Ухвала суду № 37041363, 27.12.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12621/13-ц

Провадження № 2/755/4032/13/7351/13

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"27" грудня 2013 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2013 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та 04 червня 2013 року було передано в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. 11-1, ч.1 ст. 118 ЦПК України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2013 року позовна заява ОСОБА_1 повернута позивачу для подання до належного суду.

Підставами повернення позовної заяви слугувало те, що підстав, визначених в ч. 2 ст. 110 ЦПК України, для пред'явлення позову за місцем проживання позивача у позові не наведено, а з долучених до матеріалів позовної заяви документів не вбачається підстав для звернення з позовом до Дніпровського районного суду м. Києва.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 234 ЦПК України, у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Разом з тим, позивач звернулася до суду в загальному порядку з позовом про розірвання шлюбу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2013 року скасована, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2013 року слугувало те, що суду слід було з`ясувати підстави подачі позову на загальних підставах відповідно до ст. 110 ЦПК або ст. 234 ЦПК, які є взаємовиключні.

20 листопада 2013 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу повернулася до Дніпровського районного суду м. Києва, та 26 листопада 2013 року передана в провадження судді Катющенко В.П. в порядку визначеному ст. 11-1, ч.1 ст. 118 ЦПК України.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року позовна заява ОСОБА_1, була залишена без руху та надано строк для усунення недоліків до 16 грудня 2013 року, але не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали.

Підставами для залишення позову без руху слугувало те, що відповідно до ч. 1 ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Зі змісту позовної заяви вбачалось, що відповідач перебуває у Львівській виправній колонії № 30 Львівської області за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 156.

В той же час, як роз`яснено в п. 34 Постанови № 3 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», не є місцем проживання фізичної особи місце, в якому вона знаходиться під вартою у вигляді запобіжного заходу, місце, в якому особа відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком суду, місце, в якому особа знаходиться на стаціонарному лікуванні. Позови до таких осіб пред'являються за останнім місцем проживання до взяття під варту чи до поміщення до медичного закладу.

Таким чином, позивачу слід було у позовній заяві зазначити останнє місце проживання відповідача до взяття останнього під варту.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

В той же час, ні позовна заява, ні додатки до неї не містили відомостей, які б у відповідності до вимог ч.2 ст. 110 ЦПК України надавали б право позивачу звернення з даним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва.

Копію ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 отримала 21 грудня 2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

26 грудня 2013 року на виконання вимог ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду заяву (в порядку окремого провадження) (усунення недоліків).

Вивчивши подану заяву, суд приходить до висновку, що ухвала судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року, про залишення позову без руху позивачем виконана не була.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

Позов (позовне провадження), виконує двоєдине завдання та йо го слід розглядати одночасно з обох боків: матеріально-правового та процесуального тобто матеріально-правовий бік позову - це матеріально-правова вимога позивача про захист матеріального права та інтересу.

Це вимога до суду, яка стосується тих претензій, які пред'являються до особи, яка порушує або оспорює права позивача.

При розгляді позову з обох боків - матеріально-правового та процесуального, функція щодо захисту матеріаль ного права належить су ду, виходячи зі ст. 3 ЦПК, де йдеться про те, що кожна особа у порядку, встановленому ЦПК, має право звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Саме ЦПК передбачено порядок пред'явлення позову (ст. 118 ЦПК), який є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, саме позовом порушується провадження у справі позовного провадження. Тому позов є понят тям та інститутом цивільного процесу.

Отже, під позовом слід розуміти в широкому контексті звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права, що було спричинено діями або бездіяльністю конкрет ної особи, до якої й пред'являються вимоги щодо припинення правопорушення, відновлення прав, відшкодування шкоди тощо.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, право порушене, оспорене, невизнане, підлягає захисту в порядку позовного провадження, бо саме по собі без правопорушення і спору між особами воно не потребує судово го захисту. Щодо інтересу, то право як ширше поняття поглинає інтерес, оскільки у кожного володільця права, безумовно, повинен бути й інтерес до останнього. Тому не потрібно для позовного провадження виділяти інтерес самостійним об'єктом судового захисту як це має місце в окремому провадженні, оскільки в останньому не захищаються порушені суб'єктивні права, а встановлюються обставини, які повинні мати юри дичне значення і після набрання рішенням суду про встанов лення факту набути потенційно існуючого суб'єктивного пра ва, яке за наявності об'єктивних обставин особа не може отри мати у позасудовому порядку.

В той же час, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, на виконання вимог ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року подала до суду заяву, в порядку окремого провадження, про розірвання шлюбу з ОСОБА_2

При цьому, представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, не було звернуто увагу, що первісний позов ОСОБА_1 був поданий саме в порядку позовного провадження, а вимоги ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва про залишення позовної заяви без руху від 27 листопада 2013 року не містили посилань на невизначеність позивача щодо підстав подачі позову на загальних підставах відповідно до ст. 110 ЦПК або ст. 234 ЦПК, які є взаємовиключні.

Таким чином, представником позивача, в супереч вимог цивільного процесуального законодавства, на виконання ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва про залишення позовної заяви без руху від 27 листопада 2013 року, подано нову заяву, в порядку окремого провадження, з визначеним новим предметом доказування, при цьому із заявою про повернення первісного позову, як це передбачено п.1 ч.3 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України, представник позивача, позивач, до суду не зверталися, тому наявність у справі одночасно двох різних за формою та змістом позовної заяви та заяви в порядку окремого провадження, унеможливлює вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Крім того, на виконання вимог ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року про залишення позовної заяви без руху, ні представником позивача, ні позивачем, належних доказів не надано. Так, не надано відомостей щодо останнього відомого місця проживання відповідача до взяття останнього під варту та відомостей, які б давали право позивачу звернення до Дніпровського районного суду м. Києва у порядку ч. 2 ст. 110 ЦПК України.

Відповідно до ст. 121 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду, у встановлений строк, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали, не виконає вимоги визначені ст. ст. 119, 120 ЦПК України, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною 5 ст. 121 ЦПК України встановлено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі повернення заяви або скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 121, 210, 293, 294 ЦПК України, ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», суд -,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, вважати такою, що не подана та повернути позивачу.

Повернути ОСОБА_1:

- сплачений 31 травня 2013 року судовий збір в розмірі 114 9сто чотирнадцять) гривень 70 копійок, що були сплачені в Філії Головного управління по м. Києву та області відповідно до квитанції на розрахунковий рахунок 31216206700005, код отримувача 38012871, на користь УДКСУ у Дніпровському районі м. Києва.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: