Ухвала суду № 37046636, 30.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12869/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» про визнання угоди недійсною та стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» про визнання договору № 1/8 від 01 серпня 2011 року, укладеного між ТОВ «Ант Япи» та ТОВ «Будівельне управління 26», недійсним на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України, стягнення з ТОВ «Будівельне управління 26» на користь ТОВ «Ант Япи» всього отриманого за договором № 1/8 від 01 серпня 2011 року на суму 7 295 970,00 грн., стягнення з ТОВ «Ант Япи» в дохід держави коштів у розмірі 7 295 970,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС у період з 15 травня 2012 року по 28 травня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Ант Япи» при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 337/22-05/35573003 від 05 червня 2012 року, в якому встановлено порушення ТОВ «Ант Япи» пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у результаті якого занижено від'ємне значення оподатковуваного прибутку на загальну суму 15 532 475,00 грн. за ІІ-ІV квартали 2011 року; п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 650 137,00 грн., в тому числі за вересень 2011 року на загальну суму 1 016 859,00 грн., за листопад 2011 року - 1 485 204,00 грн., за грудень 2011 року - 148 074,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в сумі 1 633 278,00 грн.

Під час проведення перевірки ТОВ «Ант Япи» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо фінансово-господарських відносин з ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2012 року використано протокол допиту підозрюваного - засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ «Будівельне управління 26» ОСОБА_5, допитаного працівниками слідчого управління податкової міліції ДПС України спільно з ОВС ВППЗ ВНТА УПМ ДПС України в рамках кримінальної справи № 69-116, що знаходиться в стадії досудового слідства та перебуває в провадженні ГСУ ДПС України. Під час допиту підозрюваний пояснив, що ТОВ «Будівельне управління 26» зареєстроване без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності прибутку. Фінансово-господарських документів ТОВ «Будівельне управління 26» ОСОБА_5 не підписував, печатку товариства не замовляв та не отримував, податкову звітність також не складав та до органів ДПС не подавав.

Враховуючи наведені обставини, керуючись вимогами ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою, перевіряючим органом зроблено висновок про відсутність дійсної волі та волевиявлення засновника та директора ТОВ «Будівельне управління 26» при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Ант Япи», а також про фіктивність будь-яких угод, первинних бухгалтерських документів, податкових декларацій ТОВ «Будівельне управління 26», підписаних від імені ОСОБА_5, оскільки згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

За таких обставин, в Акті перевірки ТОВ «Ант Япи» зроблено висновок про те, що договір № 1/8 від 01.08.2011, укладений між ТОВ «Ант Япи» і ТОВ «Будівельне управління 26», порушує публічний порядок, оскільки укладений без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрати дохідної частини бюджету України, а отже, відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, такий правочин є нікчемним, а у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин судом може бути визнаний недійсним.

Не погоджуючись з діями відповідачів та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ант Япи» зареєстровано в якості юридичної особи Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 29 листопада 2007 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців серії АА № 787523.

01 серпня 2011 року між ТОВ «Ант Япи» (замовник) та ТОВ «Будівельне управління 26» (підрядник) укладено договір на виконання підрядних робіт № 1/8, відповідно до якого підрядник зобов'язувався виконати за завданням замовника комплекс будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Громадський центр» за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, перетин просп. Перемоги та вул. Борщагівської, а Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити їх на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 3.1 укладеного договору, вартість виконання робіт становить 2 738 150,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 456 358,33 грн.

01 вересня 2011 року між ТОВ «Ант Япи» та ТОВ «Будівельне управління 26» укладено додаткову угоду про зміну договору № 1/8 на виконання підрядних робіт від 01 серпня 2011 року, за змістом якої сторони погодилися змінити пункт 3.1, виклавши його в редакції: «Загальна сума договору складає 7 295 970,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20 % - 1 215 995,00 грн.».

На виконання умов укладеного договору ТОВ «Будівельне управління 26» виписано податкові накладні, наявні в матеріалах справи.

Вказана сума податку на додану вартість віднесена до складу податкового кредиту ТОВ «Ант Япи» за серпень та вересень 2011 року, що підтверджується відповідними податковими деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки між ТОВ «Ант Япи» та ТОВ «Будівельне управління 26» за виконані роботи проводилися у безготівковій формі, що підтверджується отриманою наявною в матеріалах справи інформацією ПАТ Комерційний банк «Інтербанк» № 280 від 26 грудня 2012 року про рух коштів по рахунку, який належить ТОВ «Будівельне управління 26» за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

З отриманої судом першої інстанції інформації ПАТ Комерційний банк «Інтербанк» № 280 від 26 грудня 2012 року про рух коштів по рахунку за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2011 року, який належить ТОВ «Будівельне управління 26» вбачається, що виплата заробітної плати ТОВ «Будівельне управління 26» та сплата коштів третім особам за виконання зазначених робіт з розрахункового рахунку товариства не проводилася.

За змістом наданої ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС інформації № 3966/9/18-448 від 06 грудня 2012 року щодо ТОВ «Будівельне управління 26», згідно зі звітом по 1ДФ на вказаному підприємстві у ІІІ кварталі 2011 року працювало у штаті 12 фізичних осіб, осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами не було, сума нарахованого та виплаченого доходу зазначеним особам склала всього 9 199,44 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Деснянському районі м. Києва здійснено заходи по проведенню зустрічної перевірки, за результатами якої складено акт № 7974/7/07-020/36192653 від 02 грудня 2011 року, в якому зазначено, що співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва опитано засновника, директора та головного бухгалтера в одній особі ТОВ «Будівельне управління - 26» ОСОБА_5, який пояснив, що до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства відношення немає, печаткою підприємства не користувався, підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Будівельне управління - 26» не здійснював, податкову звітність підприємства не складав, не підписував та не подавав її до ДПІ, нікого не уповноважував на проведення таких дій. Зазначеною перевіркою також встановлено, що згідно з податковою звітністю ТОВ «Будівельне управління - 26» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно з довідкою з ЄДРПОУ.

Згідно з актом невстановлення місцезнаходження СПД - юридичної особи за адресою реєстрації від 24 листопада 2011 року, складеного старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва, ТОВ «Будівельне управління 26» за адресою свого місцезнаходження - м. Київ, вул. Віскозна, буд. 5 не знаходиться.

Рішенням про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Будівельне управління 26» № 6 від 06 квітня 2012 року, Свідоцтво № 100345487 з датою початку дії 21 липня 2011 року на бланку форми № 2-ПДВ, серія НБ № 428508 анульоване 04 квітня 2012 року.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

За змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів вважає, що за обставин, які склалися, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2013 року у справі № К-23101/10, постанові Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № К-33862/10.

Як зазначено в Інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року задоволено клопотання Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про витребування доказів, витребувано з Печерського районного суду м. Києва належним чином завірену копію вироку Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2013 року у кримінальній справі № 757/15488/13-к (суддя: Фаркош Ю.А.).

Згідно з наданим на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року вироком Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2013 року у кримінальній справі № 757/15488/13-к, який набрав законної сили 04 вересня 2013 року, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України, та встановлено, що ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та невстановленими особами, діючи протягом 2010 - 2012 років на території м. Києва, за місцем свого проживання, підроблював, шляхом проставляння відбитку мокрої печатки, та збував офіційні документи фінансово-господарської діяльності, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, договори та інш., зокрема, ТОВ «Будівельне управління 26».

Проте, колегія суддів зазначає, що вирок Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2013 року у кримінальній справі № 757/15488/13-к не може вважатися належним доказом наявності умислу відповідачів на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та визнання його недійним в судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки у наявному в матеріалах справи вироку суду не встановлено взаємовідносин між відповідачами, а тому й умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

З приводу висновків податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ант Япи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» про визнання угоди недійсною та стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином є необґрунтованими та не засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 04 лютого 2014 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.