Рішення № 37036120, 03.02.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р.Справа № 922/5148/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" с. Сковородинівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів про стягнення заборгованості 58 757,29 грн. за участю представників сторін:

позивача - Омельчук О.Й. за довіреністю № 55 від 14.05.2012 року, Ісоєв М.Н., договір про надання адвокатських послуг від 10.11.2013 року, свідотство № 490 від 20.05.1998 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" с. Сковородинівка (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів про стягнення заборгованості 58 757,29 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договорами про постачання молока - сировини, в частині повної та своєчасної плати за отриманий товар, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 50 583,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 605,48 грн., 3% річних в розмірі 2245,09 грн., пеню в розмірі 207,88 грн., сплачений судовий збір в розмірі 1720,50 грн., послуги адвоката в розмірі 4000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 13.01.2014 року о 10:45 годині. Крім того, вказаною ухвалою було вирішення питання щодо вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", код ЄДРПОУ 36537542, що розташоване за адресою: 62103, Харківська область, Богодухівський район, м.Бгодухів, провулок Харківський будинок, 6, розрахунковий рахунок 26003060712525 в Харківське ГРУ Приватбанк м.Харків, МФО 351533 залишене у судове засідання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2013 року розгляд справи було відкладено на 03.02.2014 року о 10:45 годині. Крім того, вказаною ухвалою було вирішення питання щодо вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", код ЄДРПОУ 36537542, що розташоване за адресою: 62103, Харківська область, Богодухівський район, м.Бгодухів, провулок Харківський будинок, 6, розрахунковий рахунок 26003060712525 в Харківське ГРУ Приватбанк м.Харків, МФО 351533 залишене у судове засідання.

До господарського суду Харківської області 31.01.2014 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. 3341), відповідно до якого факт наявності заборгованості в розмірі 50 583,82 грн. підтвердив, проте просить суд відмовити в задоволені позову в частині витрат за послуги адвоката та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Надані представником відповідача документи прийняті судом до розгляду, досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 50 583,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 605,48 грн., 3% річних в розмірі 2245,09 грн., пеню в розмірі 207,88 грн., сплачений судовий збір в розмірі 1720,50 грн., послуги адвоката в розмірі 4000,00 грн. Крім того, клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", код ЄДРПОУ 36537542, що розташоване за адресою: 62103, Харківська область, Богодухівський район, м.Бгодухів, провулок Харківський будинок, 6, розрахунковий рахунок 26003060712525 в Харківське ГРУ Приватбанк м.Харків, МФО 351533 підтримав та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення №6102212500380.

Суд, розглянувши клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", код ЄДРПОУ 36537542, що розташоване за адресою: 62103, Харківська область, Богодухівський район, м.Бгодухів, провулок Харківський будинок, 6, розрахунковий рахунок 26003060712525 в Харківське ГРУ Приватбанк м.Харків, МФО 351533, виходить з наступного.

Положеннями Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 2 від 16.01.2013 року), встановлено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не наведено та документально не обґрунтовано наявність обставин, які можуть в подальшому утруднити виконання рішення господарського суду.

За таких обставин суд відхиляє клопотання позивача про забезпечення позову, яке викладене у резолютивній частині позовної заяви.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до укладених між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" с. Сковородинівка (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів (відповідачем) договорів про постачання молока-сировини № 7 від 12 квітня 2010 року, додаткові угоди до цього договору № 6 від 06 квітня 2010 року, № 7 від 12 квітня 2010 року, № 8 від 30 грудня 2010 року, та договору №1 від 01 січня 2011 року з додатковими угодами № 1 від 01 січня 2011 року, б/н від 01 березня 2011 року, б/н від 25 березня 2011 року, б/н від 01 квітня 2011 року, а також договору б/н від 15 лютого 2012 року постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) продукцію - молоко коров'яче незбиране, за ціною і у строки, передбачені договором, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах і в порядку, визначених договором. Ціни на продукцію сторонами були встановлені протоколами погодження ціни на молоко.

Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата позивачу за поставлений товар молоко повинна була здійснюватися відповідачем за фактом поставки з врахуванням кількості фактично прийнятого товару у продовж 7 банківських днів.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу товар, обумовлений договором, а відповідач не своєчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов'язання за вказаними договорами, з урахуванням чого утворилась заборгованість в розмірі 50 583,82 грн., вказана сума заборгованості також підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, які містяться в матеріалах справи, які скріплені підписами уповноважених представників сторін та печатками юридичних осіб від 12 листопада 2013 року. (арк.с. 30)

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що вартість товару, отриманого відповідачем від позивача, в порушення умов договору, не оплачена в сумі 50583,82 грн., доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду також не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 50 583,82 грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 207,88 грн. пені, 2245,09 грн. 3% річних та втрати від інфляції в розмірі 605,48 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З приписи цієї статті Кодексу встановлюють право кредитора вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами, саме за увесь період прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши нарахування 3% річних в розмірі 2245,09 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований не вірно, з урахуванням чого задоволенню підлягає 3% річних в розмірі 1527,98 грн., в частині стягнення 717,00 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 605,48 грн., господарський суд встановив, що нарахування інфляційних втрат становить - 605,48 грн., а отже мала місце дефляція. А відтак, в частині стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 605,48 грн., слід відмовити, адже заявлені до стягнення з відповідача безпідставно.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

За приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положеннями ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача 207,88 грн. пені суд виходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, при цьому суд бере до уваги вимоги частини другої статті 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, враховуючи те, що спірними договорами штрафні санкції у вигляді пені сторонами передбачено не було, таким чином суд приходить до висновку про безпідставність такої вимоги позивача, в зв'язку з чим в позові в цій частині відмовляє.

Відповідно до розділу VІ Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач надав суду - договір № 11.02.2013 р. про надання адвокатських послуг, квитанцію на суму 4000,00 грн., акт приймання здачі виконаних робіт, проте, суд задовольняє частково позовні вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 1000,00 грн., в частині стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 3000,00 грн. - суд відмовляє у зв'язку з неспіврозмірністю з заявленими позовними вимогами та не підтвердженням належними доказами надання цих послуг згідно вказаного договору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 525, 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів (62103, Харківська область Богодухівський район м. Богодухів, провулок Харківський будинок 6, код за ЄДРПОУ 36537542, розрахунковий рахунок № 26003060712525 в Харківське ГРУ Приватбанк, м. Харків, МФО 351533) на користь Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" с. Сковородинівка (62241, Харківська область, Золочівський район с. Сковородинівка, код ЄДРПОУ 00707863, розрахунковий рахунок № 26009500047357 в ПАТ «Креді Агріколь банк», МФО 300614) суму основного боргу в розмірі 50 583,82 грн., 3% річних в розмірі 1527,98 грн., сплачений судовий збір в розмірі 1690,49 грн., послуги адвоката в розмірі 1000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 717,00 грн., інфляційних в розмірі 605,48 грн., пені в розмірі 207,88 грн., послуг адвоката в розмірі 3000,00 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 08.02.2014 р.

Суддя А.М. Буракова

922/5148/13