Постанова № 37045446, 04.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа№ 927/1352/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Суліма В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Купріянов Б.В. - представник

від відповідача: Кулик О.А. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Ніжинське» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013 року у справі № 927/1352/13 (суддя: Блохіна Ж.В.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»

до Фермерського господарства «Ніжинське»

про стягнення заборгованості 33 750,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фермерського господарства «Ніжинське» про стягнення заборгованості 33 750,00 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013 року у справі №927/1352/13 позовні вимоги сільськогосподарського ТОВ «Дружба-Нова» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Фермерського господарства «Ніжинське» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» заборгованість в розмірі 33750 00 грн. та 1720.50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фермерське господарство «Ніжинське» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013 року у справі №927/1352/13 та прийняти нове рішення у справі, яким в задоволені позовних вимог Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, таким що прийняте внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Апелянт стверджує, що господарський договір між позивачем та відповідачем яким передбачалось надання сільськогосподарських послуг з дискування на визначеній площі, відповідно до приписів ч.8 статті 181 Господарського кодексу України слід вважати неукладеним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 року за справою №927/1352/13 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 04.02.2014 року

Представник позивача 27.01.2014 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» надало Фермерському господарству «Ніжинське» послуги з дискування, для обробки землі що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №31/08-25, який підписано обома сторонами та скріплені печаткою 31.08.2013 року, на загальну суму 33750,00 грн. Позивачем надавався відповідачу рахунок-фактура №СФ-0002176 від 31.08.2013 року для сплати послуг з дискування на суму 33750,00 грн. Позивачем направлялась на адресу відповідача вимога вих. №11/10-09 від 11.10.2013 року про сплату заборгованості в сумі 33750,00 грн., яка залишилась останнім без відповіді.

Як зазначено в статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вказано в статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 7 ст. 193 ГК України встановлено, що «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з нормами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статтею 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Пунктом 1 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Проте дана норма не встановлює обов'язковість вчинення правочину між юридичними особами лише у письмовій формі.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, між сторонами вчинено правочин, виходячи з їх поведінки: відповідач замовив послуги з дискування, а позивач їх виконав, про що сторони склали акт здачі-прийняття робіт від 31.09.2013 року.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором, або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору про надання послуг, починається з моменту прийняття послуги. Підписання замовником акту здачі-прийняття робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 статті 903 ЦК України.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було порушено норми чинного законодавства, не виконано вчасно та в повному обсязі свої зобов'язання по оплаті вартості наданих послуг на суму 33750,00 грн.

Враховуючи, що в рахунках-фактурах, пред'явлених позивачем-відповідачу для оплати наданих послуг були зазначені строки оплати, однак, відповідачем отримані послуги оплачені не були, колегія суддів зазначає, що строк оплати наданих послуг відповідачем пропущено безпідставно.

Вимоги позивача за позовом по стягненню боргу в сумі 33750,00 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статті 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Ніжинське» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.11.2013 у справі №927/1352/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 927/1352/13 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Л.О. Рєпіна

В.В. Сулім