Рішення № 37039743, 04.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2014 р. Справа № 914/4410/13

Господарський суд Львівської області у складі судді М.Король при секретарі судового засідання І. Кияк розглянув справу

за позовом: Приватного підприємства «Енерго-Ресурс», м. Київ;

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів;

про: стягнення 35426,46 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_2 - адвокат (довіреність від 28.11.2013 року);

відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 28.11.2013 року);

В судовому засіданні 04.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Приватне підприємство «Енерго-Ресурс» (м.Київ) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м.Львів) про стягнення 35426,46 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач своєчасно не сплачував орендну плату, передбачену укладеним між сторонами договором.

Ухвалою від 21.11.2013 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10.12.2013 р.

09.12.2013 року позивачем через канцелярію господарського суду подано заяву (вх. № 52448/13 від 09.12.2013 року) про збільшення розміру позовних вимог на суму витрат понесених за послуги адвоката в розмірі 1500,00 грн., яка не прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 10.12.2013 року відкладено розгляд до 18.12.2013 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

17.12.2013 року представником відповідача через канцелярію господарського суду подано відзив (вх. № 54380/13 від 17.12.2013 року), відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.12.2013 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано зутрічну позовну заяву (вх. №5318) до Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» (м.Київ) про визнання договору оренди недійсним. Ухвалою від 18.12.2013 року суд відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви на підставі п.1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

В судовому засіданні 18.12.2013 року було оголошено перерву до 16.01.2014 року.

14.01.2014 року через канцелярію господарського суду Львівської області (вх. № 89/14 від 14.01.2014 року) відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 914/4856/13 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ПП «Енерго-Ресурс» про визнання недійсним договору оренди приміщення № 132/П-Л від 13.05.2013 року.

Суд відхилив дане клопотання відповідача про зупинення провадження у справі в зв'язку з наступним.

Згідно ч.1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Господарський суд наділений повноваженнями самостійно, відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору у справі договір, якщо він суперечить законодавству, належним чином обґрунтувавши необхідність застосування такого захисту прав і законних інтересів сторін. Крім цього, за приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, господарський суд зобов'язаний перевірити законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договору він має право визнати цей договір недійсним, а тому порушення господарським судом Львівської області провадження у справі № 914/4856/13 жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин у даній справі.

Ухвалою суду від 16.01.2014 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів за клопотанням сторони та відкладено розгляд справи на 04.02.2014 року.

В судовому засіданні 04.02.2014 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

13.05.2013 року між Приватним підприємством «Енерго-Ресурс» (орендодавцем згідно договору) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендарем згідно договору) було укладено договір оренди приміщення № 132/П-Л, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на строк та на умовах даного договору приміщення, загальною площею 150,0 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 181.

Приміщення належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2009 року, посвідченого нотаріусом Львівського міського територіального округу ОСОБА_4 20.05.2009 року, за реєстровим № 2678, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 20.05.2009 року за № 3448574 (п. 1.2 договору).

Приміщення передається з метою використання його для магазину продуктових та непродуктових товарів (п.1.3 договору).

Як визначено п. 2.2. договору, його укладено строком з 13.05.2013 року по 12.05.2013 року. Позивачем подано письмове пояснення від 06.12.2013 року про те, що в договорі допущено описку стосовно дати закінчення строку договору. Слід вважати, що договір укладено до 12.05.2014 року.

Факт передачі об'єкта оренди орендарю підтверджується актом прийому - передачі приміщення від 13.05.2013 року, що відповідає вимогам п. 1.5 договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата складає: за період з 13.05.2013 року - 31.05.2013 року: загальний розмір 120,00 грн.; з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року: загальний розмір за місяць складає 6700,00 грн.; з 01.07.2013 року по 01.06.2014 року: загальний розмір орендної плати за місяць складає 13000,00 грн. Пунктом 3.4 договору сторони узгодили, що орендар зобов'язується протягом 5-ти днів з дня підписання акту прийому - передачі приміщення сплатити авансом орендну плату за перший місяць оренди приміщення та гарантійний платіж у розмірі згідно пункту 3.1.3 договору. Гарантійний платіж враховується у якості оплати за останній місяць оренди приміщення, якщо сторони не домовляться про інше.

Відповідно до п. 3.2 договору, орендна плата нараховується з дня підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення в оренду до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю по відповідному акту прийому-передачі, відповідно до п.п. 1.5 та 2.4 даного договору або припинення фактичного користування приміщенням орендодавця.

Як встановлено судом і не заперечувалось сторонами, відповідач не здійснював оплати за період з травня 2013 року по вересень 2013 року, внаслідок чого заборгував позивачу 33686,67 грн.

Заборговану орендну плату позивач нарахував з моменту передачі приміщення по вересень 2013 року із посиланням на лист (вих № 273 від 01.08.2013 року) про дострокове припинення договору № 132/П-Л від 13.05.2013 року.

Із врахуванням викладеного позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 33686,67 грн. основного боргу, 1400,18 грн. нарахованої пені та 339,61 грн. 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на неможливість користування ним орендованим приміщенням у зв'язку із відсутністю електроенергії, що є наслідком відсутності договору між орендодавцем та енергопостачальною організацією. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факт користування орендарем орендованим приміщенням, з огляду на що орендна плата стягуватись не може.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з п. 1 т.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Матеріалами саправи підтверджено факт передачі відповідачу приміщення, площею 150,0 кв.м., що знаходиться по вул. Личаківській. 181 у м. Львові, і є об'єктом оренди на підставі укладено між сторонами договору оренди приміщення № 132/П-Л від 13.05.2013 року.

Як визначено п. 2.2. договору, його укладено строком з 13.05.2013 року по 12.05.2013 року. Позивачем подано письмове пояснення від 06.12.2013 року про те, що в договорі допущено описку стосовно дати закінчення строку договору. Слід вважати, що договір укладено до 12.05.2014 року.

Додатково, необхідно зазначити, що у відповідосності до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу протягом місяця після закінчення строку дії договору (13.05.2013 р.) повідомлення про припинення договірних стосунків.

Заперечення відповідача стосовно недоведеності позивачем факту користування ним орендованим приміщення, що звільняє орендаря від сплати орендної плати є безпідставним, оскільки відповідно до вимог ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Також суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на те, що причиною неможливості використовування орендованого приміщення є відсутність договору між орендодавцем та енергопостачальною організацією, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.6 договору, орендар відшкодовує усі витрати по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення, зазначені п.3.5 договору, орендодавцю. Відшкодування зазначених витрат проводиться в межах фактичного споживання на підставі рахунків орендодавця, до яких додаються документи постачальників послуг (підтвердження правомірності розрахунків та обсягів споживання послуг). У разі укладення орендарем договорів з постачальниками послуг, рахунки цих служб сплачуються орендарем самостійно по розрахунковим (платіжним документам) відповідних служб, які надають послуги.

Із врахуванням викладеного, суд виходить з того, що орендар не позбавлений права самостійно укладати довори з постачальниками послуг, в данному випадку з енергопостачальною організацією, про що сторони узгодили в договорі.

Крім того, у акті прийому - передачі приміщення від 13.05.2013 р. зазначено, що технічний стан приміщення задовільний і дозволяє використання його в цілях, зазначених в договорі. Сторони по передачі претензій один до одного не мають.

Як зазначено у ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення п.п. 3.1 договору, не вносив орендну плату за період з травня по вересень 2013 року, чим заборгував позивачу 33686,67 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім суми основної заборгованості позивачем правомірно нараховано 3% річних, що складає 339,61 грн. та 1400,18 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 6.3 договору, за затримку розрахунків з орендної плати та комунальних платежах більше, ніж на 5 робочих днів, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Із врахуванням викладеного, суд вважає обгрунтованими та підставними позовні вимоги про стягнення 33686,67 грн. основного боргу, 1400,18 грн. грн. пені та 339,61 грн. 3 % річних.

Клопотання позивача (вх..№ 54033/13 від 16.12.2013 року) про стягнення із відповідача 1500,00 грн. витрат на послуги адвоката підлягає частковому задоволенню в частині стягнення 1492,50 грн. із врахуванням копії виписки з банку від 06.12.2013 року № 247702 про зарахування суми оплати його послуг.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст.48 ГПК України, витрати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». У Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26), в якому встановлюється порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (ч.2 ст.30). При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання позивач був вимушений звернутись за правовою допомогою до адвоката. Таким чином, укладення з адвокатом договору про надання юридичних послуг було зумовлене неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором.

З аналізу договору №28/11-2013р-К про надання правової допомоги від 28.11.2013р. вбачається, що надання юридичної (правової) допомоги та її об'єм безпосередньо пов'язані із даною справою і її розглядом в господарському суді.

Витрати позивача документально підтверджуються вказаним договором, довіреністю від 28.11.2013р., копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1828, копією квитанції банку та копією виписки з банку, якими дані послуги оплачені позивачем та зараховані в розмірі 1492,50 грн.

Відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування таких витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір покладається на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (79014, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» (01601, м. Київ, бул. Л.Українки, 34, 3-й під'їзд, оф. 306, код ЄДРПОУ 36087128) 33686,67 грн. основного боргу, 1400,18 грн. грн. пені, 339,61 грн. 3 % річних, 1492,50 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1720,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 08.02.2014 р.

Суддя Король М.Р.