Постанова № 37037760, 04.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа№ 5011-68/7808-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

за участю представників:

від позивача : Трофимець Ю. О. - представник за довіреністю № 274 від 30.08.2013

від відповідача: Кузьменков М. М. - представник за довіреністю № 1327 від 15.08.2013

від третьої особи 1: не з'явились

від третьої особи 2: не з'явились

присутній: Калініченко С. М. - представник третьої особи 1 без належних повноважень

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013

у справі № 5011-68/7808-2012 (головуючий судді Дупляк О. М., судді: Куркотова Є. Б., Марченко О. В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»

до Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім»

треті особи, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Майко Марина Петрівна

2. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

про стягнення суми страхового відшкодування і штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 60 493,35 грн. за укладеним з третьою особою 1 договором добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-08 №1134 від 04.06.2008, вигодонабувачем за яким є позивач, пені в сумі 1 107,03 грн., збитків від інфляції в сумі 12 458,56 грн. та 3 % річних в сумі 5 363,34 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2013, повний текст якого підписаний 13.12.2013, у справі № 5011-68/7808-2012 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено страхове відшкодування в сумі 60 493,35 грн., збитки від інфляції в сумі 12 177,42 грн. та 3 % річних в сумі 5 310,16 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено невиконання відповідачем свого обв'язку по виплаті страхового відшкодування у заявленій до стягнення сумі за умовами спірного договору.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних ґрунтується на тому, що позивачем при звернення до суду помилково визначено дату початку періоду нарахування збитків від інфляції та 3 % річних як 08.05.2009, в той час як, виходячи з змісту п. 10.6 спірного договору, нарахування має проводиться з 19.05.2009.

Відмова у задоволення позовних вимог про стягнення пені ґрунтується на пропуску позивачем встановлено ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені, що, враховуючи приписи ст. 268 ЦК України та відповідну заяву відповідача, є підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Український страховий дім» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 5011-68/7808-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення прийнято судом першої інстанції з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції при прийнятті оспореного рішення не прийнято до уваги той факт, що відповідно до умов спірного договору страхування до страхових випадків не належать факти заподіяння збитків (шкоди), які супроводжувались наявністю таких обставин: навмисні дії з боку Страхувальника, Експлуатанта, спрямовані на настання збитків (шкоди), а саме, користування транспортним засобом не за призначенням, у заздалегідь відомому Страхувальнику несправному стані, зокрема, їзди на шинах, зношених понад допустимі межі, та таких, що не відповідають сезону експлуатації (п. 6.2.1), а отже, враховуючи те, що при огляді автомобіля після спірної ДТП встановлено, що на ньому були встановлені шини, що не відповідають сезону експлуатації, які можуть використовуватись лише в літній період, відповідач правомірно відмовив у виплаті спірного страхового відшкодування.

Також відповідач зазначив про те, що позивачем пропущено трирічний строк для звернення до суду з даним позовом.

Треті особи в судове засідання представників не направили, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

04.06.2008 відповідач як Страховик та третя особа 1 як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-08 № 1134 (далі Договір) (а.с. 13-15), предметом якого є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем Мазда 3», державний номерний знак АА 4109 НІ (далі Автомобіль), а також додатковим обладнанням до Автомобіля.

В п. 2.8 Договору сторонами погоджено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 24 години 00 хвилин 03.06.2009.

Серед страхових ризиків за Договором зазначено й дорожньо-транспортну пригоду (п. 2.1.1), якою є подія, що сталась під час руху Автомобіля, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки, яка сталась за участю Автомобіля (п. 3.10).

Згідно з п. 3.6 Договору експлуатантом є особа, яка згідно з Договором набуває прав та обов'язків Страхувальника, вказаних у Договорі, за умови експлуатації Автомобіля на законних підставах.

З наявної в матеріалах справи копії довіреності від 29.12.2008 (а.с. 36 т.1) слідує, що третя особа доручила Желябіну Олегу Вікторовичу, серед іншого, й керувати Автомобілем.

28.02.2009 близько 22 години 00 хвилин на Вишгородській трасі в напрямку Києва на 17 км сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення Автомобіля під керуванням Желябіна О. В. з металевим відбійником.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований відповідачем Автомобіль.

Зазначені факти, а саме факт спірної ДТП та пошкодження внаслідок вказаної ДТП Автомобіля сторонами не заперечуються та підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями постанови Оболонського районного суду м. Києва від 26.03.2009 у справі № 3-2888 2009 року (а.с.68 т. 2), довідками з ДАІ (а.с. 136-137 т. 1).

За замовленням відповідача, ТОВ «Естімейт», а саме оцінювачем Тюрменко Дмитром Валентиновичем (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України МФ № 5151 від 02.06.2007, свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів № 5747 від 07.08.2007) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок вказаного ДТП, за результатам якої 11.03.2009 складено Звіт з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 3668 (далі Звіт) (а.с.164-181 т. 1), згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власникові Автомобіля внаслідок ДТП, складає 72 592,02 грн. з ПДВ, 60 493,35 грн. без ПДВ.

Про спірну ДТП відповідача було повідомлено відповідним повідомленням (а.с. 120 т. 1).

02.04.2009 третя особа 1 звернулась до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 122 т. 1), в якій просила спірне страхове відшкодування перерахувати на власний банківських рахунок.

Відповідач листом № 920 від 22.04.2009 (а.с. 152 т. 1) повідомив третю особу 1 про те, що прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п.п.6.2.1, 7.3.4, 11.2 Договору.

Зі змісту вказаного листа слідує, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування було те, що з наявних у відповідача документів ним встановлено, що в момент настання спірного страхового випадку на Автомобілі були встановлені шини, які можуть використовуватись лише в літній період (модель шин: Turanza ER30, виробництво Bridgestone), в той час як спірна ДТП відбулась в зимовий період, а отже, на Автомобілі були встановлені шини, що не відповідають стану дорожнього покриття, що дає відповідачу підстави вважати, що вказані обставини сприяли настанню даного випадку.

В подальшому третя особа 1 зверталась до відповідача з відповідною повторною заявою про виплату страхового відшкодування (отримана відповідачем 11.05.2010), на яку відповідач відповів листом № 1209 від 17.06.2010 (а.с. 153-154 т. 1), в якому зазначив, що на підставі повторного доопрацювання матеріалів страхової справи відповідач вважає, що відсутні підстави для перегляду раніше прийнятого рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування по даному випадку.

Отже, страхове відшкодування за наслідками спірної ДТП відповідачем не виплачено, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступні обставини.

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» ( в редакції, яка діяла станом на дату прийняття відповідачем рішення про відмову від виплати спірного страхового відшкодування) страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Крім того, ч. 2 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» встановлено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Відповідач, приймаючи рішення про відмову у виплаті спірного страхового відшкодування, посилався на приписи п.п.6.2.1, 7.3.4, 11.2 Договору, фактично пославшись на те, що з наявних у нього документів встановлено, що в момент настання спірного страхового випадку на Автомобілі були встановлені шини, які можуть використовуватись лише в літній період (модель шин: Turanza ER30, виробництво Bridgestone), в той час як спірна ДТП відбулась в зимовий період, а отже, на Автомобілі були встановлені шини, що не відповідають стану дорожнього покриття, що дає відповідачу підстави вважати, що вказані обставини сприяли настанню даного випадку.

Колегія суддів вважає таку відмову неправомірною з огляду на таке.

Пунктом 7.3.4 Договору встановлено право відповідача відмовити у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати), якщо для цього виникнуть підстави, передбачені Договором і законодавством України.

Відповідно до п. 11.2 Договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) відповідача є навмисні дії Страхувальника, Експлуатанта, Вигодонабувача, спрямовані на настання страхового випадку.

Згідно з п. 6.2.1 Договору, до страхових випадків не належать факти заподіяння збитків (шкоди), які супроводжувались наявністю навмисних дій з боку Страхувальника, Експлуатанта, спрямованих на настання збитків (шкоди), а саме, користування Автомобілем не за призначенням, у заздалегідь відомому Страхувальнику (експлуатанту) несправному технічному стані (визначення технічного стану Автомобіля провадиться згідно з Правилами дорожнього руху, глава 31), зокрема їзди на шинах, зношених понад допустимі межі, та таких, що не відповідають сезону експлуатації (в межах Договору відповідність шин сезону експлуатації визначається на момент настання ДТП, а саме відповідністю встановлених на Автомобілі шин стану дорожнього покриття, наприклад, ожеледиця та літні шини).

Отже, умовами Договору сторони погодили, що до страхових фактів, серед іншого, не належать факти заподіяння збитків (шкоди), які супроводжувались їздою на шинах, зношених понад допустимі межі, та таких, що не відповідають сезону експлуатації.

За приписами ст. 33 ГПК України обов'язок доводити вказаний факт покладений саме на відповідача як на особу, яка на це посилається.

Ні підтвердження факту експлуатації під час спірної ДТП шин, які не відповідають сезону експлуатації, відповідач посилається на відомості, які встановлені в акті огляду пошкодженого транспортного засобу від 28.02.2009 (а.с.125-126 т. 1), який складаний Шамрайчуком О. П., посадове становище якого зазначено як аварійний комісар.

На аркуші 2 вказаного акту в графі «Характер пошкоджень» після переліку всіх, виявлених у Автомобіля, пошкоджень зазначено й про те, що: «Під час огляду з'ясовано, що на Автомобілі встановленого гуму «Bridgestone Turanza ER30», що не відповідає сезонній експлуатації.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України «Про страхування» аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 № 8 «Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів» (в редакції, яка була чинна на дату страхового випадку) аварійний комісар - особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим пунктом 3 Типового положення.

Пунктом 3 вказаного Типового положення передбачено, що аварійним комісаром може бути особа, яка:

- має вищу освіту і є бакалавром, спеціалістом або магістром відповідно до напрямів діяльності;

- має спеціальну кваліфікацію (знання для з'ясування обставин і причини настання страхового випадку та визначення розміру збитків), підтверджену свідоцтвом (сертифікатом) навчального закладу, який здійснює підготовку аварійних комісарів;

- має стаж практичної діяльності за спеціальністю не менше як три роки.

Відповідачем не надано доказів того, що Шамрайчук О.П. станом на день складення вказаного вище акту був аварійним комісаром (належним чином засвідчена копія свідоцтва (сертифіката), адже факт визначення у вказаному акті його посади як аварійний комісар не є належним доказом на підтвердження зазначеного факту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в рамках цивільної справи № 2-1142/11 за позовом гр. Майко Марини Петрівни до ПАТ «Український страховий дім», треті особи: ПАТ «Родовід банк», Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України Солом'янським районним судом м. Києва було призначено комплексну судову фото- та автотехнічну експертизу, на вишення якої, серед інших, поставлені наступні питання:

- чи встановленні на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА 4109 НІ, що зображений на фотознімках, шини марки «Amtel Nord Master» та «Goodrich Winter G»?

- яка сезонна приналежність шин, які були встановленні на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА 4109 НІ під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 28.02.2009 по Вишгородській трасі в напрямку м. Києва на 17 кілометрі?

За наслідками проведення вказаної експертизи 30.09.2011 складено висновок №№ 4089/11-18/4090/11-17 (а.с. 41-60 т. 2), в якому зазначено, що визначити модель та сезонну приналежність шин, якими були укомплектовані колеса автомобіля «Mazda 3» (державний реєстраційний номер АА 4109 НІ) на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 28.02.2009 на 17 кілометрі Вишгородської траси, не представилось можливим. При цьому, зображення зовнішньої крайової частини протектора шини заднього лівого колеса, яке зафіксоване у файлі «05С06154.JРG», збігається з зображенням зовнішньої крайової частини протектора шини моделі « BF Goodrich Winter G» і відрізняється від зображення зовнішньої крайової частини протектора шини моделі «Bridgestone Turanza ER30».

Для з'ясування того, які саме шини були встановлені на Автомобіля на момент спірної ДТП, ухвалою суду першої інстанції від 10.09.2012 призначено комплексну судову інженерно-транспортну та фототехнічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлені такі питання:

- чи можливо на день проведення експертизи визначити, якої марки були встановлені шини на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА 4109 НІ, що належить Майко М.П., на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вказаним вище транспортним засобом 28.02.2009? Якщо так, то вказати марку встановлених, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, шин на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА4109НІ;

- чи належить протектор зовнішньої крайової частини шини заднього лівого колеса, зображення якого зафіксоване у файлі «05С06154.JРG», літній шині моделі «Turanza ER30»?

- чи належить протектор зовнішньої крайової частини шини заднього лівого колеса, зображення якого зафіксоване у файлі «05С06154.JРG», зимовій шині моделі «Goodrich Winter G»?

- чи можливо на день проведення експертизи визначити, до якого сезону експлуатації відносяться шини, які були встановлені на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА4109НІ, що належить Майко М.П., на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вказаним вище транспортним засобом 28.02.2009? Якщо так, то вказати сезон експлуатації встановлених, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, шин на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА4109НІ?

- чи допускається експлуатація транспортних засобів, на яких встановлені шини, які відносяться до літнього сезону експлуатації, в зимовий період?

- чи є причинний зв'язок між маркою шин (сезон експлуатації встановлених, якість), що були встановлені на транспортному засобі «Мазда 3», д. н. АА4109НІ, що належить Майко М.П., та дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 28.02.2009?

- чи відповідають фотознімки транспортного засобу «Мазда 3», реєстраційний номер АА 4109 НІ, з місця дорожно-транспортної пригоди схемі дорожньо-транспортної пригоди, складеній 01.03.2009 ІДПС Ткачуком М.О., та протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 01.03.2009, складеного інспектором ВОДТП Євченко О.В.?

- чи відповідають пошкодження, що зазначені в акті огляду пошкодженого транспортного засобу «Мазда 3», реєстраційний номер АА 4109 НІ, від 20.02.2009 тим пошкодженням, що зафіксовані на фотознімках транспортного засобу «Маzdа 3», реєстраційний номер АА 4109 НІ, з місця дорожньо-транспортної пригоди?

За результатами проведення вищевказаної експертизи складено Висновок експертів № 9175/12-52/9176/12-33/2029-13-52/2219/13-35 від 23.04.2013 (а.с. 135-165 т.2), в якому зазначено наступне:

- визначити модель та сезонну приналежність шин, якими були укомплектовані колеса автомобіля «Mazda 3» на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 28.02.2009, не представилось можливим;

- на передньому правому колесі автомобіля «Mazda 3», зображення якого зафіксоване у файлі "DSC06154.JPG" встановлені не шини «Bridgestone Turanza ER30» та «BF Goodrich Winter G». Вирішити питання, яка саме модель шини встановлена на передньому правому колесі за вказаним зображенням, не представилось можливим;

- на задньому лівому колесі автомобіля «Mazda 3», зображення якого зафіксоване у файлі «DSC06154.JPG», встановлені не шини «Bridgestone Turanza ER30» та «BF Goodrich Winter G». Вирішити питання, яка саме модель шини встановлена на задньому лівому колесі за вказаним зображенням, не представилось можливим.

Отже, ані висновок судової експертизи у цивільній справі № 2-1142/11, а ні висновок судової експертизи по даній справі беззаперечно не підтвердив посилання відповідача на те, що під час спірної ДТП на Автомобілі були встановлені шини, які не відповідають сезону експлуатації.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наданий відповідачем страховий акт (аварійний сертифікат) № 3 від 05.04.2009 (а.с. 160-161 т.1), що його складено аварійним комісаром Троцюк Д. П. (свідоцтво аварійного комісара № 1436 від 03.04.2009 (а.с. 162 т. 1), також не може бути належним доказом на підтвердження того, що під час спірної ДТП на Автомобілі були встановлені шини, які не відповідають сезону експлуатації, оскільки зі змісту зазначеного акту слідує, що він був складений на підставі акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 28.02.2009 (складеного Шамрайчуком О.П.), а сам аварійний комісар Троцюк Д.П. не перебував на місці події та не оглядав транспортний засіб.

Слід зазначити і про те, що зі змісту 6.2.1 Договору слідує, що відповідність шин сезону експлуатації визначається на момент ДТП, проте зробити це, з огляду на наявній в матеріалах справи докази, не вбачається можливим.

Отже, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, з огляду на що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у виплаті спірного страхового відшкодування.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення Договору) страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зі змісті Договору слідує, що третя особа 1 призначила в якості вигодонабувача за Договором позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (в редакції, чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

В заяві про настання страхового випадку від 11.03.2009, що її подано відповідачу третьою особою 1 (а.с. 132 т. 1), остання просить виплатити страхове відшкодування шляхом перерахування на власний банківський рахунок, проте не зазначає платіжних реквізитів.

Листом № 898 від 01.04.2009 (а.с. 147 т. 1) відповідач просив позивача як вигодонабувача за Договором визначити отримувача страхового відшкодування, яке виплачується за наслідками спірної ДТП.

Листом № 77.1-11-б.б/5534 від 02.04.2009 позивач повідомив відповідачу, що перерахувати спірне страхове відшкодування слід на рахунок №2909951, МФО 321712, код ЄДРПОУ 14349442 для подальшого погашення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, звернення саме позивача, як Вигодонабувача за Договором до суду з даним позовом за стягненням спірного страхового відшкодування в сумі, яка встановлена Звітом, а саме 60 493,35 грн. (без ПДВ), є правомірним.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірне страхове відшкодування в сумі 60 493,35 грн. грн. відповідачем позивачу не виплачене.

За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 60 493,35 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення спірного страхового відшкодування слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Відповідачем не доведено що вказана правова норма не застосовується у випадку звернення до страховика вигодонабувача за договором страхування.

За таких обставин, посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування в сумі 60 493,35 грн. є безпідставними.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2 208,01 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 16.1 Договору відповідач несе майнову відповідальність за несвоєчасне проведення страхового відшкодування шляхом сплати отримувачу цього відшкодування пені в розмірі 0,01% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач нарахував пеню за період з 08.05.2009 по 07.05.2010.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позивач звернувся з цим позовом до суду 05.06.2012, тобто з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності для стягнення з відповідача пені.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В поданій суду першої інстанції Заяві про застосування строків позовної давності (а.с. 8-10 т.2) відповідач звертається до суду з заявою про застосування позовної давності, в тому числі й щодо вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 208,01 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 12 458,56 грн. та 3 % річних в сумі 5 363,34 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В поданій суду першої інстанції Заяві про застосування строків позовної давності (а.с. 8-10 т.2) відповідач звертається до суду з заявою про застосування позовної давності, в тому числі, і щодо вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.

Проте, враховуючи, що 3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є складовими основного боргу, відповідно до приписів з п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України, на вимоги про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції, нарахованих на невиплачене страхове відшкодування, позовні давність також не поширюється.

Водночас колегія суддів погоджується із частковим задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції з огляду на наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача 12 458, 56 грн. збитків від інфляції за період з 08.05.2009 по 31.03.2012, а 3% річних у сумі 5 363, 34 грн. - за період з 08.05.2009 по 20.04.2012.

Згідно з п. 10.6 Договору строк виплати страхового відшкодування по ризикам ДТП становить 15 банківських днів після прийняття рішення страховиком про виплату страхового відшкодування.

З огляду не те, що відповідач повідомив про рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування листом від 22.04.2009, враховуючи святкові та вихідні дні, відповідач мав виплатити страхове відшкодування в строк по 18.05.2009, а отже, суд першої інстанції вірно встановив, що нараховувати 3 % річних та збитки від інфляції на невиплачене страхове відшкодування слід починати з 19.05.2009.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив вказані позовні вимоги, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача збитки від інфляції в сумі 12 177,42 грн. та 3 % річних в сумі 5 310,16 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 5011-68/7808-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати по справі, в тому числі і за проведення експертизи та за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариства «Український страховий дім».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Український страховий дім» на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 5011-68/7808-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2013 у справі № 5011-68/7808-2012 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №5011-68/7808-2012.

Повний текст постанови складено: 08.02.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна