Рішення № 37042431, 04.02.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 911/164/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМЕЛІВКА-АГРО» про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Бутенко Б.А. (дов. № 241 від 09.10.2013);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМЕЛІВКА-АГРО» про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого йому товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 04.02.2014.

В судовому засіданні 04.02.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХМЕЛІВКА-АГРО» була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено поставку товару відповідно до видаткових накладних № 4088 від 03.06.2013 на суму 1789,45 грн, № 4089 від 03.06.2013 на суму 19881,36 грн, № 4245 від 07.06.2013 на суму 1920,00 грн, що загалом становить 23590,81 грн.

Зі змісту вказаних видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затв. наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

назву документа(форми);

дату і місце складення документа;

зміст та обсяг господарської операції;

одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача, товарно-транспортними накладними, довіреністю уповноваженої особи відповідача, що прийняла товар, тобто, документами оформленим відповідно до вимог чинного законодавства та відсутністю у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалі суду про порушення провадження у справі відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що він заперечує факт отримання товару, зазначеного у видаткових накладних.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом частини першої ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та містить ознаки поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару у повному обсязі не сплатив, протилежного суду не надав.

Вказаний факт підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, наданою Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», з якої вбачається, що відповідачем було сплачено лише частину вартості товару у сумі 741,89 грн, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем складає 22848,92 грн.

Крім того, між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 31.10.2013 заборгованість відповідача перед позивачем становить 22848,92 грн (копія акту міститься в матеріалах справи).

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковими накладними становить 22848,92 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладною, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, оскільки в специфікаціях № 1 та 2 від 03.06.2013 вказано строки оплати, які протирічать один одному, а в накладних взагалі відсутні будь-які умови щодо строку оплати, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату прийняття товару за накладними та положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був здійснити оплату отриманого товару саме в день його отримання.

Проте, доказів сплати відповідачем повної вартості отриманого товару, в розумінні статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України та пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 22848,92 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджував, що вказані поставки товару були здійснені на підставі договору поставки ЗЗР в кредит № 003-СМ від 04.06.2013, що був укладений між позивачем та відповідачем. Суд не погоджується з таким твердженням, оскільки у вказаних видаткових накладних та пов'язаних з ними специфікаціях, як підставу зазначено договір № 003-СМ від 03.06.2013, що не укладався між сторонами, крім того частина накладних та специфікації № 1 та № 2 датовані саме 03.06.2013. Позивач пояснював вказаний факт як технічну описку, допущену під час складання видаткових накладних. Суд допускає правильність тверджень позивача, проте вказане припущення не може бути покладено в основу рішення господарського суду, оскільки останнє не може ґрунтуватися на припущеннях, а повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, тоді як доказів того, що спірні поставки товару здійснювались на підставі договору поставки ЗЗР в кредит № 003-СМ від 04.06.2013 суду не надано. Крім того, у акті звірки взаєморозрахунків також нема посилання на вказаний договір. Відтак, суд не вважає спірні поставки такими, що були здійснені на підставі договору № 003-СМ від 04.06.2013.

Так, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача, крім суми основного боргу, 1834,53 грн пені, 4150,36 грн 30% річних, 0,1% від вартості переданого, але не оплаченого товару за кожний день користування товарним кредитом у розмірі 5049,61 грн. Вказані санкції передбачені в договорі № 003-СМ від 04.06.2013, проте, як вже зазначалось, суд не вважає правовідносини, що виникли між сторонами, такими, що виникли на підставі даного договору. Відтак, вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки прямий припис закону щодо нарахування таких санкцій відсутній.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2700,00 грн витрат на послуги адвоката.

Так, позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» звернулось за правовою допомогою до адвоката Кушніра Сергія Володимировича, що підтверджується договором № 2 від 03.01.2014 та сплатило останньому 2700,00 грн за адвокатські послуги.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат і, згідно положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову, стягується з відповідача.

Господарським судом встановлено, що Кушнір Сергій Володимирович є адвокатом, має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009.

Факт надання послуг замовнику підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 20.01.2014, відповідно до якого вартість послуг склала 2700,00 грн.

Позивачем, відповідно до платіжного доручення № 203 від 27.01.2014, було сплачено вказану суму адвокату.

Водночас, з вказаного акту вбачається, що складу робіт включено витрати виконавця на проїзд з м. Черкаси до м. Київ та в зворотному напрямку, а також участь у двох судових засіданнях в господарському суді, тоді як у судовому засіданні інтереси позивача представляв Бутенко Б.А., на підставі довіреності, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО». Отже, суд дійшов висновку, що до суми винагороди було включено вартість послуг, які фактично не надавались адвокатом Кушніром Сергієм Володимировичем. Відтак, суд вважає за необхідне зменшити суму витрат на послуги адвоката. Проте, оскільки суд не може самостійно визначити вартість вказаних вище послуг, а також з урахуванням того, що адвокатом не було звернено увагу на те, що зазначений останнім договір не застосовується до спірних правовідносин, що стало наслідком часткового задоволення позовних вимог, суд зменшує суму винагороди на 50%.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката підлягає задоволенню частково, у сумі 1350,00 грн (2700,00 грн / 2).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХМЕЛІВКА-АГРО» (код ЄДРПОУ 33159257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕДНА-АГРО» (код ЄДРПОУ 33143734) 22848,92 грн боргу, 1350,00 грн витрат на послуги адвоката, а також 1827,00 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз