Рішення № 37044679, 06.02.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 лютого 2014 року Справа № 913/76/14

Провадження №15/913/76/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Світовит Агро”, м.Слов’янськ Донецької області

до Приватного сільськогосподарського підприємства “Агро-98”, смт.Красноріченське Кремінського району Луганської області

про стягнення 115219 грн. 51 коп.

Суддя Смола С.В.

Секретар судового засідання Данилкіна Н.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу № 16 від 21.02.2013 пені в сумі 34761 грн 04 коп., 30% річних у сумі 76880 грн 71 коп., інфляційних нарахувань у сумі 3577 грн 76 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.01.2014 було порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 23.01.2014.

Позивач клопотанням № 010/01/14 від 17.01.2014 просив суд розглянути справу без його участі.

Суд вважає можливим задовольнити вказане клопотання.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 17940449 місцезнаходженням відповідача є: вул.Привокзальна, б.1, смт.Красноріченське Кремінського району Луганської області. На вказану адресу господарський суд і надсилав поштову кореспонденцію.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).

Згідно з ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, не забезпечив явку представника у судове засідання, не надання відзиву на позовну заяву та не прибуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.

Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Світовит Агро” (продавець, позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством “Агро-98” (покупець, відповідач) 21.02.2013 був укладений договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 16, предметом якого є купівля-продаж товару: засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння на умовах відстрочення платежу (п.1.1 договору).

Згідно п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід’ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного договору (п.2.3 договору).

Відповідно до п.2.4 договору ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США.

В 5.5 договору сторони визначили та погодили, що оплата товару згідно даного договору проводиться наступним чином: 30% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 15.03.2013; 70% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 01.09.2013.

Згідно п.8.2 договору за прострочення виконання зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п’ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним договором, здійснюється протягом п’яти років з моменту підписання даного договору (п.8.3 договору).

В п.8.6 договору сторони, згідно п.2 ст.625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

В додатку № 1 від 21.02.2013 до договору сторони передбачили поставку насіння соняшника Арена ПР, НК Алего, НК Брио в загальній кількості 550 тон на загальну суму 745500 грн 00 коп., в т.ч. ПДВ.

На виконання вказаних умов договору та додатку до нього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 745500 грн 00 коп. за видатковими накладними № РН-0000035 від 02.04.2013, № РН-0000042 від 04.04.2013.

Відповідач отриману продукцію оплачував частково і несвоєчасно, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір № 16 є договором купівлі-продажу, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу за договором № 16 від 21.02.2013 підтверджений матеріалами справи, в т.ч. видатковими накладними № РН-0000035 від 02.04.2013, № РН-0000042 від 04.04.2013 та відповідачем не оспорений.

Відповідач в свою чергу в порушення умов п.5.5 договору оплату товару здійснював частково з порушенням, обумовлених в договорі строків, що підтверджується копіями відповідних банківських виписок (а.с.22-28).

На день розгляду справи заборгованість за договором № 16 від 21.02.2013 відповідачем сплачена у повному обсязі.

України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно оплату товару не здійснив, тобто має місце неналежне виконання зобов’язань за спірним договором відповідачем.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В п.8.2 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

В п.8.3 договору сторони відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п’ять років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним договором, здійснюється протягом п’яти років з моменту підписання даного договору

Відповідно до преамбули Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що враховано позивачем при здійсненні ним розрахунку пені.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 16.03.2013 по 04.12.2013 у сумі 34761 грн 04 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки наданий позивачем розрахунок пені (а.с.6-7) зроблений відповідно до діючого законодавства, з урахуванням умов договору № 16 від 21.02.2013 та даних первинних документів.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Сторони в п.8.6 договору встановили інший розмір відсотків, а саме 30% річних.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 30% річних за період з 16.03.2013 по 04.12.2013 у сумі 76880 грн 71 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки наданий позивачем розрахунок 30% річних (а.с.5-6) зроблений відповідно до діючого законодавства, з урахуванням умов договору № 16 від 21.02.2013 та даних первинних документів.

Відносно вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань за період з вересня 2013 року по листопад 2013 року в сумі 3577 грн 76 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

Абзацом 4 пп.3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” передбачено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті “Бизнес” від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах “Законодавство” і “Ліга”.

Відповідно до абз.2 і 3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” від 03.04.1997 № 62-97р]. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Згідно ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку індексу інфляції (а.с.7-8, 43-44), інфляція нарахована за період заборгованості з 01.09.2013 по 17.11.2013 у сумі 3135 грн. 27 коп. та за період заборгованості з 12.10.2013 по 17.11.2013, в той час як з акту звірки, наданого позивачем (а.с.47) вбачається, що період заборгованості є іншим (а.с.6-7). Суд зазначає, що, враховуючи умови договору 16 від 21.02.2013 (п.5.5 договору) період заборгованості є – з 16.03.2013 по 06.12.2013 (остання оплата відповідача), який і слід було враховувати позивачу при розрахунку індексу інфляції. Позивачем були застосовані індекси інфляції за місяці, в яких мала місце саме інфляція (вересень – листопад 2013 року), а місяці, в яких мала місце дефляція позивачем в розрахунок не включені, що суперечить вищевикладеним приписам законодавства. Індекс інфляції слід було нараховувати за період з квітня 2013 по листопад 2013 року. Загальний сукупний індекс за вказаний період (квітень 2013 – 100%, травень 2013 – 100,1%, червень 2013 – 100%, липень 2013 – 99,9%, серпень 2013 – 99,3%, вересень 2013 – 100%, жовтень 2013 – 100,4%, листопад 2013 – 100,2%) менше 100% (99,90), тому інфляційні нарахування позивачем здійснені безпідставно.

Оскільки згідно приписів процесуального законодавства розгляд справи відбувається в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з вересня 2013 року по листопад 2013 року в сумі 3577 грн 76 коп. та про відмову в її задоволенні.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.7 ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету. Водночас в абзаці 3 підпункту 5.2 пункту 5 пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” вказано, що про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

При зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено за платіжним дорученням № 1372 від 30.12.2013 судовий збір у сумі 2305 грн 00 коп., в той час як відповідно до приписів ст.4 Закону України “Про судовий збір”, виходячи з заявленою суми 115219 грн 51 коп., повинно було бути сплачено 2304 грн 39 коп., тобто існує переплата судового збору в сумі 00 грн 61 коп.

Таким чином, позивачу з Державного бюджету України слід повернути зайво сплачений судовий збір у сумі 00 грн 61 коп.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Світовит Агро” до Приватного сільськогосподарського підприємства “Агро-98” задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства “Агро-98”, вул.Привокзальна, б.1, смт.Красноріченське Кремінського району Луганської області, ідентифікаційний код 25362767, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Світовит Агро”, вул.Чубаря, б.6, офіс 7, м.Слов’янськ Донецької області, ідентифікаційний код 37683392, пеню в сумі 34761 грн 04 коп., 30% річних у сумі 76880 грн 71 коп., судовий збір у сумі 2232 грн 84 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

4. Повернути з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю “Світовит Агро”, вул.Чубаря, б.6, офіс 7, м.Слов’янськ Донецької області, ідентифікаційний код 37683392, судовий збір у сумі 00 грн 61 коп., який сплачений за платіжним дорученням № 1372 від 30.12.2013 у розмірі 2305 грн 00 коп., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 913/76/14.

Повернення судового збору здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.02.2014.

Суддя С.В. Смола