Постанова № 37076173, 27.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р. Справа№ 901/575/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання - Сітяшенко М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Єршова С.В. - за довіреністю

від відповідача: Кубарєва Ю.О. - за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 (дата складання рішення 22.10.2013)

по справі №901/575/13-г (суддя Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі"

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 100 486,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства "Джурчі" про стягнення 100 486,13 грн.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2013 замінено відповідача у справі - Закрите акціонерне товариство "Джурчі" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Джурчі", справу № 901/575/13-г передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 580,43 грн. - 3% річних, 9 295,51 грн. пені та 297,52 грн. витрат по сплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 скасувати в частині відмови у стягненні 15 911,46 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача частини пені у розмірі 15 911,46 грн., у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що суд, здійснюючи перерахунок пені, безпідставно застосував положення пп. 7.2 Договору №1011-ДЖН від 30.09.2011, згідно якого неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, оскільки таке положення не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не було застосовано позивачем під час нарахування пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у справі №901/575/13-г у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді - Ільєнок Т.В., Коротун О.М. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г до провадження та призначено її до розгляду на 09.12.2013 року.

02.12.2013 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013, у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В., Власов Ю.Л.

У судовому засіданні 09.12.2013 оголошено перерву до 20.01.2014 року.

13.12.2013 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення по справі.

У судовому засіданні 20.01.2014 оголошено перерву до 27.01.2014 року.

22.01.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судове засідання 27.01.2014 представники позивача та відповідача з'явились. Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, та просив рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 скасувати в частині відмови у стягненні 15 911,46 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача частини пені у розмірі 15 911,46 грн., у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець, позивач) та Закритим акціонерним товариством «Джурчі» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Джурчі», Покупець, відповідач) укладено Договір № 1011-ДЖН на купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (газ), а Покупець - прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору (пп. 1.1 Договору).

Ціна на природний газ визначена у розділі 5 договору.

Підпунктом 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Відповідно до абз. 2 пп. 6.2 Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків Покупця.

Згідно пп. 11.1 Договору, він набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.

Додатковими угодами №1 від 30.09.2011 та №2 від 31.01.2012 до Договору № 1011-ДЖН на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 сторони вносили зміни до пп. 5.2 Договору, яким регулювались ціни за газ.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у відповідності з умовами Договору позивач протягом жовтня 2011-листопада 2012 передав відповідачу 5892173 тис. куб. м природного газу на загальну суму 1831971,94 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2011, від 30 листопада 2011, від 31 грудня 2011, від 31 січня 2012, від 31 березня 2012, від 30 квітня 2012, від 31 травня 2012, від 30 червня 2012, від 31 липня 2012, від 31 серпня 2012, від 30 вересня 2012, від 31 жовтня 2012, від 30 листопада 2012 (а.с. 25-38).

Однак, як вказує позивач, відповідач у порушення умов Договору свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав лише частково, у сумі 1 764 405,03 грн., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 67 566,91 грн.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач розрахувався за отриманий природний газ лише частково, з порушенням встановлених п. п. 6.2. договору строків, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 67 566,91 грн. Вказана заборгованість була сплачена відповідачем у січні 2013 року, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 58-90).

З огляду на зазначене та враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом 06.02.2013, згідно поштового штемпелю на конверті про відправлення до суду позовної заяви, а борг в розмірі 67 566,91 грн. відповідачем був сплачений до подання позовної заяви до суду, місцевий господарський суд правомірно відмовив в позові в частині стягнення з відповідача 67 566,91 грн. основної суми заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення 25 446,86 грн. пені, нарахованої за період з 10.01.2012 по 08.01.2013.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Підпунктом 7.2 Договору, сторони перебачили, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 16 151,35 грн. пені місцевий господарський суд виходив з того, що на вимогу про стягнення неустойки нарахованої за прострочення оплати природного газу у жовтні 2011 -січні 2012 років позивачем пропущено строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем, а нарахування пені за період з 10 січня до 6 серпня 2012р. здійснено позивачем без урахування пп. 7.2 Договору, яким передбачено, що неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Судова колегія не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову про стягнення пені на суму 15 911,46 грн., з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч. 2 ст. 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з пп. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань, застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого періоду не може бути змінений за згодою сторін.

Положеннями п.п. 7.2 Договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з позовом.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 22.01.2013 № 01-06/85/2013 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що положення договору, в якому сторони встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, частини другої статті 260, статті 261 ЦК України, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (постанови від 04.12.2012 N 17/034-11, від 11.12.2012 N 10/065-11, від 11.12.2012 N 15/046-11).

В абз. 2 пп. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем при нарахуванні пені правомірно не застосовувались положення п.п 7.2 Договору відповідно до якого неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Оскільки відповідно до абз. 2 пп. 6.2 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу, то момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного місяця передачі газу окремо, і як наслідок пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному місяцю передачі природного газу окремо за шість місяців, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 06.02.2013р., ним пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, до вимог про стягнення пені в розмірі 239,89 грн., нарахованої за період з 10.01.2012р. по 24.01.2012р., за несвоєчасну оплату газу переданого у грудні 2011 року (пеня за прострочення оплати природного газу переданого у жовтні 2011 та листопаді 2011р. позивачем не нараховувалась).

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені на суму 239,89 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на суму 25206,97 грн., яка нарахована за несвоєчасну оплату газу, переданого відповідачу за період січень 2012р. - листопад 2012р. суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний розрахунок відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України. Вимога про стягнення 25206,97 грн. пені заявлена в межах передбаченого ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 25206,97 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові про стягнення пені на суму 15911,46 грн. (25206,97 грн. - 9295,51грн. (сума пені задоволена судом)) підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути 3% річних в розмірі 5580,43 грн. за період з 10.11.2011 по 08.01.2013 та 1891,93 грн. інфляційних втрат за період з 16.10.2011 по 15.04.2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про правильність та обгрунтованість даного розрахунку, а відтак про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 5580,43 грн.

Щодо вимоги про стягнення 1891,93 грн. інфляційних втрат судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, нарахування ним інфляційних втрат проводиться з 16.10.2011р., коли відсутнє прострочене зобов'язання у відповідача. Крім того, в період з 16.11.2011р. відповідачем постійно проводилась сплата заборгованості за природний газ, що, враховуючи вищезазначені положення стосовно порядку обчислення індексу інфляції виключає можливість його застосування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 1891,93 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г підлягає частковому скасуванню, в зв'язку з неправомірною відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення частини пені за заявлений позивачем період, що призвело до прийняття неправильного рішення в цій частині та є підставою для його часткового скасування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 15 911,46 грн. пені з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині та розподілу судових витрат, виклавши абз.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (02068, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, код 24100060) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 25 206 ( двадцять п'ять тисяч двісті шість ) грн. 97 коп. пені, 5580 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 43 коп. три проценти річних з простроченої суми, 614 (шістсот чотирнадцять ) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору».

3. В решті рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі №901/575/13-г залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (02068, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1, код 24100060) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 901/575/13-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Т.В. Ільєнок

Ю.Л. Власов