Постанова № 37054095, 05.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 910/12748/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу Світовенко Н.М. на рішення господарського суду м.Києва від 10.09.2013року № 910/12748/13 (судді Удалова О.Г., Власов Ю.Л., Нечай О.В.)

за позовом Організації орендарів орендної фірми "Екста"

до Київської міської ради

третя особа Світовенко Наталія Миколаївна

про визнання недійсним рішення, визнання відсутнім права та

припинення дій

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду № 910/12748/13 від 10.09.2013р. задоволений позов ОООФ "Екста": визнано недійсним рішення Київської міської ради № 491/9548 від 22.05.2013 р. «Про продаж земельної ділянки громадянці Світовенко Наталії Миколаївні для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (офісно-торговельного комплексу) по вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києва»; визнано відсутнім право Київської міської ради на відчуження шляхом продажу земельної ділянки комунальної власності площею 0,0780 га, розташованої на вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києві на підставі рішення Київської міської ради № 491/9548 від 22.05.2013 р. «Про продаж земельної ділянки громадянці Світовенко Наталії Миколаївні для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (офісно-торговельного комплексу) по вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києва»; припинено дії Київської міської ради по відчуженню земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:76:073:0007) площею 0,0780 га, розташованої на вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києві, та укладенню договору купівлі-продажу зі Світовенко Наталією Миколаївною (09401, Київська область, смт. Ставище, вул. Савченко, 62); з відповідача стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням третя особа звернулась з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник апелянта, в судовому засіданні, підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду- без змін.

Представник Київської міської ради в судове засідання не з'явився, причина суду не відома.

Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність повідомлень відділення поштового зв'язку про отримання ухвали апеляційної інстанції про порушення апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, відсутність будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Перед початком судового засідання, представником Світовенко Н.М. заявлено клопотання про фіксування судового процесу.

Представником Світовенко Н.М. заявлено клопотання про залучення третьої особи ПрАТ "Центр моди Екста".

Клопотання є таким що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Розглянувши клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не впливає на права та обов'язки ПрАТ "Центр моди Екста", з урахуванням того. що з рішення господарського суду м. Києва № 910/4431/13 від 09.07.2013р. випливає що на офіційному веб-сайті ЄДРПОУ міститься інформація, що 30.10.2012р. проведено реєстрацію припинення ЗАТ "Центр моди "Екста" в результаті ліквідації.

Щодо клопотання про залучення у справу, в якості третьої особи, Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради, то колегія суддів вважає його необгрунтованим, оскільки не є предметом розгляду справи порушення меж земельної ділянки, невідповідність документів на підставі яких приймалось оспорюване рішення міськради. Крім того, не надано належних та допустимих доказів, що рішення суду може вплинути на права та обо'язки особи.

Клопотання представника Світовенко Н.М. щодо залучення до матеріалів справи доказів, та витребування реєстраційної справи, колегією суддів залишається без задоволення, так як частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

Разом з тим, у третьої особи було достатньо часу для надання таких доказів у суді першої інстанції, поважних причин неможливості їх надати господарському суду м. Києва, апеляційному суду не наведено.

Клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 757/17950/13ц, не підлягає задоволенню в зв'язку з тим, що відповідно до ст. 79 ГПК України якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги за справою, що переглядається в апеляційному порядку, та у цивільній справі Печерського райсуду м. Києва № 757/17950/13-ц є тотожними, не випливають один з одного.

Колегія суддів відхиляє клопотання про надіслання матеріалів справи до слідчих органів з огляду на те, що Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі (ч. 1 ст. 79 ГПК), і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд, зокрема, у випадках надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів (п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК). Надіслання матеріалів справи до слідчих органів можливо відповідно до ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Апеляційний суд, на даний час, не виявив у діяльності підприємств порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку. При цьому, слід зазначити, що факти, встановлені у порядку кримінального розслідування, можуть бути обов'язковими для господарського суду лише у випадках, коли предметом спору є цивільно-правові наслідки винних дій.

Третя особа не позбавлена права, в окремому порядку, звертутись до правоохоронних органів з відповідною заявою.

Колопотання про зупинення провадження у справі до розгляду в касаційонному порчядку скарги Литвиненко В.В. на ухвалу Київського апеляційного господарського суду України № 5011-46/18261-2012 відносно поновленння строків на оскарження, то воно не підлягає задоволенню, оскільки за данними ситеми "Діловодство спеціалізованого суду", постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2014р. касаційна скарга Литвиненко Валентини Василівни залишена без задоволення, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 5011-46/18261-2012 залишена без змін.

Щодо клопотання про витребування у позивача документів стосовно доказів недійсності правочинів, за якими Світовенко В.В., або попередні набувачі придбавали спірну будівлю, та клопотання представника Світовенко Н.М. про припинення провадження у справі в зв'язку з відсутністю у позивача ознак юридичної особи, то вони не підлягають задоволенню з мотивів, наведених у мотивувальній частині постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 19.02.1992р. колективом Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» на загальних зборах прийнято рішення про створення орендної фірми «Екста», оформлене протоколом № 30.

25.02.1992 р. між Фондом державного майна України та колективом орендної фірми «Екста» було укладено договір оренди № 734 (далі - Договір оренди), згідно до п. 1.1 якого відповідно до основ законодавства та приймаючи до уваги рішення трудового колективу про створення орендного підприємства, Фонд державного майна України передає, а орендна фірма «Екста» приймає в оренду будівлі, споруди та устаткування початковою вартістю 1 377тис. крб., залишковою вартістю 1 125 тис. крб., а також нормовані оборотні кошти у складі та за станом на 01.01.1992р. на період з 01.01.1992 р. по 31.12.1996р.

25.03.1992р. рішенням № 205 виконавчого комітету Старокиївської районної Ради народних депутатів міста Києва було здійснено державну реєстрацію орендної фірми «Екста» (свідоцтво № 395, статут орендної фірми «Екста», затверджений протоколом загальних зборів трудового колективу № 30 від 19.02.1992 р., реєстраційний номер 438-ОП/0097).

Відповідно до положень статуту орендної фірми «Екста», остання є правонаступником усіх прав і обов'язків Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання «Мода» Держкомлегпрому України.

29.10.1992 р. між Фондом державного майна України та ОООФ «Екста» було підписано додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої організація орендарів є правонаступником всіх прав та обов'язків трудового колективу фірми «Екста» відносно договору оренди.

06.09.1993 р. між Фондом державного майна України (продавцем) та ОООФ «Екста» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу майна державного підприємства № КП-164 (Договір купівлі-продажу), відповідно до умов п. 1 якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11, відповідно до договору оренди.

На виконання умов Договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець прийняв викуплену ним частину державного майна цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста», що підтверджується актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендної фірми «Екста» від 21.09.1993р.

28.04.2000р. комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» ОООФ «Екста» було видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс.

05.07.1994р. членами трудового колективу орендної фірми «Екста» був укладений установчий договір про спільну діяльність по створенню акціонерного товариства закритого типу «Центр моди «Екста», а 11.08.1994р. виконавчим комітетом Старокиївської районної ради народних депутатів м. Києва була здійснена державна реєстрація АТЗТ «Центр моди «Екста».

28.11.2000 р. між АТЗТ «Центр моди «Екста» та ТОВ «Лео» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №1/99, за умовами якого АТЗТ «Центр моди «Екста» продало, а ТОВ «ЛЕО» купило 9457/100000 частин нежитлового будинку № 11 по вул. Шота Руставелі в м. Києві загальною площею 315,2 кв.м.

07.02.2003р. між тими ж сторонами укладено договір № 1/03, за яким ЗАТ «Центр моди «Екста» було відчужено на користь ТОВ «Лео» нежилі приміщення площею 1 401,4 кв.м., що складають 42/100 частин від нежитлового будинку площею 3 333,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11.

16.04.2004р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано наказ про оформлення права власності ЗАТ «Центр моди «Екста» на нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літ. А).

03.09.2007р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано наказ про оформлення права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс-ОІ» на спірне нерухоме майно.

Протягом 2000 - 2011років спірне нерухоме майно передавалося до статутного фонду ТОВ «Лекс-ОІ», а в подальшому було відчужене юридичним особам (ТОВ «Лео», ТОВ «Азалія-п», ТОВ «Азалія-р», ТОВ «Олта-ТО») та Світовенку Віктору Вікторовичу, який подарував таке майно Світовенко Наталії Миколаївні.

22.05.2013р. було прийнято рішення Київської міської ради № 491/9548 від «Про продаж земельної ділянки громадянці Світовенко Наталії Миколаївні для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (офісно-торговельного комплексу) по вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києва»

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить визнати недійсним рішення Міськради, посилаючись на те, що він, як власник майна, розташованого на спірній земельній ділянці, має право користування останньою.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення № 491/9548 від 22.05.2013 р. «Про продаж земельної ділянки громадянці Світовенко Наталії Миколаївні для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (офісно-торговельного комплексу) по вул. Шота Руставелі, 11 у Печерському районі м. Києва» відбувається зміна власника земельної ділянки, та, як наслідок, набуття ним права власності на вказану земельну ділянку, яке включає такі складові як право володіння, користування та розпорядження, відповідно позивач, як власник нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, в порушення вимог ст. 30 Земельного кодексу України, втрачає право користування даною земельною ділянкою та подальше придбання її у власність, що порушує його права. Таким чином, враховуючи надані позивачем докази, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсними спірного рішення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти рішення, третя особа наголошує на тому, що право власності на нежитловий будинок у ОООФ "Екста" не виникало, оскільки не було зареєстровано, тоді як у реєстрі речових прав на нерухоме майно були та є відомості про наяність таких прав у Світовенко Н.М., отже і право на земельну ділянку у позивача відсутне. Посилання позивача на договір купівлі-продажу від 1993року не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до діючого, на той час, законодавства право власності та/або користування земельною ділянкою також не передбачало автоматічного переходу у зв'язку з набуттям прав на нерухоме майно. Судом не взято до уваги рішення Печерського райсуду м. Києва № 2-3449-1/10 від 30.11.2010р. відповідно до якого встановлено відсутність підстав для визнання правочинів недійсними, за якими Світовенко В.В. або попередні набувачі придбавали спірну будівлю. Позов до цього суду був заявлений саме позивачем у справі, з тих же підстав, що й позов по даній справі, однак судом провадження не було припинено. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо статусу позивача як юридічної особи, так як в ЄДРПОУ відсутня інформація щодо ОООФ "Екста", що також підтверджується постановою ВГСУ № 9/484. За таких обставин, відсутні підстави для визнання недійсним рішення міськради, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

З матеріалів справи вбачається, що, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2013р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 р., у справі № 910/4431/13 та постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013р., за позовом ОООФ «Екста» до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Фонду державного майна України та ЗАТ «Центр моди «Екста» про визнання позивача власником майна було частково задоволено вимоги позивача та визнано за ОООФ «Екста» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3 333кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літера А).

У постанові Вищого господарського суду України від 05.11.2013р. у справі № 910/4431/13 встановлено, що 25.03.1992р. рішенням виконавчого комітету Старокиївської районної Ради народних депутатів міста Києва №205 здійснено державну реєстрацію Орендної фірми "Екста" (свідоцтво №395, статут Орендної фірми "Екста" затверджений протоколом загальних зборів трудового колективу №30 від 19.02.1992р., реєстраційний №438-ОП/0097). З положень Статуту Орендної фірми "Екста" судами з'ясовано, що вона є правонаступником усіх прав і обов'язків Українського центру розвитку асортименту товарів легкої промисловості, моди та культури одягу Київського виробничо-торгового об'єднання "Мода" Держкомлегпрому України. З матеріалів даної справи судами попередніх інстанцій також встановлено, що членами трудового колективу Орендної фірми "Екста" було прийнято рішення про створення організації орендарів та 02.10.1992р. розпорядженням Державної адміністрації в Старокиївському районі міста Києва №324 було здійснено державну реєстрацію Організації орендарів орендної фірми "Екста" (свідоцтво №816, державний реєстраційний номер №1369-оа/0097). З п.1.1, 1.2 Положення Організації орендарів орендної фірми "Екста" вбачаться, що організація орендарів є об'єднанням працівників, створеним за рішенням загальних зборів трудового колективу фірми "Екста" (протокол №9 від 14.09.1992р.), є юридичною особою, має свій розрахунковий рахунок, користується гербовою печаткою, бланками та штампом встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендного майна.

Крім того, Вищий господарський суд України погодився з висновками господарського суду м. Києва у справі № 910/4431/13 про те, що зі змісту Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції від 15.05.2003 р.), включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про юридичну особу відбувається шляхом надання такими юридичними особами відомостей державному реєстратору; що нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не передбачений обов'язок юридичних осіб, які були створені до набрання ним чинності, подавати державним реєстраторам інформацію з метою внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а це є виключно правом таких юридичних осіб; 28.04.2000р. КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» видано реєстраційне посвідчення на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11 на ім'я ОООФ «Екста».

Вказана обставина підтверджує існування ОООФ «Екста» як юридичної особи станом на 2000р., доказів припинення ОООФ «Екста» після 2000 року матеріали справи не містять, а відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про ОООФ «Екста» не означає того, що така юридична особа не існує.

Таким чином заперечення апелянта стосовно того, що ОООФ "Екста" не має статусу юридічної особи не заслуговують на увагу, а тому і клопотання про припинення провадження у справі № 910/12748/13 з підстав п.6 ст. 80 ГПК України ( припинено діяльність су'єкта господарювання) не підлягає задоволенню.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК. У речових правовідносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК (постанови Верховного Суду України від 04.12.2012 р. у справі N 3-55гс12, від 11.12.2012 р. у справі N 3-65гс12).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

За таких обставин, клопотання представника третьої особи про витребування у позивача доказів стосовно недійсності правочинів, за якими Світовенко В.В., або попередні набувачі придбавали спірну будівлю є безпідставним. Крім того, предметом розгляду у даній справі не є правомірнисть набуття прав власності на нерухоме майно, а визнання недійсним рішення міськради про продаж земельної ділянки.

Слід також вказати на те, що за попередними договорами з відчуження нерухомого майна, відчуження земельних ділянок не відбувалось.

Пленум Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" також наголосив: якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що Світовенко Н.М., будучі обізнаною про низку судових справ (різних юрисдикцій) зі спорів відносно нерухомого майна, звернулась до Київської міськради з заявою про продаж на її користь, земельної ділянки, що в свою чергу, дає припущення вважати третю особу недобросовісним набувачем земельної ділянки.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, використання та розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 ЗК, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Відповідно до вказаної норми захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування (частина 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною 2 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31.12. 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31.12.2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27.04.2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. Причому право власності на таку земельну ділянку переходить без зміни цільового призначення (Верховний суд України від 29.10.2008р. №19-3767/0/8-08).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду Суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" статтею 120 ЗК України (в редакції від 25.10.2001) було передбачено перехід права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку (будівлі, споруди), розташованого на цій земельній ділянці, на підставі договору оренди. З 20.06.2007 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007, яким було змінено редакцію частин першої та другої статті 120 ЗК України. Зокрема, стаття 120 ЗК України (в редакції від 27.04.2007) не містила положення про договір оренди як про єдину підставу права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда. Отже, з дати набрання чинності названим Законом передбачене статтею 120 ЗК України право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах, ніж договір оренди земельної ділянки.

Крім того, дійсно позивачем права користування земельною ділянкою не не оформлено правовстановлюючим документом відповідно до вимог чинного з 01.01.2002 ЗК України, проте законодавство не передбачає будь-яких строків для оформлення даного фактично набутого права землекористування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення третої особи з того приводу, що позивач не мав документів що підтверджують право користування земельною ділянкою, не заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011"Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004).

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Разом з тим, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребує в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від такого права.

Матеріали справи не містять добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Як зазначено вище, на підставі рішення господарського суду м. Києва № 910/4431/13 за ОООФ "Екста" визнано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3 333кв.м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі/Рогнідинська, 11/7 (літера А).

За таких обставин, за відсутності у третьої особи, в комплексі будівель, належного їй іншого нерухомого майна, відсутне право використання земельної ділянки на праві власності, а відповідно у Київської міської ради не має підстав для прийняття рішення про продаж спірної земельної ділянки Світовенко Н.М.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Світовенко Н.М. залишити без задоволення, рішення господарського суду м.Києва № 910/12748/13 від 10.09.2013р.-без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м.Києва

повний текст постанови підписано 08.02.2014р.

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко