Ухвала суду № 37035532, 20.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2014 р. м. Київ К-41713/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010

у справі № 17/144

за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 31.12.2008 № 0001764120/3 та № 0002134120/3.

СДПІ у м.Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 13, 14 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 № 1494, ст. 42 Водного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 31.12.2008 № 0001764120/3, складеним за наслідками адміністративного оскарження первісного податкового повідомлення-рішення, податкового зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування в сумі 714,87 грн. основного платежу слугували висновки перевірки, викладені в акті від 16.04.2008 № 255/41-20/30019775, про порушення позивачем вимог п.п. 13, 14 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 № 1494, що полягало у не нарахуванні та не сплаті збору за спеціальне використання водних ресурсів за ІІІ кварталі 2006 року в сумі 82,91 грн., за ІV кварталі 2006 року в сумі 94,87 грн., за І квартал 2007 року в сумі 129,59 грн., за ІІ квартал 2007 року в сумі 120,60 грн., за ІІІ квартал 2007 року в сумі 161,24 грн. та за ІV квартал 2007 року в сумі 132,32 грн.

У зв'язку з наведеними порушеннями за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 31.12.2008 № 0002134120/3, складеним за наслідками адміністративного оскарження первісного податкового повідомлення-рішення, до позивача застосовано штрафні санкції в загальній сумі 2040,00 грн. на підставі п.п. 17.1.1. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ за неподання податкової декларації (розрахунку) у строки, визначені законодавством, та на підставі п.п. 17.1.2. п. 17.1 ст. 17 цього Закону нараховано штраф додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту.

Висновки судів попередніх інстанцій про безпідставне визначення позивачеві податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів визнається судом касаційної інстанції правильними з огляду на те, що позивач не здійснює спеціального водокористування у розумінні ст. 48 Водного кодексу України та не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів у розумінні ст. 30 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 30 Водного кодексу України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлюються Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 №1494.

Відповідно до п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Відповідно до п. 3 цього Порядку платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таке поняття кореспондується з поняттям, визначеним у п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 № 231/539/118/219 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 за № 711/4004.

Відповідно до п. 16 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 №1494, збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, між ДКО «Київводоканал» та позивачем укладено договір, відповідно до якого підприємство питного водопостачання подає питну воду абоненту - позивачу, та приймає каналізаційні стоки. На підставі цього договору позивач отримує воду з водозабірних споруд Київводоканалу та скидає стічні води в його систему. Отримувана вода використовується позивачем виключно для власних питних і санітарно-гігієнічних потреб.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які свідчать про те, що позивач не здійснював спеціального водокористування у розумінні законодавства, натомість використовував воду для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, правові підстави для нарахування йому збору за використання водних ресурсів відсутні.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

С.Е. Острович