувати договір оренди та сплачувати орендну плату, з боку позивача не вимагалось жодного разу ніякої виплати будь-яких грошових коштів з відповідача. Крім того, зазначає, що нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку, що позивачем здійснено не було.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

30.11.2003 між Дніпропетровською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро», яке було перейменоване відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» у Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а позивач приймає в оренду на умовах договору земельну ділянку, площею 7,9732 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Журналістів, 9, для фактичного розміщення виробничої бази (а.с.43-46).

Відповідно до п. 2.1. Договору, загальний строк договору оренди - до 30.07.2018.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору оренди земельної ділянки встановлено, що сума орендної плати за користування земельною ділянкою на термін дії договору складає 3 193 997,75 грн. Орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року.

27.09.2006 між Закритим акціонерним товариством «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКМ Істейт», назву якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Еста Холдинг», що підтверджується статутом, затвердженим протоколом загальних зборів учасників №95 від 19.02.2013 (а.с.55-71), був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується передати нерухоме майно у власність відповідача згідно з додатком 1, яке розташоване за адресою: місто Дніпропетровськ по вул. Журналістів, будинок 9, а відповідач зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену в договорі грошову суму (а.с.38-42).

Згідно ч.3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачається, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, виходячи з наведеного, особі, якій перейшло право власності на будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, переходить право оренди на цю земельну ділянку, а договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки припиняється.

За приписом ч.1,2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування- орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Тобто вимоги зазначених законодавчих актів передбачають певну процедуру набуття у користування земельних ділянок та відповідного оформлення договірних правовідносин. При цьому зміна власника на об'єкт нерухомості надає лише відповідні підстави для переоформлення права користування земельною ділянкою. В даному випадку Закон не передбачає автоматичного переходу прав та обов'язків у зобов'язанні з оренди земельної ділянки від первісного власника об'єкту нерухомості до його набувача. Вказана зміна є можливою лише за умови належного виконання набувачем нерухомого майна вимог Закону щодо укладання договору оренди з додержанням встановленої процедури.

У відповідності до наданих суду документів та розрахунків вбачається, що позивач навіть після укладання Договору купівлі-продажу продовжував сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Так, за період з 2003 року по 2013 рік позивачем сплачено на користь Дніпропетровської міської ради орендної плати - за 2003 рік 35 488,88 грн., за 2004 рік 212 933,18 грн., за 2005 рік 212 933,18 грн., за 2006 рік 220 385,84 грн., за 2007 рік 220 385,84 грн., за 2008 рік 1 282 522,50 грн., за 2009 рік 1 759 349,40 грн., за 2010 рік 1 863 120,34 грн., за 2011 рік 1 863 120,34 грн., за 2012 рік 276 391,86 грн., за 2013 рік 76 007,78 грн.

Разом з тим, лише 10.04.2013 позивач листом №29 повідомив орендодавця про те, що позивач фактично частково втратив право на користування земельною ділянкою, набуте за договором оренди земельної ділянки, у зв'язку із набуттям відповідачем права власності на об'єкти нерухомості, розташовані на зазначеній земельній ділянці. З тієї ж дати позивач припинив сплату грошових коштів на користь орендодавця, у зв'язку з відсутністю правових підстав для виконання вказаного обов'язку.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 10.04.2013, внаслідок відчуження нерухомого майна позивачем та його письмової відмови від договору та, відповідно, у позивача з 10.04.2013 не виникало обов'язку з оплати орендної плати за договором оренди.

17.10.2013 Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0004532204, в якому зазначено про порушення позивачем Податкового кодексу України, у зв'язку із чим, позивачу була нарахована сума грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 574 462грн. 11коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 143 615грн. 53коп. (а.с.49).

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 224 ГК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч.2 ст.623 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

При цьому, необхідними умовами цивільно-правової відповідальності з відшкодування збитків за загальними правилами є: протиправність поведінки, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у вигляді відшкодування збитків також є вина боржника, однак, кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

За змістом вказаних вимог чинного законодавства України передбачений обов'язок сплати збитків до складу яких включаються саме понесені витрати управленої сторони, однак позивач будь-яких документів, які б свідчили про сплату ним штрафних санкцій у розмірі 143 615грн. 53коп. не надав.

Крім того, відповідно до п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з п.56.1 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.56.2 ст.56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Позивач, як вбачається з матеріалів справи, не оскаржував до суду повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податковою інспекцією міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

З урахуванням того, що позивачем при поданні позову судовий збір був сплачений в більшому розмірі, ніж передбачено ст.4 Закону України «Про судовий збір», переплачена сума судового збору у розмірі 10 грн. 69 коп., згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повернути з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству «Дніпропетровський пивоварний завод «Дніпро» (код ЄДРПОУ 30561920) судовий збір у розмірі 10 грн. 69 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням №489 від 25.12.2013 на загальну суму 1 218грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 05 лютого 2014 року.

Суддя О.В. Говорун