Постанова № 37033313, 06.02.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Дворников М.С.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року справа №805/13530/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Білоцерковець Д.О., з участю представника відповідача Теплякова І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі № 805/13530/13-а за позовом ОСОБА_3 до Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним рішення відповідача від 19 серпня 2013 року, оформленого протоколом № 9, щодо неможливості визнання позивача учасником бойових дій, визнати позивача учасником бойових дій та зобов'язати відповідача видати посвідчення встановленого зразка.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року позов було задоволено. Визнано неправомірним рішення комісії Донецького обласного військового комісаріату, оформленого протоколом № 09 від 19 серпня 2013 року, щодо відмови у наданні ОСОБА_3 статусу учасника бойових дій, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано Донецький обласний військовий комісаріат розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_3 статусу учасника бойових дій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вимагає від військовослужбовців підтвердження фактів безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ в цей період. Одного факту проходження служби у військовій частині, що знаходилась на території ЧССР, для надання цього статусу недостатньо. Факт особистої участі позивача у бойових діях або їх забезпеченні підтверджується відповідними документами або довідками, що видаються архівними органами, де прямо зазначається участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. З наданих позивачем довідок такі факти не підтверджено, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу в наданні статусу учасника бойових дій.

Позивач в судове засідання надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 15 травня 1968 року по 25 травня 1970 року проходив військову службу у військовій частині п/п 73404, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с. 5-7).

З архівної довідки від 03.02.2011 року № 4/69510 також вбачається, що ОСОБА_3 проходив службу у військовій частині п/п 73404 на посаді приладника. Військова частина п/п 73404 значилася у Переліку з'єднань, частин та установ, які діяли у Чехословаччині по плану "Дунай" та дислокувалася на території цієї держави з 21.08.1968 року по 24.10.1968 року (а.с. 8).

Позивачем 02.07.2013 року подано заяву про надання йому статусу учасника бойових дій.

Рішенням комісії про визначенню статусу учасника бойових дій, яка створена при Донецькому обласному військовому комісаріаті, затвердженим військовим комісаром Донецького обласного військового комісаріату, яке оформлено протоколом № 09 від 19 серпня 2013 року, позивачу було відмовлено в надання такого статусу у зв'язку з тим, що архівна довідка від 03.02.2011 року № 4/69510 та інші документи не підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях чи діях із забезпечення бойової діяльності військ.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що головним критерієм надання особам статусу учасника бойових дій на підставі п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є їх участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Оскільки факт того, що операція "Дунай" (21 серпня - 11 вересня 1968) є вторгненням військ СРСР та країн-сателітів, членів Варшавського договору до Чехословаччини, з метою ліквідації загрози виходу ЧССР з "соціалістичного табору" та військовоговійськового союзу з СРСР, є загальновідомим, тому рішення відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу учасника бойових дій є неправомірним.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідають обставинам по справі та нормам матеріального права з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Таким чином, необхідною умовою для визнання особи учасником бойових дій, повинно бути підтверджено дві обов'язкові умови, а саме перебування особи на території відповідної держави і участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) на території цієї держави.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №№ 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Чехословаччину віднесено до переліку держав, на території яких велись бойові дії, а також визначений період бойових дій на її території з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 року.

Колегія суддів зазначає, що надана позивачем довідка від 03.02.2011 року № 4/69510 підтверджує, що позивач проходив у період з 15 травня 1968 року по 25 травня 1970 року службу у військовій частині п/п 7340, яка значилася у Переліку з'єднань, частин та установ, які діяли у Чехословаччині, яка в свою чергу віднесена до переліку держав де проходили бойові дії.

В той же час у зазначеній довідці не зазначено, що позивач безпосередньо приймав участь у бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ у Чехословаччині. Інших доказів під час засідання комісії про визначенню статусу учасника бойових дій позивачем не надано.

Оскільки одного факту проходження служби у військовій частині, яка дислокувалась на території держави, де велися бойові дії, є недостатнім, для встановлення певній особі статусу учасника бойових дій, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про наявність такого права у позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що вирішуючи спір про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, суд повинен надавати йому оцінку виходячи з тих обставин та доказів, які були надані в розпорядження суб'єкта владних повноважень на час прийняття спірного рішення.

Враховую наведене, колегія суддів вважає, що позивачем на виконання вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не надано доказів протиправності прийнятого комісією відповідача рішення, оскільки наданою позивачем архівною довідкою не підтверджено того, що останній безпосередньо приймав участь у бойових діях чи забезпеченні діяльності військ у Чехословаччині під час проходження служби, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій.

Прийняття судом першої інстанції до уваги та оцінку наданого позивачем до суду подячного листа від 07.11.1968 р. як належного та допустимого доказу участі позивача в бойових діях є безпідставним, оскільки вказаний документ на час прийняття відповідачем спірного рішення на розгляд комісії не надавався і до уваги не приймався.

Суд апеляційної інстанції вважає доречним зазначити, що наявність спірного рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій не позбавляє позивача можливості повторних звернень до комісії для вирішення цього питання із наданням додаткових документів, як то грамоти, подячні листи, архівні довідки тощо.

В той же час суди не мають підстав для перебирання на себе компетенції відповідних органів щодо надання особам статусу учасника бойових дій на підставі тих документів, які не надавались цим органам і не оцінювались ними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, та припустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Понесені відповідачем витрати на сплату державного мита за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню, оскільки апеляційна скарга задоволена і справу вирішено на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202 ч.1 п.3, 4, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі № 805/13530/13-а скасувати.

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України понесені судові витрати в сумі 34,41 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 07 лютого 2014 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова