Ухвала суду № 37066154, 28.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 р.Справа № 816/6270/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтава на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 816/6270/13-а

за позовом Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтава

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, в якому просив скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві № 120 та № 121 від 17 жовтня 2013 року про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку.

09 грудня 2013 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування рішень задоволений.

Визнано протиправними та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві від 17 жовтня 2013 року №№120, 121 "Про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку".

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або несплачених у період до 1 січня 2011р., в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011р не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 березня 1991 року Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка взято на облік в Управлінні Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, реєстраційний номер 16282633.

В період з 10 жовтня по 16 жовтня 2013 року відповідачем проведено позапланову перевірку позивача щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01 січня 2000 року по 3 1 грудня 2002 року, з 01 січня 2005 року по 3 1 грудня 2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 16 жовтня 2013 року №184, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5 пункту 11 частини другої статті 17, пункту 2 частини третьої статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 6-14).

Перевіркою достовірності формування та подання відомостей про застрахованих осіб (ОСОБА_2 за 2000-2002, 2005-2007 роки; ОСОБА_3 за 2000-2002, 2005 роки; ОСОБА_4 за 2000-2002, 2005-2006 роки) виявлено, що страхувальником своєчасно не подано індивідуальні відомості з позначкою "коригуюча" з урахуванням сум надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Крім того, при складанні відомостей про застрахованих осіб за 2005, 2007 роки позивачем не враховано перерахунки відпускних та лікарняних.

17 жовтня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнято рішення:

- №120, яким за подання позивачем недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку: "Звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України" за 2005, 2006 роки до Університету застосовано фінансові санкції загалом в розмірі 340 грн. (а.с. 19);

- №121, яким за подання позивачем недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку: "Звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України" за 2007 рік до Університету застосовано фінансові санкції в розмірі 170 грн. (а.с. 20).

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення відповідача прийнято останнім не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Слід відмітити, що за період до 01.01.2011 р. відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Виключно цим Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Так, відповідно до статті 106 вищевказаного Закону відповідальність за своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування несе страхувальник-роботодавець.

При цьому згідно з пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, дана норма права, як і стаття 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. N 1058-IV, яка регламентує вчинене порушення, встановлене відповідачем в Акті, втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. N 2464-VI, тобто, не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій та нарахування пені застосована неіснуюча норма Закону, що доводить юридичну неспроможність прийняття спірних рішень.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено абзацом четвертим вказаного Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7- рп/2001, у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

На момент прийняття спірних рішень норм, які встановлюють відповідальність за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, не існувало.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладених пунктом 1 частини першої статті 9 КАС України.

З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірного рішення.

Колегія суддів позбавлена можливості прийняти до уваги доводи відповідача стосовно можливості застосування норм права, які втратили чинність відповідно до абзацу 6 пункту 7 розділу 8 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якими за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності даного Закону. Збережені функції застосування санкцій слід розуміти виключно тих які існують на момент їх застосування, а не тих які існували раніше. Тобто, відповідачем безпідставно право на застосування санкцій (компетенція) прирівняні до підстав відповідальності.

Таким чином, вищенаведені норми права спростовують правові висновки суду першої інстанції та остаточно підтверджують, що відповідач по справі прийнявши оскаржуване рішення перевищив свої повноваження та діяв не на підставі та не у спосіб, встановлений Конституцією та законами України.

З метою виконання ч.2 ст.244-2 КАС України, колегією суддів взято до уваги висновки постанови Верховного Суду України від 04.06.2013р. у справі № 21-170а13 за позовом фізичної особи - підприємця до управління ПФУ про визнання протиправними рішень щодо застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів ПФУ за 2009 рік, згідно якої управління ПФУ протиправно винесло рішення про застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів ПФУ за 2009 рік на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону N 1058-IV, оскільки зазначена норма Закону втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом N 2464-VI і не діяла на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка про скасування рішень Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві № 120 та № 121 від 17 жовтня 2013 року про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтава залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 816/6270/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.