Ухвала суду № 37068917, 16.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 р.Справа № 820/10163/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

представника позивача Воловельської Т.В.

представника відповідача Наконечного А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. по справі № 820/10163/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельник", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.07.2013 року № 0002332220, № 0002322220.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.13 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.07.2013 року №0002332220, №0002322220, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник".

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Будівельник" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої 16.07.2013 року було складено акт перевірки № 16/22.2-05/31061880, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п.198.3, п. 198.6. ст. 198 ПКУ у зв'язку із заниженням ПДВ на загальну суму 244819 грн.;

- п.п.138.10.2 п. 138.10, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПКУ у зв'язку із заниженням податку на прибуток на загальну суму 278947 грн.;

- п.п.164.2.2 п. 164.2 ст. 164, п. 177.8 ст. 177 ПКУ у зв'язку із неутриманням, неперерахуванням податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 1783,50 грн. при виплаті грошових коштів фізичним особам за отримані послуги;

- п.п.169.2.2 п. 169.2, п.п. 169.4.2 п. 169.4 ст. 169 ПКУ у зв'язку із неутриманням, неперерахуванням до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 36,44 грн. через безпідставне надання податкової соціальної пільги робітнику підприємства;

- п. 176.2 (б) ст. 176, абз. 2 п. 119.2 ст. 119 ПКУ у зв'язку із наданням податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку за ф.1 ДФ за 2011 рік не у повному обсязі та з недостовірними відомостями.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем щодо позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 р. № 0002332220 - про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 367229,00 грн. та № 0002322220 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 418421,00 грн. (а.с.48, 49)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковими повідомленнями-рішеннями від 29.07.2013 року №0002332220, №0002322220 порушено права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вказані рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для висновків податкового органу щодо порушення позивачем порядку формування складу витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "УКРІНФОРМЗВ'ЯЗОК", ТОВ "Главмет", ТОВ "Гранд Степ Україна", ТОВ "Ферріт Д", ТОВ "Донснаб", ФОП ОСОБА_5 є акти про неможливість проведення зустрічних звірок та перевірок щодо останніх, якими було встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування.

Обраний відповідачем спосіб встановлення порушень вимог податкового законодавства з боку позивача не відповідає правомірності дій контролюючого органу, які були здійснені у спірних правовідносинах і полягали у встановленні правильності справляння податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки у ході проведення перевірки були використанні акти зустрічних звірок контрагентів позивача, які не містили інформацію щодо співставлення бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання та перевірок контрагентів позивача, в основу яких були покладені акти про неможливість проведення зустрічних звірок щодо їх контрагентів, з якими ті мали господарські відносини.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що акти перевірок, звірок інших податкових органів не мають силу преюдиції та не звільняють ДПІ від обов'язку самостійно досліджувати правомірність фінансово-господарських операцій окремого платника податків.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

П. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст. 44 Податкового кодексу України, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто - створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу викладених в акті суджень ДПІ щодо порушень при сплаті податку на додану вартість колегія суддів зазначає, що, відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в і отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтвердженими митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Будівельник" при формуванні складу витрат та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, керувалось положеннями наведених вище законодавчих приписів, оскільки факти укладання та виконання умов угод підтверджується документально, зокрема, податковими та видатковими накладними, доказами оплати вартості ТМЦ, доказами використання останніх позивачем у своїй господарській діяльності, тощо.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем такі документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду першої інстанції. При цьому, відповідна сторона жодних зауважень до них не мала, оскільки вони відповідали вимогам ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", де передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п. 2 ст. 9 цього Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Таким чином, первинні документи, надані позивачем, засвідчують факт виконання ним та його контрагентами зобов'язань по поставці ТМЦ, робіт, послуг та оплаті їх вартості.

А відтак, колегія суддів не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.

Щодо твердження відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування стосовно контрагентів позивача, як підставу для висновку про відсутність в останнього права на формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цівільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. ДПІ не спростовано встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених підприємствами правочинів.

Окрім того, актом перевірки від 16.07.2013 року ДПІ встановлено неможливість підтвердити правомірність формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку із тим, що неможливо встановити, які саме послуги виконувались та у якому вигляді або формі підприємство-замовник отримувало результати проведених послуг.

Проте, надані до перевірки документи дозволяють встановити відповідну інформацію щодо надання послуг, а саме: суть, обсяг (об'єм), зміст, характер, вид, конкретний перелік наданих ТОВ "ТД "Донснаб" та ФОП ОСОБА_5 послуг, у зв'язку з чим висновки податкового органу про неправомірність віднесення до витрат вартості наданих послуг, а суми податку на додану вартість, сплачену у складі вартості цих послуг, до податкового кредиту є необґрунтованими.

Крім того, до перевірки були надані усні та письмові консультації (господарське, податкове, корпоративне, земельне, трудове та ін. галузі права) замовнику, участь у переговорах за участю клієнта; досудове врегулювання спорів; участь у підготовці, укладанні та контролі за виконанням договорів (в т.ч. розроблення юридичної схеми угоди; представництво інтересів клієнта у судах всіх рівнів, інших державних органах, перед юридичними та фізичними особами, правова експертиза статуту, протоколів, рішень тощо на предмет приведення їх у відповідність до чинного законодавства, проекти документів правового характеру (договори, контракти, угоди, локально-нормативні акти, заяви, скарги, інш.), аналізів та узагальненої інформації та інше, при цьому кількість та вартість конкретної послуги у відповідному періоді було відображено у додатках до вказаних договорів.

Таким чином, зазначене вище спростовує висновки податкового органу щодо порушення ТОВ "Будівельник" положень податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 25.11.13 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. по справі № 820/10163/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2014 р.