Постанова № 37076681, 29.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 32065/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.,

за участю секретаря Губач Х.І.

представника відповідача Федючок В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Статус Авто» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року в справі № 2а-3424/10/2270/3 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Статус Авто» до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2010 р. у справі № 2-а-3424/10/2270/3 за позовом ТзОВ «Автоцентр Статус Авто» до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.10.2009 р. №0003632301/0/8721 за платежем податок на прибуток на суму 16540 грн. - основний платіж, 4309 грн. - штрафні санкції; № 0003632301/0/8720 за платежем податок на додану вартість 16712 грн. - основний платіж, 8356 грн. - штрафні санкції, у позові було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована незаконністю висновків суду першої інстанції про безпідставність віднесення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами за договором №7008К49 від 17.12.2008 р. в світлі п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. 5.5.1. цього закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у т.ч. за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Ст. 5.11. цього закону заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат, а згідно із ст. 5.3.9. цього закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Посилається на те, що господарська діяльність має спрямовуватись на одержання доходу, а не прибутку. Відтак, в світлі ухвали ВАСУ від 08.04.2010 р. у справі №К-8049/10 право на включення витрат до податкового кредиту та валових витрат підприємства безпосередньо визначається зв'язкові цих витрат з господарською діяльністю, спрямованістю цих витрат на отримання доходу, але не обов'язковою прибутковістю окремої операції. Вважає також неправомірним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності віднесення до валових витрат затрат на виготовлення зовнішньої реклами, з посиланням на відсутність можливості ідентифікувати зміст та обсяг господарської операції. Стверджує, що судом першої інстанції не було надано оцінку доказам: зразкам рекламних проспектів, договору оренди бігбордів, фотозвітам, включенням виконавцем зовнішньої реклами сум за виписаними ним податковими накладними до податкового кредиту. Суперечить доказам і висновок суду першої інстанції щодо завищення податкового кредиту по операціях, не пов'язаних з господарською діяльністю та предмет фактичної поставки яких неможливо ідентифікувати: проектні роботи по встановленню системи порошкового пожежогасіння та встановлення системи відео спостереження та системи охоронної сигналізації в світлі договору №06/10-08/1, акту виконаних робіт №1 від 24.10.2008 р. на 33418,88 грн., довідки форми КБ-3, посвідчення якості, доказів оплати за виконані роботи, податкових накладних, акту прийняття в експлуатацію установок та систем протипожежного захисту; договору №22/10/08, накладних №№104, 105 від 16.12.2008 р., №108 від 19.12.2008 р., актів виконаних робіт від 16.12.2008 р., довідки форми КБ-3, податкових накладних. Системи порошкового пожежогасіння та системи відео спостереження та системи охоронної сигналізації відносяться до основних фондів 1 групи і на них нараховується амортизація, при нарахуванні якої порушень не виявлено. Безпідставним вважає і висновок суду першої інстанції про безпідставне віднесення до складу валових витрат затрат на транспортно-експедиційні послуги по транспортуванню автомобілів, оскільки ці витрати належно підтверджені ТТН, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями , видатковими накладними, заявками на перевезення, контрольними листами прийому-передачі автомобіля. Згідно з п. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п. п. 5.3. - 5.7. цієї статті.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

Позивач направив на адресу суду клопотання від 23.01.2014 року (вх. №К-1448/14/32065 від 27.01.2014 року) про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні задоволено клопотання представника відповідача та в порядку ст. 55 КАС України проведено заміну відповідача по справі Державну податкову інспекцію у м. Хмельницькому її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідачем проведено позапланову виїзну комплексну документальну перевірку ТзОВ «Автоцентр Статус Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.09.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої був складений акт №9935/23-1/36123050 від 08.10.2009 р., яким встановлено порушення вимог п. 1.32, 5.5.1., 5.2.1, 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 16540 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за півріччя 2009 р. на суму 103738 грн.; в порушення п. п. 7.4.1., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість на суму 16712 грн. З цієї підстави були винесені податкові повідомлення-рішення від 27.10.2009 р. №0003632301/0/8721 за платежем податок на прибуток на суму 16540 грн. - основний платіж, 4309 грн. - штрафні санкції; № 003632301/0/8720 за платежем податок на додану вартість 16712 грн. - основний платіж, 8356 грн. - штрафні санкції.

Висновок суду першої інстанції про невідповідність змісту товарно-транспортних накладних, отриманих скаржником від ТзОВ «Автологістика» вимогам законодавства зроблений поверхнево і суб'єктивно, без урахування фактичного змісту зазначених документів та інших доказів, які підтверджують фактичне надання зазначених послуг. При цьому, суд першої інстанції не вказав, що саме не зазначено у змісті товарно-транспортних накладних та як саме це спростовує фактичне здійснення відповідної операції. Аналогічно, судом першої інстанції не зазначено, що саме не містять акти виконаних робіт ПП ОСОБА_3 на виготовлення зовнішньої реклами і не враховано, наскільки це впливає на фактичне здійснення зазначених операцій в світлі інших доказів, які підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначеного договору. Аналогічної помилки припустився суд першої інстанції у своїх висновках щодо завищення податкового кредиту з проектних робіт по встановленню системи порошкового пожежогасіння та встановлення системи відео спостереження та охоронної сигналізації. Визнаючи ж безпідставним віднесення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції помилково ототожним поняття прибутку та доходу, не врахував пов'язаність вказаних витрат із господарською діяльності та не врахував, що мета суб'єкта господарювання - отримання прибутку не визначається фактичним його отриманням.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, згідно з яким первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно з вимогами ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подані скаржником документи зазначеним вимогам не суперечать.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Фактичне здійснення сторонами відповідних правочинів їх умов підтверджується матеріалами справи, жодних доказів у сторін наявності розбіжностей щодо належності їх виконання в матеріалах справи немає. Зазначене не враховано судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Абзацом 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат лише ті витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 5.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено поняття валових витрат виробництва та обігу повинен тлумачитись у системному зв'язку з п.1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, що здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в п.5.3 ст.5 Закону. Зазначені положення скаржником не порушені.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3-5.8 цієї статті.

Правомірність віднесення скаржником до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами за договором №7008К49 від 17.12.2008 р. підтверджується в світлі п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. 5.5.1. цього закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у т.ч. за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Ст. 5.11. цього закону заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат, а згідно зі ст. 5.3.9. цього закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Господарська діяльність має спрямовуватись на одержання доходу, а не прибутку. Відтак, в світлі ухвали ВАСУ від 08.04.2010 р. у справі №К-8049/10, право на включення витрат до податкового кредиту та валових витрат підприємства безпосередньо визначається зв'язкові цих витрат з господарською діяльністю, спрямованістю цих витрат на отримання доходу, але не обов'язковою прибутковістю окремої операції.

Судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам: зразкам рекламних проспектів, договору оренди бігбордів, фото звітам, включенням виконавцем зовнішньої реклами сум за виписаними податковими накладними до податкового кредиту.

Підтверджується належними доказами і факт правомірності віднесення до податкового кредиту сум по операціях: проектні роботи по встановленню системи порошкового пожежогасіння та встановлення системи відео спостереження та системи охоронної сигналізації в світлі договору №06/10-08/1, акту виконаних робіт №1 від 24.10.2008 р. на 33418,88 грн., довідки форми КБ-3, посвідчення якості, доказів оплати за виконані роботи, податкових накладних, акту прийняття в експлуатацію установок та систем протипожежного захисту; договору №22/10/08, накладних №№104, 105 від 16.12.2008 р., №108 від 19.12.2008 р., актів виконаних робіт від 16.12.2008 р., довідки форми КБ-3, податкових накладних. Системи порошкового пожежогасіння та системи відео спостереження та системи охоронної сигналізації відносяться до основних фондів 1 групи і на них нараховується амортизація, при нарахуванні якої порушень не виявлено.

Не відповідає матеріалам справи та законодавству висновок суду першої інстанції про безпідставне віднесення до складу валових витрат затрат на транспортно-експедиційні послуги по транспортуванню автомобілів, оскільки ці витрати належно підтверджені ТТН, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями , видатковими накладними, заявками на перевезення, контрольними листами прийому-передачі автомобіля. Згідно з п. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п. п. 5.3. - 5.7. цієї статті.

Відповідно до п.1.7. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно з пп.7.4.4, п.7.4. ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог не відповідають закону та матеріалам справи.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положенням частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Скаржник у встановленому законом порядку довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду. Враховуючи наведене, судове рішення підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Статус Авто» - задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2010 року в справі № 2а-3424/10/2270 скасувати і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 09.04.2010 р. за № 0000622301/3/3061, № 0003632301/3/3060.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку частини 3 статті 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: Костів М.В.

Судді: Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст постанови складений 03.02.2014 року.