Постанова № 37050394, 29.01.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Справа № 924/1416/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.12.13р. у справі № 924/1416/13 (суддя Олійник Ю.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс"

про стягнення 35 286,56 грн., у т.ч. 30520,66 грн. суми заборгованості, 3944,24 грн. пені та 821,66 грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №924/1416/13 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Василишин А.Р..

Рішенням господарського суду Хмельницької області у справі №924/1416/13 від 10.12.13р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг" м. Київ 30520,66грн. - суми основного боргу, 3070,43 грн. - пені, 821,66грн. - 3% річних, 1677,49 грн. - відшкодування витрат по сплаті судового збору. Видано наказ. У решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу від 23.10.12р., поставивши відповідачу товар на загальну суму 52920,66грн. за відповідними рахунками-фактурами від 21.01.13р., 28.01.13р. та 07.02.13р. Відповідачем проведені розрахунки за одержаний товар лише частково на суму 22400,00грн. У зв'язку з цим виникла заборгованість у розмірі 30520,66грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 10.12.13р. у справі 924/1416/13.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що внаслідок порушення норм процесуального права (неповідомлення про час та місце засідання суду), товариство з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" не мало можливості надати докази сплати частини боргу в сумі 3000,00 грн., що призвело до прийняття судом необґрунтованого і незаконного рішення в частині стягнення основної заборгованості за договором від 23.10.12 р. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 10.12.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Оскільки явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду, а.с.55-57), клопотань про відкладення її розгляду до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі сторін за наявними матеріалами.

Рівненський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 10.12.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладений договір від 23.10.12 р. №КРБК-007120 купівлі-продажу пального на автозаправних станціях з використанням смарт-карт, за умовами якого позивач як постачальник передає товар на умовах EXW- адреси АЗС. Згідно з п.п.3.2-3.4 договору передача товару покупцю (відповідачу) здійснюється на підставі пред'явлення ним смарт-карти оператору АЗС та шляхом заправки вказаних ним автотранспортних засобів. Згідно з п.4.1 договору оплата смарт-карт здійснюється за ціною, вказаною у додатку №1 до договору згідно виставленого рахунку-фактури протягом 3 календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури.

Згідно з п.5.1 оплата товару здійснюється згідно виставленого рахунку-фактури на основі фактично отриманого покупцем товару протягом періоду формування рахунку-фактури в межах встановленого постачальником кредитного ліміту та з відстрочкою платежу, обумовлених у додатку №2. Згідно з п.5.1.2 постачальник формує та надсилає покупцю рахунок-фактуру на наступний робочий день після закінчення встановленого у додатку №2 терміну формування рахунку-фактури.

Згідно з п.11.1 договору договір діє до 31.12.12р. Згідно додаткової угоди від 01.01.13р. сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.13р.

Додатком №2 до договору передбачено, що орієнтована кількість пального, реалізованого за цим договором протягом місяця передбачається в об'ємі 15000,00 л. Період формування рахунку-фактури становить 7 календарних днів, відстрочка по кожному окремо формованому рахунку-фактурі становить 7 календарних днів.

Згідно акту прийому-передачі товару від 31.01.13 р. №АФ-КВЦ000040 по договору від 23.10.12 р. позивачем передано відповідачу за січень 2013 року товар: бензин А-95 у кількості 68,01 л на суму 747,73 грн., бензин А-95 Євро у кількості 69,88л. на суму 883,98 грн. та дизельне пальне в кількості 4671,98 л на суму 47401,80 грн. на загальну суму 49033,21 грн. Згідно акту прийому-передачі від 28.02.13 р. №АФ-КВЦ002357 по договору від 23.10.12 р. позивачем передано відповідачу за лютий 2013р. дизельне пальне у кількості 383,00л. на суму 3887,45грн.

Позивачем виставлені відповідачу рахунки - фактури від 21.01.13р., від 28.01.13р. та від 07.02.12р. на загальну суму 52920,66 грн. Відповідачем оплата рахунків проведена частково на суму 22400,00грн., у зв'язку з чим заборгованість склала 30520,66 грн. Підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.13р. підтверджується заборгованість відповідача у розмірі 30520,66 грн.

Згідно з п. 9.4 договору у випадку прострочення оплати за отриманий товар відповідач повинен на вимогу позивача сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно, позивачем нараховано пеню за період з 15.01.13 р. по 21.10.13 р., з 29.01.13 р. по 21.10.13 р. та з 05.02.13 р. по 21.10.13 р. у розмірі 3944,24 грн. Відповідно до ст.625 ЦК України позивачем нараховані 3% річних у розмірі 821,66 грн. за аналогічний період.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

1. Щодо нарахування та стягнення суми основного боргу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до п.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як прослідковується із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу від 23.10.12 р., поставивши відповідачу товар на загальну суму 52920,66грн. за відповідними рахунками-фактурами від 21.01.13 р., 28.01.13 р. та 07.02.13 р.. Відповідачем проведені розрахунки за одержаний товар лише частково на суму 22400,00 грн. У зв'язку з цим виникла заборгованість у розмірі 30520,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості відповідачем до суду апеляційної інстанції не подано. Таких доказів відповідачем не було подано і до суду першої інстанції, про що зазначено в оспорюваному рішенні.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі заявлених у позові.

2. Щодо нарахування пені за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до п. 9.4 договору позивачем нараховано пеню за період з 15.01.13 р. по 21.10.13 р., з 29.01.13 р. по 21.10.13 р. та з 05.02.13 р. по 21.10.13 р. у розмірі 3944,24 грн.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і Рівненський апеляційний господарський суд, дослідив обставини нарахування пені, та зазначив, що позивачем невірно визначений період прострочення, оскільки не враховано положень ч.6 ст.232 ГК України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Крім того, допущені арифметичні помилки.

Правомірно відхилені місцевим господарським судом доводи позивача про те, що договором визначений інший більш тривалий термін нарахування пені, оскільки п.9.4 договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної річної облікової ставки НБУ (що діяла в період виникнення простроченої заборгованості) від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення оплати, а це відповідає загальному визначенню пені згідно ст.549 ЦК України, за якою пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно, іншого періоду нарахування пені ні основним договором, ні додатковими угодами до нього, не визначено.

Проведеним судом перерахунком встановлено, що правомірно нарахованою є пеня, яка має бути обрахована за період з 29.01.13р. по 29.07.13р., з 05.02.13р. по 05.08.13р. та з 15.02.13р. по 15.08.13р. у розмірі 3070,43 грн. У цій частині позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню, а в решті позовних вимог про стягнення пені - 873,81грн. позивачу слід відмовити у зв'язку з безпідставністю.

3. Щодо нарахування 3% річних.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного позивачем нараховано 3% річних за період з 15.01.13 р. по 21.10.13 р., з 29.01.13 р. по 21.10.13 р. та з 05.02.13 р. по 21.10.13 р. у розмірі 821,66 грн.

При цьому, судом враховується, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з 29.01.13 р., з 05.02.13 р. та з 15.02.13 р. по 21.10.13 р., однак це не вплинуло на визначення суми нарахованих 3% річних, яка обрахована в межах максимально можливого розміру згідно чинного законодавства. Тому, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 821,66 грн. визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що при винесенні оспорюваного рішення місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, а саме п.2 ч.3 ст.104 ГПК України. На думку скаржника, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" ухвалу господарського суду Хмельницької області про відкладення розгляду справи від 20.11.13р. не отримувало, тому належним чином про місце і час наступного судового засідання повідомлене не було і не мало можливості надати докази сплати частини боргу в сумі 3000,00 грн. Також апелянт до своєї апеляційної скарни додав платіжне доручення №12 від 30.10.13 р. на суму 3000,00 грн.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду такі заперечення відхиляються як необґрунтовані та безпідставні, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, про дату та час судового засідання господарського суду Хмельницької області, яке відбулося 10.12.13р., відповідач був повідомлений належним чином і його доводи не відповідають дійсності.

Згідно абз. 1, 3 підпункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення проведення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до зазначених вимог в матеріалах справи наявний такий доказ (а.с. 36), а саме: підприємством зв'язку на адресу першої інстанції повернуто ухвалу суду від 20.11.13 р. про відкладення розгляду даної справи із зазначенням причини такого повернення - за закінченням терміну зберігання.

Із наведеного вбачається, що скаржник не обґрунтував належними та допустимими доказами неможливість і своєї подачі до місцевого господарського суду платіжного доручення №12 від 30.10.13 р. на суму 3000,00 грн. на підтвердження своєї позиції. В апеляційній скарзі відповідач також не зазначив таких причин неможливості подання письмового доказу.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 ГПК України).

Таким чином, доводи апелянта, викладені ним у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими, та колегією суддів відхиляються.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на ту обставину, що відповідно до ст. 112 ГПК України він не позбавлений права звернутися до суду за захистом свої прав з підстави перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторенесанс" від 20.12.13р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 10 грудня 2013 року у справі №924/1416/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/1416/13 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.